Рукоположение сепаратиста Каллиника стало возможным как следствие новой политики команды Зеленского - безразличие к церковным вопросам и компас на сближение с русским благословили Онуфрию и Паканичу поставить еще одного русского человека в МП. Кстати ничем не лучше и новоизбранные епископы. Чем можно объяснить избрание Никодима Пустовгара как не позицией по поддержке русского мира на Черниговщине. Других заслуг у него нету...

Вітання владиці Іову з Івано_Франківської єпархії УПЦ МП: спаси, Господи, владико за Ваші компліменти у нашу адресу! Знаєте, образливо до глибини душі. При скорій зустрічі у Почаєві обовязково зустрінусь з Вами і подивлюся прямо в очі... 

Цікаво що офіційний сайт УПЦ МП має таку собі розлогу колонку де дублює новини із офіційного сайту РПЦ - тут і про Путіна новини і про Медведєва і про російську армію якій РПЦ будє храми... Відкриваєш сайт УПЦ а там новини про Путіна... ото радость із Patriarchia.ru 

Ну і що, хтось читав те судове рішення? З чим вітали парафіян і настоятеля храму?

25.          Тому, суд доходить висновку, що в даному випадку спір виник між засновниками та членами релігійної організації - Хустської єпархії УПЦ та релігійної громади - Релігійної громади УПЦ КП, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін до статуту, що свідчить про приватно-правовий характер спірних правовідносин.

26.          У зв`язку з цим, судами попередніх інстанцій було помилково віднесено даний спір до       юрисдикції адміністративних судів, оскільки позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільних прав позивача і з огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

 

Реально, перечитував іноді біографії наших архієреїв, ужасає те, що більшість немає навіть очної семінарї, і серед них найнайвищі чини архіреїв, даже предстоятелів!... ті що роками мучили свої голови і животи поклали у семінаріях, академіях і єпархіальних послушаніях - в тіні Церкви, а пронирливі і дерзновенні - керують єпархіями... парадоксіс ))) 

Стаття відмінна. Молодець

Многая лета, отец Андрей

Дякую. Дуже вичерпно і тепер маю багато аргументів на захист ПЦУ перед знайомими з МП. Варто радіти! 

Страшно от таких слов Луки - неужели здоровый человек может такое глаголати? 

Однією з основних перешкод в державно-церковних відносинах в Україні є існування т.з науки «релігієзнавство». Назагал це мирне заняття, яке зайняло скромне але менш-більш дохідне місце в явищі української тіньової науки, невелике і замкнене болітце, в якому перетирають свої, далекі від життя, проблемки, плодять докторів і кандидатів філософії. І все би нічого, але в умовах нашої країни ця «наука» зайняла місце між державою і церквами і фактично, самостійно уповноваживши себе на представлення церков, в якості посередника веде діалог з державою. З представників цієї «науки» формуються комітети, департаменти, відділи міністерства яким надалі і доручають те, що в нас названо «державною політикою в області релігії». Зрозуміло, що для більшості держчиновників і законодавців релігія то тьомний лєс і, при виникненні якихось проблем з релігійними організаціями, вони біжать до релігієзнавця, який їм все розкладе «по поличкам». Ну не бігти же їм до тих малохольних, які Богу моляться. Тобто ситуація анекдотична – проголошуючи з усіх трибун про необхідність діалогу з церквами, держава той діалог і відносини імітує, замінює на відносини з бутафорською церквою, утвореною на держзамовлення докторами філософії і політології від релігієзнавства. Причому та побудова почалась ще в 1990 році, коли новоспеченими демократами і викладачами кафедр наукового атеїзму був зліплений союзний релігійний закон де по зразку цивільної громадської організації почали ліпити релігійні. Це була своєрідна резервація для віруючих і в Україні той процес підхопили вже місцеві діячі наукового атеїзму разом з діячами НРУ.

Всі релігієзнавці і викладачі кафедр вміють розказати про різні моделі співіснування держави та релігії, що мають місце у світовій практиці, які, частіше за все, законодавчо оформлені. Але я добавлю, що це є тінь іншої, вищої істин, яка встановлює що спочатку моделі і відносини а потім законодавче оформлення. Загально ця максима в теорії права виглядає так – закони тільки регулюють суспільні відносини і ніколи їх не створюють. Відносини передують законам. І от в нашій ситуації після розпаду СРСР, в ситуації з нульовим рівнем права і відсутністю реальних релігійних організацій як суб’єктів права, перетягнувши до себе конституційний принцип відділення, ми почали ним регулювати відсутні суспільні відносини(!). За цих обставин ті спроби в 90-х роках зробити релігійний закон були приречені. Що і сталось. Перетягнувши слідом за Конституцією цивільне право, ми ним почали регулювати духовні, неправові відносини. І цьому могли б завадити ну хоч якісь, ну хоч елементарні відносини з тими убогими релігійними організаціями. Це не потребує якихось надзвичайних зусиль чи здібностей. Це може навіть релігієзнавець Єленський. Якщо захоче. Наприклад – Єленський любив раніше на різних телевізорах розказувати про важливість автономії релігійної організації і про необхідність її захисту і захисту переходів. Ну і потім він зліпив той закон, Закон Мародерів №4128. І от якби Єленський уважніше придивився до релігійних організацій і до того принципу автономії, він би міг зрозуміти що принцип відділення і принцип автономії це є одне і теж. Або взаємодоповнююче. Принцип автономії в першу чергу означає що організація сама(!) її проголошує, сама визначає її межі а держава тільки бере це потім до уваги. А тому, якщо всі християнські конфесії згідно своїх канонів визначають автономною організацією всю церкву а не парафію, якщо всі конфесії самостійно визначають правила утворення парафій і долю майна - то це і мало би бути одним з основних правил відносин держави і церков. А Конституція це тільки потім констатує як відділення.

Сьогодні цей процес «побудови відносин» продовжують т.з ефективні менеджери, які відчувши своєрідний запит, успішно експлуатують його ресурс. Текст релігійного закону і та діяльність найбільш вповні стали в утворенні організації ПЦУ. В унісон з православною симфонією, з менеджерами від віруючих, в Україні творять близнюка «русского мира». Ось один з них стверджує що УПЦ МП стала ворогом  суспільства. Лукавить, свідомо або по нерозумінню. Позиція організації стала ворожою окремим проявам держави а держава це не є суспільство. Держава це механізм збирання податків, підтримання порядку в суспільстві. Такий же як пральна машина в побуті і стверджувати що пральній машині необхідна церква просто смішно. В суспільстві необхідні якісь відносини держава з церквами, але наша придуркувата машина в своєму існуванні намагається використати церкву в своїх інтересах, інтересах далеких від суспільних. Тому завжди слушне попередження – церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці. І в наших умовах відносини церкви з державою повинні починатись з тези – держава ворог церкви. Можна цитувати одного священника УГКЦ – держава не повинна робити нічого поганого для церкви і нічого доброго. Те, що «УПЦ (МП) всячески демонизируют Минкульт», ну що ж - під час війни завжди виникає потреба в специфічних «законах», текстах. Потреба в людях типу Медінський, Юраш, Єленський і існуючі з обох сторін фронту контори «міністерство культури» перетворилися в розсадники мракобісся.

 

Та це прямо чудо!...
Схоже, що "капітан сьогодні був тверезий"