Когда мы исследовали жизнь наших трудовых мигрантов в странах Европы, выяснилось, что они спокойно посещают протестантские проповеди или католические храмы. В православные церкви за рубежом тоже приходят люди разных конфессий. Происходит взаимопроникновение культур, при котором не столь важна конфессиональная принадлежность, сколько стремление людей упорядочить свою жизнь в соответствии с религиозными ценностями.
Основная цель - это привитие христианских ценностей. Ни в коем случае это не навязывается, не делается так, чтобы ребенок испытывал дискомфорт, чтобы это его смущало. Или ему не нравилось. То есть изначально дети и родители знают, куда они едут. Впрочем, этот лагерь - не только для верующих. Сюда может приехать любой ребенок.
Рецензія на книгу священика Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого»
(Зелинский В. Взыскуя Лица Твоего. К.: Дух і літера, 2007. – 404 c. ISBN 978-966-378-054-2)
Автор – священик Руського Екзархату Константинопольського Патріархату, який несе своє служіння в місті Брешія (Італія).
Книга спочатку була написана французькою мовою, потім спеціально для російськомовного читача перекладена, доповнена і таким чином суттєво перероблена автором.
Про що вона? Здавалося б, звичайне і просте питання. Проте як в нашій «аналітичній», «рецензентській» ситуації на нього важко відповісти! Не через складність мови викладу, чи то зарозумілу перезавантаженість змісту, або навпаки його порожнечу, позірно прикриту «розумними» фразами. Перш за все, через те, що до цієї книги не можливо відноситися як до звичайного тексту, який являє собою певний обсяг інформації, піддається і, навіть, передбачає та вимагає розгляду «зі сторони», з позиції стороннього спостерігача та незаангажованого дослідника. Такий об’єктивний, зовнішній, відсторонено-опосередкований підхід тут є абсолютно не прийнятним і навіть абсурдним. При його застосуванні ми обов’язково прийдемо до спотворення самої суті монографії о. Володимира. Рецензувати, аналізувати її – це все одно, що препарувати живий організм.
Живі натхненні слова книги о. Володимира не про щось, а скоріше до чи заради когось – не про об’єкт, а до, заради суб’єкта – до кожної унікальної особистості, до кожного з нас, до всіх тих, хто здатен почути, сприйняти і вирушити в небезпечну, але блаженну Путь – путь самопізнання, яке одночасно є і Богопізнанням.
Таку книгу неможливо просто читати, на неї абсурдно давати рецензію, на неї можна лише відгукнутись всім собою – всім своїм розумом, всім своїм серцем і всією своєю душею. Адже вона і написана від слова до слова, від серця до серця, від душі до душі, від духу до духу. Написана всім серцем, всім розумом, всією душею автора і, напевно, всіх тих, кого він зустрів на своєму життєвому шляху; написана з любов’ю та вірою в людину, які виростають з любові та віри в Бога.
Проте, як кажуть, статус зобов’язує. Якщо все таки спробувати сказати про органічну сутність книги, спробувати відгукнутись, не спотворюючи її, то вона про людину та Бога, про постійний діалог між ними в часі та вічності.
Це збірка глибоко поетичних розмов, інтимно-особистих переживань, наскрізних споглядань, глибинних прозрінь в сенс екзистенції людини та космічного буття. Тематика кожного розділу являє собою дивовижний синтез теології, філософії, літератури, слова, думки та дії. Без перебільшення можна сказати, що кожен розділ, кожна глава, кожна думка і слово монографії о. Володимира – це вчинок, справжній вчинок розуму, волі, почуття, яких так мало в цинічно байдужому до всього «істинного, доброго, прекрасного», до всього ідеально високого, сьогоденні.
Про пізнання Бога, І побачив Бог, Вимовити Бог, Молитися Богу, Дар Богу, Образ Бога, Час Бога, Радість про Бога, Дім Бога, Іпостасі Бога… Все це кроки по сходинках у небесну височінь. Так від розділу до розділу, від глави до глави, від слова до слова автор супроводить нас сходами, основа яких укорінена в землі, точніше, в самому нашому серці, а вершина спрямована в Небо. Прямуючи слідом за автором, ми врешті решт розуміємо, що початок збігається з кінцем, що ми завжди на самому початку. Так було, так є, так має бути…
Хто є людина – тварина, світ, Бог? – Триєдине питання.
Бог-Любов – Отець, Син, Дух Святий! – триєдина відповідь. Хто я? – запитує людина. Ти – це Я! – відповідає Бог Син людський. Звідки я? – запитує людина. Від Мене! – відповідає Бог Отець. Заради кого я? – запитує людина. Заради Мене! – відповідає Бог Дух Святий.
Наше життя – питання. Боже буття – відповідь. Їхня єдність – любов. Бог стає людиною, для того, щоб людина в діалозі з Ним могла зрозуміти себе, всесвіт і, не втрачаючи свого Я, стала Богом. Життя – це завжди діалог з Богом, з самим собою, з кожним з нас та з усім світом.
З особливою яскравістю та виразністю персоналістичний, кардіоцентричний та логоцентричний смисл книги виявляється в її мові, яка є настільки символічною, багатою значеннями, образами, асоціаціями, конотаціями та відтінками, настільки проникливою («крізь шкіру, крізь мозок, крізь лімфу»), що подекуди наближається до просвітленої вірою, житейської мудрості євангельської притчі, до натхненних благодаттю молитовних гімнеспівів православної Літургії, до покаянного переживання «Сповіді» блаженного Августина, до світового трагізму білих (в прямому і переносному сенсі) віршів Пастернака, Бродського, Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої; доходить до найглибшої, найпотаємнішої печери людської душі, в якій тихо палахкотить вогник віри, надії та любові, терпляче чекаючи свого, того самого, справжнього моменту Зустрічі та Молитви.
Монографія священника Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого» в силу своєї усесторонньої унікальності відноситься до того роду книг, які не можуть зацікавити, не можуть подобатися чи не подобатися. Вона може або відштовхнути, або захопити. Відштовхнути тих людей, виднокрай яких обмежений виключно світом цим, не бачить і не сприймає його іманентно-трансцендентної символічної Таїни. Захопити тих, хто за суєтністю земних і небесних феноменів зміг почути, побачити, зрозуміти, сприйняти незбагненну всюдисутню Першопричину світу та людського єства, триєдиного Бога Істини, Добра та Краси.
В швейцарском контексте, согласно определению Национального исследовательского фонда, имам играет ту же роль, что и христианский священнослужитель. Имам – одновременно духовный наставник, специалист по решению религиозных вопросов, социальный работник, посредник в интеграции, нравственный образец и духовник. Кроме того, имам в швейцарском обществе – представитель мусульманской общины перед властями, другими конфессиями, обществом и прессой. В настоящий момент в Швейцарии служат имамы, получившие образование за границей.
Ицхак Абарбанель — раввин, предводитель испанского еврейства, живший во второй половине XV века, подчеркивал, что Тора не медицинский справочник. Запреты на те или иные виды пищи не имеют отношения к заботе о физическом здоровье. В них заложена забота о душе. Каждая заповедь имеет глубокое мировоззренческое значение для постижения содержания Небесного Учения. Средневековый раввин Овадия Сфорно писал: «Нечистая пища окружает душу, мешая расти добродетели». Есть и третья версия: кашрут, как и другие установления иудаизма, должен прежде всего обеспечить покорность евреев Всевышнему и охранить их от растворения среди других народов.
22 07 2009 Полина Никольская, Григорий Туманов Огляд ЗМІ
После смерти патриарха Алексия II многие религиозные эксперты говорили, что введение в школьную программу основ религиозной культуры станет одной из главных целей и нового патриарха Кирилла. Старший научный сотрудник Бременского университета Николай Митрохин отметил, что со своей задачей Кирилл справился: ему «удалось додавить через Светлану Медведеву, которая является сторонницей введения основ православной культуры в школах, то, что не удалось Алексию II».
Религиозные лидеры в настоящее время, по мнению гендиректора ЮНЕСКО, играют "ключевую роль" в миротворчестве. По словам Мацууры, они должны "предотвращать вооруженные конфликты", должны укреплять мир посредством общения со своими общинами. Мацуура напомнил, что 16 декабря Генассамблея ООН приняла резолюцию о содействии межрелигиозному диалогу. "И наш диалог состоит не только в говорении",- подчеркнул Мацуура
Тому вважається необхідним: ретельне вивчення власне феномену новітніх релігійних рухів і поширення інформації про їх діяльність; більш суворе застосування чинного законодавства у випадках порушення цими угрупованнями прав людини на свободу, працю, громадський порядок, податкового та економічного законодавства; можливість надання морально-психологічної допомоги колишнім членам сект
Вы недавно ходили в мечеть, - напомнил главный буддист, - и православная церковь довольна, и иудеи рады и счастливы. Выслушав глав конфессий, президент заметил, что это пример единства и того, как «должна выглядеть наша любимая и в будущем, конечно же, процветающая страна».
І за часів СРСР, і зараз кількість православних парафій в Україні і в Росії майже тотожна. Тобто, якщо Московський патріархат визнає незалежну Українську Церкву, то він втратить майже половину своєї структури.
В Церкви многие увидели спасение, но при этом в Церковь же понесли свой взгляд на мир как на хаос, переполненный злом, и на Церковь как на ЦК КПСС, который знает ответы на все вопросы и выдаст директивы, обязательные к исполнению, в лучших традициях решений партии. Понятно, что такой взгляд на Церковь не соответствовал и не соответствует действительности, и чтобы нивелировать этот разрыв восприятия и объективной реальности, некоторыми православными стала создаваться «теория вселенского заговора».
Архиепископ Ванагс не ставит под сомнение полезность сотрудничества с католиками и в дальнейшем, поскольку актуальность единства христианства очевидна. А для этого все христиане должны общаться, избавляться от предубеждений в отношении друг друга и не придавать имеющимся различиям антагонистический характер.
Глава Ватиканского спортивного фонда Еддио Константини подверг острой критике президента Международной федерации футбола (ФИФА) Зеппа Блаттера за попытки ввести официальный запрет на молитвы до и после матчей национальных сборных команд, сообщило в понедельник радио Ватикана.
"Здесь уместно повторить слова святейшего патриарха Кирилла о том, что Россия, Украина и Белоруссия – это Святая Русь: единое пространство и единый народ. И нам всем нужно усердно молиться за нашего предстоятеля, который через несколько дней посетит Украину с пастырским и миротворческим визитом. И тогда, я уверен, мы услышим ответ на этот вопрос из уст самого патриарха"
Ломбарди добавил, что понтифик не очень хорошо знаком с современной компьютерной техникой, поэтому остается поклонником традиционной работы за столом с помощью бумаги и авторучки. Переносной компьютер был вручен понтифику в минувшее воскресенье в городе Романо Канавезе.
В Санкт-Петербурге открыли еще один ресторан, который будет организовывать свою деятельность по канонам иудаизма. Свидетельство о кошерности руководству ресторана выдал главный раввин города Менахем Певзнер. Для получения этого документа ресторану потребовалось 17 дней.
Варфоломей I высказался за создание общего совета, объединяющего всех христиан Европы, включая католиков. "Мы убеждены, что конференция всех Церквей Европы сможет нам лучше ответить на святой призыв о церковном единстве", - заявил Вселенский Патриарх.
Эти слушания будут проходить во всех административных округах города Москвы до 7 августа 2009 года. Православные миряне призываются к активнейшему участию в этих слушаниях и к тому, чтобы требовать на них массового строительства православных храмов в каждом микрорайоне Москвы, в ключевых, а не удаленных точках.
Патриарх Московский и всея Руси Кирилл едет на Украину не как гость, а как хозяин. Об этом «Новому Региону» заявил митрополит Одесский и Измаильский Агафангел.
В действительности ислам наделил мужчин и женщин абсолютно равными правами и обязанностями, это религия свободы, справедливости и равенства, гарантирующая свободу вероисповедания. Автор полагает, что ваххабитская трактовка ислама - вредоносное отсталое учение.
После встречи с Ющенко предстоятель посетит памятники Славы и жертвам Голодомора, а затем встретится с Тимошенко. 28 июля - в день церковного почитания святого князя Владимира - патриарх возглавит Божественную литургию в Киево-Печерской лавре. На этот день также запланирован осмотр патриархом места строительства кафедрального собора и его участие в прямом эфире в студии им. Довженко.
"Наш долг перед памятью великого русского писателя сегодня состоит не только в восстановлении его могилы в Даниловом монастыре, но и в возвращении людям его творчества, отражающего силу духа личности Гоголя", - отметил патриарх в своем обращении по случаю юбилея.
За даними самих московських соціологів, кількість вірних Київського патріархату перевищує кількість вірних Московського у два рази. А поміж священства УПЦ МП щонайменше половина священиків не від того, щоб підтримати автокефалію. А це означає, що Його святості Кирилу доведеться обговорювати в Києві цю вельми складну і болючу проблему. Адже не випадково президент Леонід Кучма звертався до Алексія ІІ з листом, де прохав надати УПЦ МП статус церковної автономії.
Данная книга написана на основе цикла религиозно-просветительских бесед на библейские темы, с которыми будущий московский патриарх выступал на на Первом российском телеканале с программой «Слово пастыря». Книга будет представлена 29 июля в 10:00 в Трапезном храме Киево-Печерской Лавры на встрече Патриарха Кирилла с преподавателями, студентами Киевской духовной академии.
"Патриарх Кирилл – разумный человек и должен искать выход из сложившейся ситуации",– сказал патриарх Филарет, напомнив, что "не только знаком с патриархом Кириллом, но и рукополагал его во епископы". По его мнению, "если бы вопрос единства украинского православия не был завязан на политике, он давно был бы решен".
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє. І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
dutchak1 написал: