Як і кожен законослухняний український громадянин, я вважаю кримінальним злочином будь-які зазіхання на територіальну (чи будь-яку іншу) цілісність своєї держави. Я вважаю, що люди, які свідомо провокують конфлікти на релігійному чи політичному підґрунті, повинні нести за це кримінальну відповідальність незалежно від своїх посад, чи якихось імунітетів, котрих силою і владою держави Україна вони повинні бути позбавлені. Отже, якщо візит патріарха може мати політичне підґрунтя, то його варто і розглядати, власне, як політичну акцію, пророблену певним чином, і з певною метою. Відповідно, сьогодні справа контролю над цим візитом повинна належати радше Службі безпеки України, аніж релігійним діячам України, і саме працівники відповідних органів повинні коментувати візити такого плану. Це перше.

Що ж стосується конкретно самого візиту. Безперечно, як глава своєї Церкви патріарх Кирило має повне право відвідувати своїх вірних та молитися з ними. Знову ж таки, ми як цілком демократична та цивілізована держава (не в “обіду” Росії буде це сказано) повинні надати йому таку можливість. Ми раніше це робили і щодо попереднього Римського єпископа Івана Павла ІІ, і в минулому році щодо Вселенського патріарха Варфоломія, і щодо покійного попередника самого Кирила на московському патріаршому престолі. Але, як кажуть, тут є одне але. Московський патріарх повинен розуміти, що він не їде до себе додому, а в гостях належить себе вести відповідно у статусі гостя.

При всякій доречній нагоді я нагадую співрозмовникам, що наша Церква (УАПЦ) має на офіційному рівні богословський діалог із Московським патріархатом, і цей діалог ми вважаємо за великий позитивний чинник у вирішенні питання лікування українського розколу. Нам би не хотілось, щоб візит патріарха Кирила зупинив цю співпрацю.

Хіба що його Святість привезе нам Томос про автокефалію, який і в тому випадку, все-таки, не буде канонічний, оскільки це ми їм маємо давати його, а не вони нам - бо ж Київська Церква є матір’ю для Московської. Це аксіома, і навіть не обговорюється розумними людьми.

Візит Патріарха як перевірка нашої зрілості Водночас навіть серед вірних нашої Церкви є значна частина духовенства і мирян, які засуджують імперські амбіції Москви, що через питання церковні намагається вирішити власні політичні проблеми. Таким чином, навіть і якщо наші ієрархи одностайно схвалять цей візит, то не факт, що народ не може виступити проти цього візиту. Передовсім ми шукаємо християнської любові та порозуміння. Хочеться донести людям просту і очевидну істину про те,  що проблеми у нас існують не лише через сторонніх ворогів, але й через власні особисті недоліки.

Багато років католики Росії так і не діждуться візиту до себе Папи Римського, оскільки проти цього категорично виступає Московська патріархія. Всі мотиви такої відмови зводяться до того, що, мовляв,такий візит принесе людям більше зла, аніж добра, внесе ворожнечу між православними і католиками єдиної Російської Федерації. І от щодо липневого візиту патріарха Кирила я б міг сказати подібне. Після останніх газових конфліктів , котрі, до речі, ще не припинилися, між нашими народами сьогодні існують дуже непрості відносини. Я вже не говорю про Крим, флот, двомов’я чи їм подібні речі.

Так-от, сьогодні достатньо невеличкої іскорки, щоб це протистояння посилилося, розколовши між собою не лише дві сусідні держави, але й саме православне суспільство в межах однієї нашої країни. Боюсь, що за внегласними лозунгами на кшталт ”не приймете нашого патріарха - не буде вам і нашого газу” криється початок нових релігійних і політичних змагань і суперечок. І от з цього погляду візит Патріарха дуже небезпечний. Патріарх (принаймні цей конкретно) - це не стільки вже релігійна особа, скільки один з найдієвіших сьогодні стратегів і тактиків щодо здійснення планів Кремля.

Я чудово розумію мету будь-яких спроб національно і патріотично налаштованих кіл висловити своє незадоволення запланованим візитом. Ці люди мають не лише обґрунтовану власну позицію, але й мають на це право, бо це вони фактично несуть відповідальність за майбутнє Української Церкви, і Українського народу. Як для нашої ментальності, так і з апостольського розуміння основ еклезіології та релігійного життя, саме люди складали Церкву. Ні Папи, ні патріархи, ні єпископи не є церквою самі по собі. Ми навіть маємо сувору канонічну заборону священикам служити літургію в порожньому храмі. Церква - це перш за все люди Божі. І якщо їх ігнорувати, то неминуче прийдемо до єресей, і заперечення самої природи Церкви. Соборноправність - це підвалина і одна з найхарактерніших рис нашої української Церкви. І от народ - це голос Церкви.

Що ж стосується конкретної прес-конференції в Уніані, то мені здається, що я знаю за чий рахунок був цей бенкет, і кому вигідно пропагувати ненависть між людьми. Сьогодні в нашій державі є багато складних моментів у відносинах із російською церквою, котрі варто було б вирішити в першу чергу. І при чому підкреслю, дуже багато в цих питаннях належить самому народу: ні міністрам, ні депутатам, ні т. зв. інтелігенції. Вирішіть їх, і ви чітко зрозумієте, що цей король зовсім не страшний, але голий!

Скажіть, що страшніше для нашого народу: коли в державі існують три Українські православні Церкви чи візит політичного діяча в куколі? Хіба це нормально - боятися саме цього? Навіщо на законному рівні оманювати народ, називаючи чорне - білим, а біле - чорним? Хочете боротися з московським патріархом? Боріться, щоб Російській православній Церкві в Україні повернули її історичну назву, а Українській Церкві - свою. А то люд обдурений ходить! Хочете боротися? Боріться, щоб влада повернула нашому народу наші святині - Почаївську та Києво-Печерську лаври. Всі ці речі насправді важливіші, аніж бездумні пікетування п. Кирила. Якщо ми, українці, самі зможемо захистити власні права у себе дома, то нам не буде страшний ніхто - ні Кирило, ні Бенедикт. А якщо ми сьогодні самі себе будемо поважати, не даючи доброзичливим сусідам плювати собі в тарілку, то у нас буде майбутнє. Якщо стерпимо - будуть нам плювати і далі. Москві історію під себе переписувати не складно - є досвід більше семидесяти років.

Всі речі, церковні тим більше, варто робити цивілізовано і побожно. Росія і дотепер вважає, що причина смерті Алексія ІІ саме через його фатальний, київський візит. І хоча я б особисто так не наважувався стверджувати, все ж буду більш цинічним, щоб зробити висновок: Кирило так швидко з гри не вийде: “смертельний бій”, котрий програв його попередник, тепер він уже остаточно мусить виграти, причому лише з абсолютною перевагою. Володіння суто титулом він, звичайно ж, не замінить на володіння реальною владою над Києвом. І про це потрібно пам'ятати усім, хто називає себе православним. І тим більше усім, хто називають себе українцями.

Стаття з сайту "Українська Автокефалія"

Теги: