Заява СВР РФ проти Вселенського Патріарха: що саме сталося і чому це важливо для України
14 01 2026
Завантаження. Будь ласка, зачекайте...
У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь
Тобто це вчення вважається неправильним? Бо якщо правильним, то з ним треба погодитися, а не відповідати на нього жорстким догматом.
Але ж Ви щойно приводили тлумачення саме на захист цього конциліаризму!
Я ж Вам пояснивв, що таке "Церква" в ґалліканізмі, а це те саме, що й "собор" (concilium) у "конціліаризмі" - тобто представництво середньовічного християнського суспільства, в якому єпископат фактично знаходився під контролем світської влади, а не зібрання єпископів як сакраментальних глав місцевих Церкво і наслідників апостолів. А тому я жодним чином не захищаю конциліаризм, проти якого спрямоване вчення Ватиканського собору.У формулюванні догмату можна було замість слова "Церква", написати – "світська влада" і ВСЕ, ніяких питань не було б! Але ні, цього не було зроблено свідомо, а вжито "Церква". І Ви хочете щоб я повірив, що тут під словом "Церква" - треба розуміти вплив королів, імператорів і всіх інших???
Формулювання собору "ex sese, non ex consensu ecclesiae" ("із себе, а не із згоди Церкви) є майже дослівним запереченням 4-го Ґалліканського артикулу із 1682 р., який гласив: "Також у питаннях віри роль папи є надзвичайною, і його декрети поширюються на всі й окремі Церкви; однак його вирок не є незмінним, якщо до цього не долучається згода Церкви (nisi Ecclesiae consensus accesserit)." Тобто у ґалліканізмі папа був представником Церкви як корпорації (духовна + католицька світська влада), котра мала санкціонувати всі рішення папи щодо віри. Ватиканський собор послуговується термінологією ґалліканізму, чим прямо вказує на те, що його вираз "не із згоди Церкви" спрямований проти вищенаведеного артикулу. Але щоб розуміти це, знову-таки потрібно намагатися вникнути в ширший історичний контекст Ватиканського собору. Основну інтелектуальну роль на ньому відіграли ідеї представників французького ультрамонтанізму De Maistre i Lamennais, які розглядали папську непомильність як смертельний удар для ґалліканізму. Ще на початку 19-го століття ґалліканізм був панівною ідеологією в французькому католицизмі, a до висвячення держава доgускала тільки тих кандидатів на священство, які підписувалися під "Ґалліканськими артикулами" Доки влада в Франції була номінально католицькою, Рим це толерував, тому що взамін за контроль за Церквою король поборював протестантизм, який був дуже сильним у Франції до кінця 17-го століття. Але коли у Франції почало запроваджуватися відокремлення Церкви від держави, ґалліканізм втратив сенс, а фактична ДЕРЖАВНА автокефалія французької католицької Церкви загрожувала контролем некатоликів над Церквою у Франції. Тому самі французькі католики вирішили на Ватиканському соборі офіційно розпрощатися з ґалліканізмом, а папа і більшість собору їх підтримали, бо це була далеко не тільки французька проблема. Напр. у Німеччині й Австро-Угорщині була та сама ідеологія під іншою назвою - "феброніанізм". В часи прийняття цього догмату вже не було таких проблем з боку королів та імператорів.
Проблема ставала ще гострішою, тому що держава, яка часто фактично або офіційно вже не була католицькою, все одно намагалася втримати Церкву під контролем - візьміть напр. Німеччину, в якій протестантський канцлер Бісмарк фактично поборював Католицьку Церкву через її підпорядкування папі. Або Португалію, де ще у 18-му столітті державою керував маркіз Помбал, який був масоном. Так що проблема відносин між Церквою і державою залишалася актуальною.
Візьмемо хоча б текст, який Ви проігнорували - "Суд апостольского престола, выше которого нет никакой власти, не должен никем ставиться под сомнение и никто не имеет права осуждать его решения. Поэтому уклоняются с пути истинной веры те, кто утверждают, что дозволено апеллировать власти над папой Римским на Вселенском соборе." Він ясно свідчить, що папа стоїть навіть над Вселенським собором і через це, цілком і повністю узгоджений з "непреложны сами по себе, а не из согласия Церкви"
Це знову-таки проти конциліаризму, який стверджував вищість собору (світська влада + єпископат). До речі, "собор" у конциліаризмі первісно мав збиратися регулярно через кілька років - це була фактично постійна інституція, парламент церковної корпорації У католицькому віровченні папа не стоїть над собором, алде й собор не стоїть над папою, а вони утворюють єдність, як главу не можна відділити від тіла, так і папу не можна відокремлювати від Церкви і її єпископату, зібраного на соборі. Саме тому єпископ Ґассер - представник того органу, який розробив текст догмату, на Ватиканському соборі представив наступне його трактування: "І нарешті ми ні в найменшому не відділяємо папу від згоди Церкви, за умови, (що) ця згода, (незалежно від того) є вона попередньою чи слідуючою – не ставиться як передумова. Ми не можемо відділити папу від згоди Церкви, бо йому ніколи не може бракувати цієї згоди. Адже коли ми віруємо, що папа є непомильним через божественну підтримку, то цим ми також віруємо, що йому не бракуватиме згоди Церкви до його визначень; тому що не може статися, що збір єпископів відділиться від свого верховного глави, та тому що Церква як ціла не може стати невірною."
Перший Ватиканський собор відбувався у перехідний, переломний для Церкви час - коли з одного боку, розпалася стара феодальна Європа, а з іншого - ще не було демократичної Європи, утворювалися національні держави, які намагалися використати Церкву як інструмент досягнення власних цілей. Багато єпископів вважали, що централізація і непомильність папи допоможуть згуртувати Церкву в нових умовах, щоб вона вистояла перед новими викликами. Все це потрібно брати до уваги - богословське спростування ґалліканізму й конціліаризму разом із бажанням зробити папство цементуючим елементом Церкви з огляду на нові загрози збоку світської влади і т. д.
- Браво! Виходить папа помилився із застосуванням своєї "непомильності".
Ото ж бо, навіщо грішній людині (усі бо грішні) доктринально приписувати найвищу владу та можливість зловживати догматами??? Де гарантії, що подібне не повториться ще й в якомусь гіршому прояві??? Хто це проконтролює, якщо найвища влада в самого папи???
Влада = служіння. Найвищою вона є тому, що папа відповідальний за своє служіння не перед якимось органом Церкви, а перед самим Богом. Вселенський собор фактично не є постійним органом Церкви - Православна Церква ніяк не може зібрати навіть Всеправославного собору. Вселенський Собор - це радше духовна подія. Оригінальні Вселенські Собори як духовні події дійсно судили пап - напр. Шостий Вселенський Собор анафематизував Гонорія за підтримку єресі, а П'ятий судив Віґілія за відмову співпрацювати з собором, і наступні папи визнавали ці рішення.
Фактично треба визнати, що контролювати папу не може ніхто, і жодної інституційної гарантії від зловживання немає, та й її напевно і бути не може. Отже, залишається уповати на Святого Духа - і погодьтеся, що Він Церкву ще ніколи не підводив. Але дуже важливо знати наступне: той папа, який би зловживав своєю владою, відійшовши від віри, тим самим перестав би бути католиком, а тому й папою. У наведному Вами випадку проголошення догмату про Небовзяття Богородиці це зловживання не принесло жодної суттєвої шкоди Церкві, папа проголосив догматом існуюче віровчення. Зловживання полягає в тому, що його акт не відповідав автентичній інтенції догмату про папську непомильність, яка повинна задіюватися лише у надзвичайних випадках. У нас усіх один непомильний глава - Христос!
І в католиків це не інакше, тому що папа є тільки Христовим намісником, тобто слугою, а не паном своїх братів у єпископаті. Папа є лише "служебним главою" (caput ministerialis).
Щодо Вашого наочного прикладу, то тут немає нічого особливого. Ситуація відповідає 17-му правилу Четвертого та 38-му Шостого Вселенських Соборів, які зазначають, що «громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ», тобто, що церковно-адміністративний устрій повинен відповідати державному. Отже підкорятись такому рішенню треба навіть і без "авторитету" папи. І це ніяк не доводить необхідність того, що папа має бути найвищим Предстоятелем усієї Вселенської Церкви.
Ви виходите із ідеальної ситуації, що ієрархи Церкви додержуються церковних канонів, а я Вам навів конкретну ситуацію, в якій юрисдикційний примат був застосований за призначенням. Особисто я не є прихильником цього догмату - папи не мали й ніколи не отримають юрисдикції над Східними Церквами. Я просто хотів показати Вам, що мали на увазі отці Ватиканського собору, приймаючи цей "догмат". Для мене це зовсім не догмат у значенні віровчення Вселенських Соборів, тому що він тематизує не спасительну віру Церкви, а лише юрисдикцію одного з патріархів. Цей "догмат" є невдалою спробою висловити вселенське служіння єдності Церкви, яке без сумніву в особливий спосіб належиться римському єпископові. Але в Західній Церкві цей єпископ із часом набув великих прерогатив, які в багатьох випадках виявлялися корисними для блага цілої Церкви. Аналогічним випадком є напр. призначення єпископів папою - на Сході його ніколи не існувало, однак у теперішньому положенні ця західна традиція гарантує залишання ієрархії Католицької Церкви в традиційному вченні про віру і мораль. Якби цього призначення папою єпикопів не було, ми давно б уже мали переважно ліберальний єпископат, і деякі помісні католицькі Церкви нічим уже не відрізнялися б від великих протестантських Церков, які значною вірою відійшли від традиційного християнського віровчення і моралі.
Отже, догмат про юрисдикційний примат папи - це по суті помилкове перенесення його прерогатив як патріарха Заходу на вселенську Церкву. Але наскільки мені відомо, Православна Церква не заперечує проти того, щоб папа й надалі вважався найвищим предстоятелем Церкви в значенні першості честі, як це було й до Великого Розколу - а це головне, бо в нас є спільний висхідний пункт для подальшої богословської дискусії.
А. .. я забув, що великий учений і сучасний "єпископ" УКЦ Борис Гудзяк вже зробив відкриття, що Франциск Скорина друкував свої видання стараукраінскою мовою 
Хто б говорив.... <...>
А вам то що????Вашу Литву хрестили в 13столiттi, та й то до 15ст. бiльшicть поганськимiдолякам в тихаря "молились"...
Так,що у гастарбайтерiв нixто,нiчого не питав...
А на рахунок свята,то для безграмотних,ми святкуемо факт,а не дату,яка невiдома...
відредаговано
адмін
Помер Патріарх Грузинської церкви Ілія II: його відспівування очолить Вселенський патріарх
Нападки спецслужб Росії не примусять Вселенський патріархат зупинити свою вселенську місію – заява
Служба зовнішньої розвідки РФ обізвала Вселенського патріарха «антихристом у рясі»
Київський Миколаївський костел передали римо-католицькій громаді після багаторічної боротьби
Богослужіння у зруйнованому храмі: новий кліп “Капелан” від Культурних сил
Митрополит Сумський УПЦ Євлогій: «Кирил Гундяєв зазнав "кораблекрушіння у вірі"»
Румунський патріархат вшановує героїв Революції 1989 року
dutchak1
dutchak1 написал:
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє. 
І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
dutchak1
dutchak1 написал:
Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства.
dutchak1
dutchak1 написал:
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
УГКЦ святкуватиме ювілей Хрещення 14 серпня - за давньою традицією Київської Церкви
Це говорить про те, що масове занурення у води Дніпра було язичницьким обрядом, звичним для киян. На Маковія етнографи не зафіксували жодного занурення, у цей день ходять до джерел з питною водою. Так що зазначене в статті є фантазією УГКЦ.
Масове занурення у воду було прийняте на свято Купала. Недаремно ж Церква встановила на цю дату свято Івана Хрестителя. Паралелі, по-моєму, очевидні.
Хоча також є пісеньки про те що "а на Петра вода тепла, лиш би ся купати".
Придивіться до етнографії будь-ласка, а не фантазуйте