Євграф ДУЛУМАН, 83 роки. Професор, кандидат богослов'я, доктор філософських наук. Справжнє прізвище - Доломан. Народився в селі Заплази Одеської області. 1945-го вступив у духовну семінарію, за два роки - в Московську духовну академію. 1951-го здобув ступінь кандидата богослов'я, отримав посади доцента й заступника інспектора Саратовської духовної семінарії. Але за рік зацікавлення релігією втратив. Працював у колгоспі. Закінчив Одеський кредитно-економічний інститут. Писав атеїстичні статті. 1959-го був підданий анафемі Священним синодом Російської православної церкви. Захистив кандидатську дисертацію "Ідея Бога в релігії: історико-філософське дослідження". У 1964-1969 роках - завідувач кафедри наукового атеїзму в Київському педінституті ім. Горького. 1974-го здобув ступінь доктора філософських наук. Із 1982-го викладає історію філософії, релігієзнавство, етику, логіку та філософію права в Національному технічному університеті "КПІ". Автор понад 15 монографій. 

Євграф ДУЛУМАН, 83 роки, активіст атеїстичного руху:

Чому Бога немає?

- В аврамічних релігіях - християнстві, юдаїзмі та мусульманстві - Бога розуміють як істоту й особистість. Те, що Бог є істотою, означає, що він існує. Існування ж Бога уявляють по-різному. Наприклад, за теїстичним уявленням, Бог є конкретно-чуттєвим. Коли Христос піднімався на небо, казав, що сидітиме на престолі Божому праворуч від Отця. Тобто у Бога-Отця є правий і лівий боки.

Бог - особистість, бо до нього можна звертатися і він почує. Відповість на молитви, зглянеться на наші благання чи покарає мерзотників. Оскільки він створив світ і його закони, то може їх і порушувати. Але якщо Бог втручається в наше життя, він не всемогутній і не всемудрий. Як це так: створити світ, дати закони, а потім їх виправляти? Якщо Бог задовольняє прохання вірян, значить світом керує не він, а священики. Православні церкви, аби вблагати Бога, навіть порушують біблійну заповідь: "Не кажи ім'я Господнє намарно". Юдеї імені Бога не промовляють. Пишуть "Б-г", а якщо в Біблії написано "Яхве" - читають "адонаї", пан. А православний вимовляє Його ім'я навіть кілька разів: "Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй". А якщо Бог не чує, є правило: у певний час треба сказати "Господи помилуй" 40 разів. Мовляв, "я тебе зараз дістану".

 

Філософи Аристотель, Джордано Бруно припускають, що Бог створив світ і дав йому закони, але потім віддалився й більше не втручався. Таке уявлення про Бога називають деїзмом.

За іншим ученням, Бог не віддалявся від світу, а самим світом і є. Він "розчинений у природі", мислить речами. Спіноза казав: Deus sive Natura, "Бог чи природа".

Ще одне уявлення про Бога - атеїзм. Він стверджує: є лише світ, а Бога не існує. Вчення, що заперечує Бога, властиве людству з самого початку існування. Первісна людина не виникла віруючою. Вона походить із тваринного світу, а звірі релігій не мають. Людина з'явилася 40 тисяч років тому, а перші ознаки релігії археологи виявили вже за 20-25 тисяч років потому. В Біблії написано: "Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!" Тобто ще тоді, коли писалася Біблія, були люди, яких називали божевільними, і вони стверджували, що Бога не існує.

Є загальнолюдські правила моралі: сам живи та давай жити іншим; чого не бажаєш собі, не бажай нікому. Не Христос їх придумав. У Кодексі Хаммурапі все це записано за півтори тисячі років до Христа. Віруючі цікавляться: якщо Бога немає, навіщо тоді дотримуватися моральних принципів? Насправді все навпаки: якщо Бог є, нам усе дозволено. Адже можна згрішити, а потім покаятись. Атеїсти ж кажуть: якщо скоїв гріх, мусиш його спокутувати перед людьми, а люди мають покарати грішника. Якщо Бога немає, я - вільна людина, яка відповідає за свої вчинки. Можу робити все, що дозволяє мені совість, суспільство та сенс життя.

Навіщо живе людина?

- Життя наповнює сенсом біологічна природа. Людина народилася, отже має їсти, пити, радіти, будувати життя й відтворювати потомство. Є ще смисл, який диктує громада, адже людина - суспільна тварина. Поводься так, щоб давати суспільству більше, ніж собі. Крім того, є особистісний сенс. Люди різні, кожна має таланти. Ми мусимо реалізувати їх: створити чи винайти щось, допомогти комусь.

Суть життя також і в тому, щоб померти. У смерті немає трагедії. Це тільки молоді вона видається жахливою. Я виконав у своєму житті все, що міг. Зараз смертельно хворий: рак четвертого ступеня. Але смерті не боюся. Померла моя донька. Це - велика трагедія, бо, за законом біологічного життя, батьки мають помирати раніше за своїх дітей. Мене лякали: ось помиратимеш, тоді все зрозумієш. Російський біолог Ілля Мечников казав: якщо людина прожила трудове життя, смерть для неї настільки ж жадана, як сон після дня праці.

Чому людина, котра зрозуміла, що Біблія - наскрізь брехлива книга, витратила все життя на те, щоб про неї говорити?

- Тоді як людина, закінчивши медінститут і ставши академіком, може говорити про хвороби серця? Я все життя доводжу: Біблія говорить неправду тому, що багато людей вірять, ніби там абсолютна істина.

Чи вірите, що можна науково спростувати правдивість релігійного досвіду?

- Психологія добре вивчила релігійні переживання. Наприклад: перед Великоднем вірянин мусить 40 днів дотримуватися посту. Переживає і страждання Христа, і його розп'яття. А потім опівночі виходить священик і каже: "Христос воскрес!" Це звичайний психологічний тренінг. Коли я вірив у Бога, все це також відчував.

Наука підтверджує, що природа живе за певними законами. Скажіть, як можуть існувати закони без законодавця?

- У світі є два початки: матеріальне і духовне. Духовне - це наша свідомість. Людина хоче пізнати весь світ, щоб у ньому не було жодної дірки або протягу. А протяг все одно є. Тому людина все, чого не знає чи боїться, затуляє уявою, вигадками. Луначарський казав: Бог - це затичка для діри невідомого.


Олександр ФІЛОНЕНКО, 42 роки.Теолог, кандидат філософських наук. Народився в місті Кисловодськ, Росія. 1993-го закінчив Харківський університет ім. Каразіна за спеціальністю "експериментальна ядерна фізика". Потім перейшов на кафедру філософії, де вивчав філософську антропологію та філософію культури. З 2000 по 2003 роки читав курс лекцій "Наука і богослов'я" в Біблійно-богословському інституті св. апостола Андрія у Москві. Отримав за нього премію фонда Темплтона "За прогрес у релігії". Також викладав у Кембриджі, Католицькому університеті Наймегена в Нідерландах, університетах Києва, Москви та Мінська. З 2002-го читає курси "Православне богослов'я ХХ століття" та "Космологія" в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві. Живе у Харкові

Олександр ФІЛОНЕНКО, богослов, 42 роки

Чому вірити в Бога розумно?

- Під вірою часто розуміють те, що англійці називають jumping to conclusion - коли не маючи достатньо інформації про щось, ти змушений просто вірити або ні. Але нічого спільного з християнською вірою це не має. Це радше впевненість синоптиків у прогнозі погоди. Добре визначення християнської віри дав апостол Павло: це здійснення очікуваного і впевненість у невидимому. Натомість багато хто думає, що це - невпевненість, і вірянам просто бракує остаточного аргументу.

Насправді нічого спільного з невпевненістю вона не має. А невидиме - це не привиди чи ангели, а те, що неможливо осягнути розумом. Віра - не запитання людини до Бога, а відповідь. Це впевненість людини, яка отримала відповідь. Яке саме це питання? Воно є в кожної людини. Назвімо його релігійним. Вкрай нерозумно казати, що цей запит зайвий і обмежений - хоча б тому, що існує і на нього дуже хочеться отримати відповідь.

Якщо в людині відкривається питання про таємницю її життя, розумно його не закривати. Бо саме таємниця дозволяє особистості відбутися. Вона може бути жахливою, катастрофічною. Якщо все приховане таке, ми приречені вигадувати дедалі витонченіші способи від нього захиститися. Проте, на щастя, це не єдиний вид таїни, є інші. І справа не в осягненні невідомого, а в тому, аби вступити з ним у контакт. Таємниця закликає мене стати самим собою.

 

Стикаючись із дивним, ми відчуваємо серцебиття й те, що справді живі. Думаю, той самий ерос спонукає людей займатись наукою, мистецтвом і багатьма іншими речами. Виявляючи себе живим, ми пробуджуємо питання: що робити з цією таїною? Захищатися чи прислухатися, любити її чи тікати від неї подалі? Якщо питання не прокинулося - нема про що говорити. Вимучити його людина не може, бо це не влаштує її саму. Вона або почує відповідь, або ні.

Дехто каже: звісно ж не почує, адже світ - це квантомеханічний ансамбль елементарних частинок. Якщо це вас влаштовує, будь ласка. Всі ж вільні люди. Але коли ви в житті збираєтеся не лише нарікати на уряд і бурчати з приводу відсутності зарплати, а хочете відкрити власне серцебиття - релігійне питання краще все-таки плекати.

Ви вірите в християнського Бога, але чому не вірите в Аллаха?

- Я не вірю в цього Бога, я вірю цьому Богові. Віра - це вид довіри таємниці.

Ви кажете, людина хоче спілкуватися з таємницею. Але якщо ми не знаємо її, навіщо такий контакт? Таємниця нам доступна, лише коли ми її відкриваємо.

- Любов - не винятково психологічне явище. Є дуже глибокий досвід, існування якого ми нікому не зможемо наочно довести. Але це не означає, що він не важливий для нашого життя. Смертельно важливий. Ми ніколи не розтлумачимо, чому ця людина - мій друг. Не зможемо пояснити, чому любимо саме цю особу, а не іншу. Стосунки з божественною таємницею - це завжди стосунки любові, тільки трішечки глибше. І їх не треба доводити. Вони радше нагадують мистецтво - коли ми наважуємося показати щось людям, які хочуть це побачити.

Чому атеїстів більше, ніж віруючих?

- Не думаю, що віруючих має бути багато. У тому, що церкви порожні або нечисленні, великої трагедії нема. Набагато гірше, коли в церкві не з'являються ті, чиє життя викликає благоговіння в інших людей, невіруючих.

Більшість із нас спить. Це не нова ідея, про те, що ми все життя проводимо уві сні, казав ще Платон. Іноді це лякало людей, тому вони вигадали, як уникнути. Способів небагато. Наприклад, наука. Вона плекає сподівання, що колись стане ясно, як усе є насправді, й це допоможе людині зрозуміти щось поза межами свого сну. Також наука дозволяє людині викохувати в собі подив. Найвищі досягнення в науці даються завдяки особистісному досвіду, коли за сірою й буденною реальністю вдається відкрити велику таємницю. Математик Ісаак Ньютон казав: не знаю, яким мене бачить світ, але я бачу себе хлопчиком на березі величезного океану істини, що знаходить красиві мушлі й захоплюється ними.

Ще одним способом пробудження завжди виступала релігія.

Атеїсти вважають, що релігію нав'язують шляхом неправильного виховання. Як діти стають релігійними?

- Російський письменник Михайло Димов попросив учнів початкових класів написати листи Богові. Потім склав із них книгу, яку назвав "Діти пишуть Богу". В ній, у листі другокласниці Даші, можна прочитати найбільшу молитву трьох монотеїстичних релігій: "Господи, не хочу ні в Рай, ні в Пекло. Хочу до Тебе". Можливо, дівчинку змусили це написати. Але простіше припустити, що діти володіють живим релігійним почуттям. Ми ж накладаємо на нього виховні технології, після яких хлопчики стають як хлопчики, дівчатка - як дівчатка. Які згодом пишаються, що таємниця пішла з їхнього життя, і лишились хіба що уроки, іспити та зразкова поведінка.

Бог передбачав гріхопадіння, коли садив дерево пізнання?

- Свобода несе в собі ризик не тільки для нас, а й для Нього. Людина, спроможна падати і радіти своєму падінню, - вільна. Вона потрібна Богові, бо здатна любити. Невільна істота здатна багато на що: бути моральною, дотримуватися біологічних законів. Але не може бути щасливою, бо не відкриє любов.

Яка людина - віруюча? Чи того, хто ходить до церкви, лише щоб посвятити паску, можна вважати таким?

- Я довіряю особам схвильованим. Мені здається, що серце - не лише психологія. Якби так було насправді - за теорією Дарвіна, ми вже давно вимерли б. Усі божевільні сентиментальні дурні вже б не існували. Але вони досі є.

Варто довіряти серцю. Хтось каже: "Та ну, ще обдурить". Обдурює міліція. Серце теж інколи може збрехати, але не смертельно.

Теги: