«Шукаючи Обличчя Твого»

    Рецензія на  книгу священика  Володимира Зелінського  «Шукаючи Обличчя  Твого»

    (Зелинский В. Взыскуя Лица Твоего. К.: Дух і літера, 2007. – 404 c.  ISBN 978-966-378-054-2)

        Автор – священик Руського Екзархату Константинопольського  Патріархату, який несе своє служіння в місті Брешія (Італія).

    Книга спочатку була написана французькою  мовою, потім спеціально для російськомовного читача перекладена, доповнена і таким чином суттєво перероблена автором.

    Про що вона? Здавалося б, звичайне і  просте питання. Проте як в нашій  «аналітичній», «рецензентській» ситуації на нього важко відповісти! Не через  складність мови викладу, чи то зарозумілу перезавантаженість змісту, або навпаки його порожнечу, позірно прикриту «розумними» фразами. Перш за все, через те, що до цієї книги не можливо відноситися як до звичайного тексту, який являє собою певний обсяг інформації, піддається і, навіть, передбачає та вимагає розгляду «зі сторони», з позиції стороннього спостерігача та незаангажованого дослідника. Такий об’єктивний, зовнішній, відсторонено-опосередкований підхід тут є абсолютно не прийнятним і навіть абсурдним. При його застосуванні ми обов’язково прийдемо до спотворення самої суті монографії о. Володимира. Рецензувати, аналізувати її – це все одно, що препарувати живий організм.

    Живі  натхненні слова книги о. Володимира не про щось, а скоріше до чи заради когось – не про об’єкт, а до, заради суб’єкта – до кожної унікальної особистості, до кожного з нас, до всіх тих, хто здатен почути, сприйняти і вирушити в небезпечну, але блаженну Путь – путь самопізнання, яке одночасно є і Богопізнанням.

    Таку  книгу неможливо просто читати, на неї абсурдно давати рецензію, на неї можна лише відгукнутись всім собою – всім своїм розумом, всім своїм серцем і всією своєю душею. Адже вона і написана від слова до слова, від серця до серця, від душі до душі, від духу до духу. Написана всім серцем, всім розумом, всією душею автора і, напевно, всіх тих, кого він зустрів на своєму життєвому шляху; написана з любов’ю та вірою в людину, які виростають з любові та віри в Бога.

    Проте, як кажуть, статус зобов’язує. Якщо все  таки спробувати сказати про органічну  сутність книги, спробувати відгукнутись, не спотворюючи її, то вона про людину та Бога, про постійний діалог між ними в часі та вічності.

    Це  збірка глибоко поетичних розмов, інтимно-особистих переживань, наскрізних споглядань, глибинних прозрінь в  сенс екзистенції людини та космічного буття. Тематика кожного розділу являє собою дивовижний синтез теології, філософії, літератури, слова, думки та дії. Без перебільшення можна сказати, що кожен розділ, кожна глава, кожна думка і слово монографії о. Володимира – це вчинок, справжній вчинок розуму, волі, почуття, яких так мало в цинічно байдужому до всього «істинного, доброго, прекрасного», до всього ідеально високого, сьогоденні.

    Про пізнання Бога, І  побачив Бог, Вимовити Бог, Молитися Богу, Дар Богу, Образ  Бога, Час Бога, Радість  про Бога, Дім Бога, Іпостасі Бога… Все це кроки по сходинках у небесну височінь. Так від розділу до розділу, від глави до глави, від слова до слова автор супроводить нас сходами, основа яких укорінена в землі, точніше, в самому нашому серці, а вершина спрямована в Небо. Прямуючи слідом за автором, ми врешті решт розуміємо, що початок збігається з кінцем, що ми завжди на самому початку. Так було, так є, так має бути…

    Хто є людина – тварина, світ, Бог? –  Триєдине питання.

    Бог-Любов  – Отець, Син, Дух Святий! – триєдина відповідь.
Хто я? – запитує людина.
Ти – це Я! – відповідає Бог Син людський.
Звідки я? – запитує людина.
Від Мене! – відповідає Бог Отець.
Заради кого я? – запитує людина.
Заради Мене! – відповідає Бог Дух Святий.

    Наше  життя – питання. Боже буття –  відповідь. Їхня єдність – любов. Бог стає людиною, для того, щоб людина в діалозі з Ним могла зрозуміти себе, всесвіт і, не втрачаючи свого Я, стала Богом. Життя – це завжди діалог з Богом, з самим собою, з кожним з нас та з усім світом.

    З особливою яскравістю та виразністю персоналістичний, кардіоцентричний та логоцентричний смисл книги виявляється в її мові, яка є настільки символічною, багатою значеннями, образами, асоціаціями, конотаціями та відтінками, настільки проникливою («крізь шкіру, крізь мозок, крізь лімфу»), що подекуди наближається до просвітленої вірою, житейської мудрості євангельської притчі, до натхненних благодаттю молитовних гімнеспівів православної Літургії, до покаянного переживання «Сповіді» блаженного Августина, до світового трагізму білих (в прямому і переносному сенсі) віршів Пастернака, Бродського, Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої; доходить до найглибшої, найпотаємнішої печери людської душі, в якій тихо палахкотить вогник віри, надії та любові, терпляче чекаючи свого, того самого, справжнього моменту Зустрічі та Молитви.

    Монографія  священника Володимира Зелінського  «Шукаючи Обличчя Твого» в силу своєї  усесторонньої унікальності відноситься  до того роду книг, які не можуть зацікавити, не можуть подобатися чи не подобатися. Вона може або відштовхнути, або захопити. Відштовхнути тих людей, виднокрай яких обмежений виключно світом цим, не бачить і не сприймає його іманентно-трансцендентної символічної Таїни. Захопити тих, хто за суєтністю земних і небесних феноменів зміг почути, побачити, зрозуміти, сприйняти незбагненну всюдисутню Першопричину світу та людського єства, триєдиного Бога Істини, Добра та Краси.

    Все, що не Бог, – Його символ.

    Все, що не символ, – Бог.

    Розум радіє з безсилля,

    Серця вивчаючи крок.

    Кандидат

    філософських  наук   Тарас Борозенець