Берестейська унія 1596 року стала поєднанням частини православних із Римським Престолом. Знаменно, що цього ж року на світ з’явилася людина, що стала однією з найвизначніших постатей в історії Церкви Києва. Людина, яка зміцнила необ’єднану з Римом частину Київської Церкви і яка екуменічними поглядами випередила свій час приблизно на 350 років. Проект єднання частин Київської Церкви XVII ст. Митрополита Петра Могили і сьогодні є вартим захоплення. Символічно також, що Митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі Петро (Могила) був канонізований усіма українськими Православними Церквами 1996 року – у час 400-ліття Берестейської унії.


Народився майбутній глава неунійної частини Київської Церкви в сім’ї молдавського господаря Симеона й угорської князівни Маргарети. Рід Могил був одним із найвизначніших серед сучасників, мав підтримку польського короля й був посвоячений із родами Потоцьких, Вишневецьких тощо. Після смерті батька одинадцятирічний Петро разом із родиною переселяється на землі Західної України, щоб уникнути переслідування з боку нового господаря Молдавії.

Початкову освіту майбутній очільник здобув при Львівському ставропігійному братстві, Церква якого значною мірою була побудована на кошти родини Могил. Подальшу освіту отримав у вищих школах Польщі та Західної Європи.

Петро Могила мав усі шанси здобути успішну світську кар’єру. Згідно зі звичаями він вивчав військове мистецтво. Опікуном молодого Могили був коронний канцлер і гетьман Станіслав Жолкевський. Після смерті опікуна під покровительством гетьмана Хоткевича Петро Могила брав участь у Хотинській битві, де мав нагоду заприязнитися з козацтвом. Відомо, що ще до вступу в сан архимандрита Петро Могила знав митрополита Йова Борецького.

У віці тридцяти років Петро Могила стає архимандритом Печерської Лаври. Після участі у конвокаційному й елекційному сеймах, де були прийняті “Пункти заспокоєння”, у яких, до речі, дозволялося православним мати затверджену урядом єрархію, Могилу вибрали митрополитом. Хіротонія відбулася у квітні 1633 року у Львові. Перед тим патріарх Константинополя дав своє благословення й наділив Могилу титулом екзарха.

Задля зміцнення Церкви Могила розвиває шкільництво, щоб забезпечити високий рівень освіти серед духовенства, а також скеровує зусилля на редагування, уніфікацію й видавництво богослужбових текстів. Наголосимо, що викладання у школі, відкритої на території Києво-Печерської Лаври та створеної на зразок єзуїтських колегій, велося латинською і польською мовами.

Заслуги митрополита Петра (Могили) перед православною частиною Київської Церкви важко переоцінити, оскільки в переліку значаться не лише питання освіти та книговидання, але й повернення і відбудова храмів. Однак не менш важливими для Церкви Києва є унійні ідеї митрополита, які найбільше розкриті в меморіалі “Думки одного шляхтича грецької віри з Польщі”, що є відповіддю на листи папи Урбана VIII, адресовані митрополитові Петру (Могилі) й чернігівському каштеляну Адаму Киселю. Погляди, які домінують у меморандумі, частково відображені і в інших працях митрополита, зокрема – в “Літосі”, “Катехизисі” та “Православному Ісповіданні Віри”, що доводить виражену постійність екуменічних думок Могили. Твори сповнені переконання необхідності єдності вселенської Церкви – і це єдність Церков, де усвідомлюється рівноцінність обрядів Сходу і Заходу.

Навіть у полемічній праці, “Літосі”, Могила вказує, що різні обряди не є перешкодою для вселенської єдності Церкви, головне, щоб не було відхилення в догматиці. Утім, в основі єднавчих поглядів митрополита містилася концепція, відмінна від Берестейської унії. І відповідь, якою була ця ідея, дає вже згаданий лист до папи.

Унійний проект Могили, розкритий у меморіалі, був задумом поєднання Церков, яким притаманні засоби спасіння, єднання повноцінних Церков із дійсними таїнствами. Одначе об’єднана Київська Церква мала перебувати у зв’язку як із Церквою Риму, так і з Церквою Константинополя. Отож, випереджаючи свій час, митрополит акцентував на єдності Вселенської Апостольської Церкви першого тисячоліття. І Київська Церква могла стати практичним утіленням та зразком саме такої єдності Церкви.

Щодо спірних питань між православними й римо-католиками, то їх митрополит вважав словесними, такими, що є богословськими думками, а не догматами, і належать до компетенції лише богословів і ними ж узгоджуються. У меморіалі на особливе місце Могила ставить питання примату. На його думку, визнання примату Римського єпископа в минулому не призводило до усунення православних єпископів і патріархів.

Виправлення помилок унії митрополит Петро (Могила) бачив у залученні шляхти, оскільки недостатньо задіяти лише духовних осіб. Розуміючи, що будуть особи, які протистоятимуть унії, митрополит Петро як вирішення проблеми пропонував задіяти громадянське право. Схильний до легального залагодження справ Могила пропонував залагодити спірні питання на сеймах: спочатку регіональних, а потім – генеральному. Зрештою, мав бути підготований Собор для поєднання двох частин Київської Церкви. Митрополит вірив, що догматичні суперечки можна вирішити на цім Соборі відповідно до тверджень Святих Отців.

Для Петра Могили грецька віра завжди була святою, тож після визнання примату Римського єпископа русинами, основи й засади Церкви, зокрема і єдність із Церквою Константинополя, мали залишитися непорушними. Також грецький обряд залишався б незмінним. Митрополит наполягав, що саме така унія є поєднанням, а не злиттям. Таким чином, погляди Могили відповідали думкам Святих Отців та єреїв першого тисячоліття – часу, коли Церква ще була єдина.

Втілення проекту, як і будь-які дискусії щодо його реалізації, зупинила передчасна смерть митрополита у віці п’ятдесяти років. Однак, з упевненістю можна сказати, що Митрополит Петро (Могила) є визначною постаттю не лише для Православних Церков Київської традиції, але і для всіх Церков-наступниць Володимирового Хрещення. Адже це був видатний діяч із пророчою екуменічною візією, чий проект в основі був підставою для творення цілісної єдності Церкви в XVII ст. Тож справді знаменним є те, що народився святитель у рік проголошення Берестейської унії та канонізований у рік її ювілею, 400 років по тому.

Використані матеріали:

Жуковський А. Петро Могила й питання єдності Церков. – Париж, 1969.

Лист до папи митрополита Петра Могили: Думки одного шляхтича грецької віри з Польщі // Знаки часу: До проблеми порозуміння між Церквами / упор. З. Антонюк, М. Маринович. – К., 1999. – С. 78–83.

Dukhovnist.in.ua

Теги: