Киев - городская цивилизация, а не деревенская, как позднее Московская Русь. В Киеве и рыцарские турниры проходили. И были в Киеве прекрасные библиотеки, тротуар. Киевская Русь дает нам пример интересного общественного развития. Московская Русь - это безусловная доминанта светской сверхвласти. Киевская Русь в основе своей демонстрирует нам некую симфонию между церковной властью и властью светской, более нормальные социальные отношения.
Польская община францисканцев готовится открыть первую в стране частную Еврейскую академию. Институт, созданный с разрешения католической иерархии и главного раввина Польши, заработает в октябре. «Мы уже начали набор, люди проявляют большой интерес", - говорит ректор академии священник Мансимин Тандек.
Для того чтобы вложить записку в Стену Плача, теперь не обязательно ехать в Иерусалим. Это можно сделать с помощью факса или электронной почты. А с прошлой недели появилась еще одна возможность: можно отправить записку через социальную сеть Twitter.
Сертификаты, подписанные предстоятелем Русской православной церкви, будут вручать Патриарх Кирилл и митрополит Киевский и всея Украины Владимир. Получателями станут образовательные и культурные учреждения, ведущие библиотеки России и Украины, а также видные политические, общественные и церковные деятели, мастера культуры.
Конфликт, который развивался больше года, перешел в решающую фазу, когда в мае текущего года представители монастыря при поддержке вооруженной охраной структуры завели на указанные земли тяжелую строительную технику и начали капитальные работы по возведению каменного ограждения и фундаментов под объекты.
Ставши патріархом, Кирило хоче уцерковити Росію, сама Церква «заточується», як кажуть її функціонери, на місію. За патріаршим задумом, вона має бути всюдиприсутньою – від Думи до рокерських фестивалів, від органів місцевого самоврядування до курортів Анталії. Інколи це сприймається як справжній прорив (як під час зустрічі патріарха з пітерською молоддю), часом як несмак і блюзнірство (як під час визивно антиукраїнського байкерського шоу в Севастополі).
Однак особисті якості патріарха не вирішують — і самі по собі не можуть вирішити — проблем, які стоять перед церквою (вони добре відомі: слабка місіонерська та соціальна робота, недостатній притік молоді тощо). Ба більше, кількість цих проблем може навіть збільшитися. Нова команда, що прийшла в керування церквою, складається з людей дії, не тільки вихованих у церковній традиції, але й готових «просувати» її в публічному просторі.
Нынешний визит патриарха продлится 10 дней. Его маршрут составлен таким образом, как будто организаторы руководствовались лозунгом «Схід і Захід разом!» — Кирилл прилетит в Киев, потом улетит на Восток — в Донбасс, после — в Крым, а затем уже в западные регионы.
Захід отримав назву: "Очікуючи патріарха: сподівання та побоювання", тому й священнослужителі говорили більше про сподівання, а журналісти питали про побоювання. Як виявилося, відповідальні особи УПЦ сподіваються, що цей візит стане запорукою об'єднавчих процесів в українському православ'ї та слугуватиме згуртуванню вірних канонічної української Церкви. А побоюються, щоб деякі політичні сили та радикальні рухи не використовували цей візит для вирішення власних навколополітичних та передвиборчих проблем.
Украинская Православная Церковь и ее Предстоятель нуждаются сегодня в авторитетной поддержке своих инициатив и со стороны Патриарха Кирилла. Такая поддержка была бы очень важна и потому, что и УПЦ КП, и УАПЦ заявили о готовности развивать диалог с Украинской Православной Церковью, предложив Патриарху Кириллу высказаться по поводу возможного формата этого диалога.
Многие корейцы воспринимают шаманизм как единственную «исконную» религиозную систему страны, которая противопоставляется китайскому конфуцианству, индийско-китайскому буддизму, европейскому христианству. Шаманизм с давнего времени был наряду с буддизмом и конфуцианством одной из трех главных религиозных систем Кореи. Словом «шаманизм» обозначается не какая-либо четкая религиозная система, а совокупность представлений о злых и добрых духах.
Украинская православная церковь является одной из самых свободных среди всех прочих православных церквей. Свободной в плане политическом, поскольку она имеет возможность и свободу высказывать свою точку зрения на различные политические процессы, на процессы в нашем обществе. Наша несвязанность с какими-либо политическими силами дает нам эту свободу. Мы не зависим от власти, но мы на нее и не надеемся. Вот это источник нашей свободы.
Для Української Автокефальної Православної Церкви імперативом є не лише автокефальний та патріарший статус Української Церкви, але й її православність, тобто чітке дотримання православного святоотецького віровчення та канонічної традиції Православ’я. А отже, ми робили й робитимемо надалі все, від нас залежне, аби Українська Церква отримала у близькому майбутньому можливість співпричастя зі вселенським православ’ям.
Патріарх підтримує ініціативи УПЦ щодо подолання розколу. Ми сподіваємося, що візит патріарха стане міцним імпульсом щодо прискорення подолання розколу. Немає жодного сумніву, що розкол є нонсенсом, трагедією, його не повинно бути, розкол треба подолати. Це добре усвідомлює патріарх, про що він неодноразово говорив у своїх інтерв’ю і заявах.
Это не решение общества, а государственное решение. Почему-то президент берет на себя такие обязанности, хотя Общественная палата - его же консультативный орган - недавно решила по-другому: говорилось о добровольном, факультативном введении курса основ религий. Мне кажется, это очень не подготовлено профессионально и очень проблемно по сути.
На этих кадрах - фигуры, напоминающие Спасителя и Деву Марию. Вечером образы видны значительно лучше, чем днем, рассказывают очевидцы. При солнечном свете они будто бы теряют четкость. Весть о необычном явлении за несколько часов облетела всю область. Уже в понедельник утром здесь начали проводить богослужения.
Сумма, необходимая для строительства собора, не определена — кризис внес свои коррективы. Но, как говорят представители церкви, нужно не меньше чем 100 млн грн. Кроме Леонида Черновецкого, одним из первых жертвователей стала «ТМ «Висак» — свой проект стоимостью в 21,6 млн и полгода работы над ним она подарила храму.
Представители МП в Украине, видимо, не в курсе планов нового патриарха (как это было с первым визитом), поэтому есть слабая надежда, что киевские церковники просто по инерции повторяют заученные фразы. Может быть, предстоятель Русской православной церкви едет с каким-то своим более свежим видением разрешения конфликта.
Когда мы исследовали жизнь наших трудовых мигрантов в странах Европы, выяснилось, что они спокойно посещают протестантские проповеди или католические храмы. В православные церкви за рубежом тоже приходят люди разных конфессий. Происходит взаимопроникновение культур, при котором не столь важна конфессиональная принадлежность, сколько стремление людей упорядочить свою жизнь в соответствии с религиозными ценностями.
Основная цель - это привитие христианских ценностей. Ни в коем случае это не навязывается, не делается так, чтобы ребенок испытывал дискомфорт, чтобы это его смущало. Или ему не нравилось. То есть изначально дети и родители знают, куда они едут. Впрочем, этот лагерь - не только для верующих. Сюда может приехать любой ребенок.
Рецензія на книгу священика Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого»
(Зелинский В. Взыскуя Лица Твоего. К.: Дух і літера, 2007. – 404 c. ISBN 978-966-378-054-2)
Автор – священик Руського Екзархату Константинопольського Патріархату, який несе своє служіння в місті Брешія (Італія).
Книга спочатку була написана французькою мовою, потім спеціально для російськомовного читача перекладена, доповнена і таким чином суттєво перероблена автором.
Про що вона? Здавалося б, звичайне і просте питання. Проте як в нашій «аналітичній», «рецензентській» ситуації на нього важко відповісти! Не через складність мови викладу, чи то зарозумілу перезавантаженість змісту, або навпаки його порожнечу, позірно прикриту «розумними» фразами. Перш за все, через те, що до цієї книги не можливо відноситися як до звичайного тексту, який являє собою певний обсяг інформації, піддається і, навіть, передбачає та вимагає розгляду «зі сторони», з позиції стороннього спостерігача та незаангажованого дослідника. Такий об’єктивний, зовнішній, відсторонено-опосередкований підхід тут є абсолютно не прийнятним і навіть абсурдним. При його застосуванні ми обов’язково прийдемо до спотворення самої суті монографії о. Володимира. Рецензувати, аналізувати її – це все одно, що препарувати живий організм.
Живі натхненні слова книги о. Володимира не про щось, а скоріше до чи заради когось – не про об’єкт, а до, заради суб’єкта – до кожної унікальної особистості, до кожного з нас, до всіх тих, хто здатен почути, сприйняти і вирушити в небезпечну, але блаженну Путь – путь самопізнання, яке одночасно є і Богопізнанням.
Таку книгу неможливо просто читати, на неї абсурдно давати рецензію, на неї можна лише відгукнутись всім собою – всім своїм розумом, всім своїм серцем і всією своєю душею. Адже вона і написана від слова до слова, від серця до серця, від душі до душі, від духу до духу. Написана всім серцем, всім розумом, всією душею автора і, напевно, всіх тих, кого він зустрів на своєму життєвому шляху; написана з любов’ю та вірою в людину, які виростають з любові та віри в Бога.
Проте, як кажуть, статус зобов’язує. Якщо все таки спробувати сказати про органічну сутність книги, спробувати відгукнутись, не спотворюючи її, то вона про людину та Бога, про постійний діалог між ними в часі та вічності.
Це збірка глибоко поетичних розмов, інтимно-особистих переживань, наскрізних споглядань, глибинних прозрінь в сенс екзистенції людини та космічного буття. Тематика кожного розділу являє собою дивовижний синтез теології, філософії, літератури, слова, думки та дії. Без перебільшення можна сказати, що кожен розділ, кожна глава, кожна думка і слово монографії о. Володимира – це вчинок, справжній вчинок розуму, волі, почуття, яких так мало в цинічно байдужому до всього «істинного, доброго, прекрасного», до всього ідеально високого, сьогоденні.
Про пізнання Бога, І побачив Бог, Вимовити Бог, Молитися Богу, Дар Богу, Образ Бога, Час Бога, Радість про Бога, Дім Бога, Іпостасі Бога… Все це кроки по сходинках у небесну височінь. Так від розділу до розділу, від глави до глави, від слова до слова автор супроводить нас сходами, основа яких укорінена в землі, точніше, в самому нашому серці, а вершина спрямована в Небо. Прямуючи слідом за автором, ми врешті решт розуміємо, що початок збігається з кінцем, що ми завжди на самому початку. Так було, так є, так має бути…
Хто є людина – тварина, світ, Бог? – Триєдине питання.
Бог-Любов – Отець, Син, Дух Святий! – триєдина відповідь. Хто я? – запитує людина. Ти – це Я! – відповідає Бог Син людський. Звідки я? – запитує людина. Від Мене! – відповідає Бог Отець. Заради кого я? – запитує людина. Заради Мене! – відповідає Бог Дух Святий.
Наше життя – питання. Боже буття – відповідь. Їхня єдність – любов. Бог стає людиною, для того, щоб людина в діалозі з Ним могла зрозуміти себе, всесвіт і, не втрачаючи свого Я, стала Богом. Життя – це завжди діалог з Богом, з самим собою, з кожним з нас та з усім світом.
З особливою яскравістю та виразністю персоналістичний, кардіоцентричний та логоцентричний смисл книги виявляється в її мові, яка є настільки символічною, багатою значеннями, образами, асоціаціями, конотаціями та відтінками, настільки проникливою («крізь шкіру, крізь мозок, крізь лімфу»), що подекуди наближається до просвітленої вірою, житейської мудрості євангельської притчі, до натхненних благодаттю молитовних гімнеспівів православної Літургії, до покаянного переживання «Сповіді» блаженного Августина, до світового трагізму білих (в прямому і переносному сенсі) віршів Пастернака, Бродського, Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої; доходить до найглибшої, найпотаємнішої печери людської душі, в якій тихо палахкотить вогник віри, надії та любові, терпляче чекаючи свого, того самого, справжнього моменту Зустрічі та Молитви.
Монографія священника Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого» в силу своєї усесторонньої унікальності відноситься до того роду книг, які не можуть зацікавити, не можуть подобатися чи не подобатися. Вона може або відштовхнути, або захопити. Відштовхнути тих людей, виднокрай яких обмежений виключно світом цим, не бачить і не сприймає його іманентно-трансцендентної символічної Таїни. Захопити тих, хто за суєтністю земних і небесних феноменів зміг почути, побачити, зрозуміти, сприйняти незбагненну всюдисутню Першопричину світу та людського єства, триєдиного Бога Істини, Добра та Краси.
В швейцарском контексте, согласно определению Национального исследовательского фонда, имам играет ту же роль, что и христианский священнослужитель. Имам – одновременно духовный наставник, специалист по решению религиозных вопросов, социальный работник, посредник в интеграции, нравственный образец и духовник. Кроме того, имам в швейцарском обществе – представитель мусульманской общины перед властями, другими конфессиями, обществом и прессой. В настоящий момент в Швейцарии служат имамы, получившие образование за границей.
Ицхак Абарбанель — раввин, предводитель испанского еврейства, живший во второй половине XV века, подчеркивал, что Тора не медицинский справочник. Запреты на те или иные виды пищи не имеют отношения к заботе о физическом здоровье. В них заложена забота о душе. Каждая заповедь имеет глубокое мировоззренческое значение для постижения содержания Небесного Учения. Средневековый раввин Овадия Сфорно писал: «Нечистая пища окружает душу, мешая расти добродетели». Есть и третья версия: кашрут, как и другие установления иудаизма, должен прежде всего обеспечить покорность евреев Всевышнему и охранить их от растворения среди других народов.
22 07 2009 Полина Никольская, Григорий Туманов Огляд ЗМІ
После смерти патриарха Алексия II многие религиозные эксперты говорили, что введение в школьную программу основ религиозной культуры станет одной из главных целей и нового патриарха Кирилла. Старший научный сотрудник Бременского университета Николай Митрохин отметил, что со своей задачей Кирилл справился: ему «удалось додавить через Светлану Медведеву, которая является сторонницей введения основ православной культуры в школах, то, что не удалось Алексию II».
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє. І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
dutchak1 написал: