Це стаття чи рекламно-піарний звіт?

Дякую автору за його тверезі роздуми, з якими цілком згоден.

Хочу лише додати, що керівництво УГКЦ, на превеликий жаль, часто займається не тим, чим треба  - окозамилюванням і самовозвеличенням.

А якщо згадати відповіді Верх. архієпископа Святослава на веб-конференції, то, чесно кажучи, я був гірко розчарований більшістю з них. Деякі чіткі запитання він хитромудро оминув, а деякими просто здивував мене (і деяких знайомих мені людей) своїм, погодьтесь, поверховим баченням у деяких питаннях. Напевно, занадто великий вплив на найвищих ієрархів УГКЦ має західна ментальність, ліберальна ідеологія. Очевидно, що формування деяких ієрархів на Заході залишає свій відбиток на їх світоглядне мислення, яке не дозволяє глибше розуміти проблеми людей пострадянського простору і тих, що виховувались на надбаннях глибокої східної духовності.

"Великому богові Екуменізму віддаймо наші душі й тіла!"

Як я розумію, такі слова запросто могли б стати девізом особостого герба пана доктора Миколи Крокоша - принаймні іншого висновку з цієї статті (та й з попередніх його дописів) я зробити не можу.   Нмсд зауваги попередніх коментаторів були досить слушні. Хочу сказати кілька слів і від себе.

1. Визнання дійсності Хрещення в Київському Патріархаті главою УГКЦ.

Якщо п. Микола хоче з цього шити УГКЦ "політику" - то марна річ. Тут про "політику" йдеться якраз в контексті РПЦ і УПЦ (МП). Відкрийте будь-який дофіларетівський посібник православних московської традиції - і зможете там прочитати про "едино крещение" і недопустимість перехрещувати чинно охрещених. Зумисне не говорю про практику ранньої Церкви, бо Москва є Третім Римом, який сам собі джерело віри. Можу нагадати лише один факт: шанованого всіма православними Церквами (в тому числі РПЦ і УПЦ МП) рівноапостольного князя Константина Великого хрестив аріанин. До слова, сам я не є вірянином УПЦ КП, тому Філарета обстоювати мені немає ніякого інтересу, однак щиро сумніваюсь, що його вчення ще гірше за аріанство, коли хрещення в його Церкві не визнають, а хрещення Константина - ще й як 

2. Заява Блаженнішого Святослава, про пріоритетність для УГКЦ євангелізації на Сході.

У вирі всіх тих криків про мімікрію та прозелітизм я зауважив одну цікаву мислю якоїсь людини зі здоровим глуздом: у нас давно немає кріпацтва, тому говорити про "православне населення Сходу" якось смішно...  На Сході немає масового православного населення - там взагалі християн, які розуміють, що таке християнство, мало. Христос прийшов спасти те, що загинуло (Мт. 18:11). Що ж, хай і далі люди гинуть - не чіпаймо, бо то "канонічна територія" (себто те ж кріпацтво  ).

3. Посилене плекання культу св. Йосафата в УГКЦ.

Тут я взагалі не розумію - а коли УГКЦ "послабила" культ священномученика, щоб тепер його "посилити"? Ми ніколи не відмовимось від Йосафата - від нього, принаймні, не "пахне" так, як від Марка Ефеського. А щодо "цілування каблука" - то взагалі... немає слів.  Автор у якому столітті живе?

4. Ініціатива УГКЦ щодо перенесення «мощів» митрополита Ісидора з Риму до Києва.

У Київському Володимирському соборі лежать мощі священномученика Макарія - митрополита, який жодного разу в Києві не був. До речі, не він єдиний - Київ не завжди був столицею, часто просто титулярним периферійним містом, куди митрополитові не було й особливої потреби заїжджати. Хіба на підставі такого факту слід багатьох Київських митрополитів позбавити права бути похованими у Києві? Чому відмовляти право мощам Ісидора бути похованими у місті, де він був митрополитов, хоч навіть і не до смерті? Чи немає на християнському Сході прикладів, коли патріархи-митрополити-архиєпископи правили не до смерті, але вони й зостаються главами тієї чи іншої Церкви?  Як мені здається, проблема автора статті полягає в тому, що він моделі пізнішої еклезіології накладає на давніші епохи. Цікаво, як він прокоментував би рукоположення Папою Римським св. Методія-просвітителя?

5. Твердження Блаженнішого Святослава, що УГКЦ є єдиною Церквою в Україні, що нібито зберегла київську традицію святкування Хрещення Русі в серпні, тоді як усі інші Церкви, які святкували цю подію раніше в липні, насправді тільки перейняли московсько-імперську традицію.

Я гадав, що то навіть дитині зрозуміло, що у святкуванні Хрещення Русі в день св. Володимира "ростуть ноги з Москви". Але ж ні! Дехто цього не бачить, а радше бачити не хоче. Хоча дослідити давність святкування Хрещення в день 1/14 серпня, як мені здається, майже неможливо, однак ця традиція безперечно давніша і 100-відсотково більше "київська", аніж згадана Володимирсько-липнева.

Замість P. S.

Проблема Київського християнства зовсім не УГКЦ, як це намагається довести п. д-р Крокош. Проблема в тому, що дехто не хоче вибиратись зі своєї бочки і подивитись на світ власними очима.

Замість P. P. S.

Вибачайте, що моментами трохи гостро - пана Миколу шаную, але вважаю, що то він і є тою машиною, яка гонить по зустрічній.