Голові християнського порталу «Кіріос»,
отцю Тарасу Дзьобі та службовцям Вашого порталу

Дорогі друзі!

Прес-центр Московсько – Богородської єпархії Української Православної Церкви (КП), що існує у м. Ногінську Московської області дуже уважно проглядає матеріали, як на Вашому веб-сайті https://kyrios.org.ua/ , так і на інших.


На Вашому веб-сайті було надруковане інтерв’ю Вашого кореспондента зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом на тему: «Про Церкву, політику, гроші, Євро - 2012 і найбільшу проблему українців». Також це інтерв’ю було надруковане на веб-сайті УПЦ Київського Патріархату 7-го червня 2012-го року https://www.cerkva.info/uk/intervju/2463-filaret.html.


Як мені здалося із статті, що саме головна проблема в нашій країні – це утворення єдиної помісної Української Православної Церкви. І як зазначив Святійший Патріарх Філарет, що: «У нас особливо добрі стосунки з УГКЦ, РКЦ, свідченням чого є сьогодні присутність на нашому православному богослужінні єпископа РКЦ Маркіяна, з протестантськими церквами і, навіть, з УПЦ МП. Раніше, - каже Святійший Патріарх Філарет, - у нас були дуже напружені стосунки, а зараз вони покращуються».
У зв’язку з цим, він доповнив, що: «…є українська держава, а раз вона є, то рано чи пізно, в ній буде єдина Православна Церква, як і в інших православних державах: Румунії, Сербії, Росії, Болгарії, Греції, Грузії. Там є держава і є своя Церква, от і в нас так буде».

 


Але й ми впевнені, що так і буде, оскільки по-інакшому немає сенсу жити і боротися за Українську Православну Помісну Церкву без віри в її досягнення.


А якщо так, то хотілося б, дорогі друзі – службовці порталу «Кіріос», щоб Ваші кореспонденти задавали не тільки ті питання, які стали «шаблонними» в нашому вжитку, а в першу чергу, про духовну і державну освіту при єпархіях і благочиннях; про благодійницькі їдальні та справи милосердя і благодійництва у кожній Християнській Церкві в Україні, незалежно від її віросповідання, оскільки наш український народ є єдиний і нероздільний.


Необхідно піднімати питання й про життя на парафіях, особливо в запустілих селах, де хати обезлюдніли, а священнослужителі і навіть, настоятелі храмів, ледве – ледве зводять кінці з кінцями, й тому змушені працювати на фермерів, щоб цим матеріально допомагати своїм сім’ям.
І навпаки, сучасні архієреї, які після закінчення Духовних академій висунуті до єпископського сану, будучи «малолітніми» для єпископства, людьми (бо, як мов, не вистачає кандидатів на архієрейство з вищою богословською освітою та з пастирським досвідом), прибувають до єпархій з одним лише бажанням: як можна матеріально збагатитися, і не більше.


Адже ці молоді єпископи зовсім не знають парафіяльного життя, а свою архієрейську діяльність розпочинають з тиску на священиків і парафіяльних рад, вимагаючи непосильних внесків, не входячи в їх матеріальне положення, я маю на увазі парафії УПЦ КП.
Треба сказати, що й сучасні Предстоятелі всіх Православних Церков теж не знають парафіяльного життя, бо вони не проходили цього випробовування в селах з-за боротьби отримання високої посади чи іншої духовної кар’єри.


Тому в сучасному житті Духовних академій треба викладати предмети не тільки церковно – богословської тематики, але й по природознавству і навіть, по тваринництву та теми про побут і будівництво храмів, будинків та підсобних приміщень. Треба знати не тільки теорію, але особливо, практику, бо це є творінням і заповітом Божим в необхідності працювати і про все знати для парафій. А це значить, що як священики, так і архієреї будуть обізнані і співчутливі в тому, щоб відчувати, як тяжко живеться простому люду і як дається їм праця в придбанні молочних харчів, м’ясних, овочевих, фруктових тощо.
Бо деяке сучасне духовенство уподібнюється бджолиним трутням, яке звикло, щоб їм все приносили і доставляли прямо в «ліжко», тоді як молитися за своїх трударів і благодійників воно ліниться і не бажає цього робити.


Навіть на Божественних літургіях перед престолом Божим, на ектеніях за здоров’я та за спокій померлих людей не читаються ними записочки з іменами, а якщо й читаються, то не духовенством, а пономарями, студентами духовних шкіл, або просто сторонніми людьми, щоб тільки відбути обов’язок перед парафіянами: храму, собору чи монастиря.
Прості люди часто несуть свої останні копійки в храм, або священикам чи архієреям, залишаючись при цьому голодними, бо немає за що купити собі страви.
Проаналізуйте життя духовенства і архієреїв всіх християнських Церков, як православних так і інославних, і ви ніде не побачите і не зустрінете благодійницьких їдалень та будинків милосердя, до яких змогли б йти бідні і нещасні люди, щоб знайти там пристановище та безкоштовну їжу, про що так піклувався і до цього часу піклується Христос Спаситель, особливо, під час свого земного життя.


Адже ж ми є Його не тільки послідовники, але й діти Божі, які постійно повинні обожнюватися, а не «одияволюватися».


Щось святе і необхідне є в сучасному монастирському житті, яке заново побудував знаменитий архімандрит, а тепер єпископ Лонгин (колишній Михайло), будучи нагородженим державним званням «Героя України» у Чернівецькій єпархії.


Тому й питання Вашого кореспондента до нашого Святійшого Патріарха Філарета чи до інших керівників Церков, про ставлення їх до дорогих автомобілів є насущним. Адже, окрім Патріархів – Предстоятелів Церков, яким приходиться дуже часто їздити на автомобілях по всій Україні, щоб швидше діставатись до тієї чи іншої єпархії або парафії, є ще й рядові єпархіальні архієреї, які «помішались» на змаганні один перед одним у придбанні нового престижного авто.


У зв’язку з цим, ми нагадуємо питання Вашого кореспондента до Святійшого Патріарха Філарета: «Ваша Святосте! Є така приказка, що соромно бути багатим в країні бідній. Ми пам’ятаємо одіозні приїзди із Москви Патріарха Кирила з дорожезними годинниками на дорожезних авто. Ми пам’ятаємо сюжети по телебаченню з приводу авто намісника Києво-Печерської Лаври. Як Ви ставитися до того, що часом транспортні засоби деяких священнослужителів дорівнюють вартості побудови церкви (храму) в окремо взятому селі?»

 


На що Святійший Патріарх Філарет відповів: «Що стосується збагачення духовенства і єпископства – це порок цих людей, і від таких людей відступає Божественна благодать. Те, що в Церкві є такі – ми бачимо. Але Юда теж був серед дванадцяти апостолів, це ж не означає що ті одинадцять йшли не вірною дорогою. Юда був як виняток серед апостолів і Христос знав, що він є зрадник, але не вирізняв його серед інших. Так і ці. Вони священики, архієреї, єпископи Церкви, але це не означає, що вони духовні. Вони не духовні, тому що роблять ставку на земні багатства, а не думають про життя вічне. Тому в Церкві вони є, але за ними не треба йти».

 


Але виключення все ж таки мають Предстоятелі Церков, а не прості архієреї, які п’ять років тому ходили «в лаптях» до храмів чи до єпархіальних управлінь їздили на радянських «Москвичах» або на «ВАЗах» (копійках), а тепер подавай їм «Мерседеси» або «Крайслери».


«Що стосується машин, - говорить Святійший Патріарх Філарет, - то кожний хоче мати краще. Коли ви будете вибирати між радянською машиною і європейською, то ви захочете їздити на європейській, а не на радянській, яка може серед дороги зупинитися. Тому не треба засуджувати гарні машини. Але гроші потрібно насамперед витрачати на найнеобхідніше, а не на розкіш. Тому, якщо ці машини потрібні для кращого служіння Церкві, то потрібно їх мати, але якщо цим ти хочеш показати, що ти такий багатий – то це гріх».

 
Тому й існує велика прірва між багатими і бідними, між архієреями і багатим духовенством з простими православними людьми. Таким чином, ти народе, пропадай, згинь і помирай з голоду, бо благодійницьких їдалень, чи безкоштовних лікарень, чи дитячих сирітських будинків ти «не заслуговуєш», оскільки твої гроші потрібні тим, які доповнюють свої багатства та поповнюють свої ненаситні черева.

Тому мені завжди було соромно і навіть думати про те, щоб до сільських чи міських храмів по Дніпропетровській єпархії під’їжджати на дорогому легковому автомобілі.
Для цього й мав і зараз маю російський мікроавтобус «Соболь – Баргузин» та вантажну «Газель», які я придбав ще у 2004-му році і яким вже є по 8-м років.
На цих автомобілях із Московсько – Богородської єпархії я доставляв великі писані, маслом ікони, щоб прикрасити і наповнити Петро – Павлівський храм у Дніпропетровську, а їх було більше 350-ти, за розміром 1 м. 80 см. висоти на 90 см. ширини, а також й на багато більші за розмірами ікони. Ці автомобілі служили й іншим храмам Дніпропетровської єпархії та особливо, на них розвозилися будівельні матеріали для будівництва храмових святинь по області.


На них же я й доїжджав до всіх храмів по Дніпропетровській єпархії УПЦ КП, які були мною створені. Це 217-ть парафій та мною рукопокладені 189-ть священнослужителів, велика частина яких не мали духовної освіти, а готувалися до рукопокладення силами єпархіального досвіду при Духовному музично – хоровому училищі, оскільки випускники Духовних семінарій та академій залишались в тій єпархії, де розташований учбовий заклад. Але, майже всі мої ставленики потім завершували, на заочній формі, ці ж самі духовні учбові заклади.
Тому не треба боятися українських і російських автомобілів, які теж служать багато років. А щоб вони не ламалися, треба їх постійно «лікувати», як і ми, люди, себе лікуємо, бо й любий метал не є вічним явищем: чи він «радянський» чи «європейський».

У зв’язку з цим, хотілося б, щоб Православні Церкви не ставали на шлях бізнесу та незаслуженого збагачення рухомого і нерухомого майна, а треба ставати на шлях милосердя і благодійництва, освіти і культури, духовного та народного мистецтва, щоб кожна єпархія мала свої Православні середні загальноосвітні гімназії, Ліцеї мистецтв, не говорячи про Недільні школи, яких немає в багатьох парафіях, а де й були, то вже їх зачинили. Як це трапилося в моєму колишньому Петро – Павлівському храмі м. Дніпропетровська, який у травні 2011-го року у мене був захоплений своїми ж собраттями - архієреями.


Нажаль, мій двоповерховий будинок, який я спеціально будував для Недільної школи на території Петро – Павлівського храму, перетворений у «готель».


Ось як вічна духовність перетворюється у тимчасову матеріальність. І все це залежить від нас, людей, з різними характерами, темпераментами, задачами у своєму власному житті і, саме головне, маловірність до Бога, до Пречистої Богоматері, до всіх угодників Божих, мучеників, страстотерпців, святих і святійших, блаженних і юродивих та до всіх преподобних отців вселенських і вітчизняних.


Тому пора нам всім замислитись про своє вічне життя, яке залежить від нашого земного: Божого, чистого, святого, а не сатанинського, нечистого і пекельного.
На мою думку треба, щоб Святійший Патріарх Філарет продумав створення такого Комітету по учбовій та виховній діяльності парафіян УПЦ КП по всій Україні, до якого увійшли б всі архієреї, не тільки з вищою богословською освітою, але й з державною: вчителі, філологи, історики, філософи, мислителі, письменники та поети, люди церковно – хорового мистецтва та з іншою вищою освітою, яким краще відомі церковні проблеми на місцях в своїй єпархії УПЦ КП.

Зі щирою повагою до Вас – Митрополит Адріан та службовці
прес-служби веб-сайту «Московсько – Богородська єпархія» УПЦ КП

Теги: