Наступного року росіяни святкуватимуть 1150 років російської державності — ювілей, на мою думку, дуже сумнівний. 862 рік як дата заснування Російської держави, з одного боку, — це плід анахронічної династичної теорії, коли держава ототожнювалася з правлячою династією. Адже саме цього року, згідно з «Повістю минулих літ», звідки взята ця дата, варяг Рюрик почав княжити в Новгороді, поклавши початок династії Рюриковичів, яка ніби пізніше правила в Києві, а потім — у Москві. Із другого боку, ця дата є наріжним каменем так званої нормандської теорії, згідно з якою давньоруську державу заснували іноземці-нормани, оскільки слов’янське населення не було здатним до державотворення. Саме 862 рік утвердився як дата російської державності в імперській російській історіографії.

Однак чи має ця дата належне документальне підтвердження? Коли звернемося до «Повісті минулих літ» — основного джерела давньоруської історії, то вимальовується зовсім інша картина. По-перше, 862 рік зовсім не трактується як час заснування держави. «Повість...» чітко дає зрозуміти, що у східних слов’ян, у тому числі новгородців, уже до того часу існували свої державні утворення і свої правителі-князі. По-друге, закликання до Новгорода варягів на чолі з Рюриком зовсім не трактується як позитивний епізод у нашій історії. Радше негативний, який свідчить про нерозумність новгородців. Та й, власне, Новгород ніколи не був столицею Русі й «матір’ю городів руських».

Зате «Повість...» дає чітку дату заснування Руси-України як державного утворення. Відразу уточнимо, що в цьому літописному джерелі Руссю переважно іменувалися нинішні українські землі, передусім Київщина. Протягом середньовіччя, а також у ранньомодерний час термін «Русь» використовувався як етнонім українців і частково білорусів. Під Руссю також розумілося державно-політичне об’єднання давніх русинів-українців.

Так ось, у «Повісті...» під 852 роком зафіксовано таке повідомлення: «В літо 6360 [852], індикта 15, коли почав царювати Михайло, почала прозиватися Руська земля. Тут же довідуємося, що при цьому цареві приходила Русь на Царгород, про що пишеться в грецькому літописанні; так от від цієї дати почнемо і відлік зробимо...» Далі дається детальна хронологія — скільки літ минуло від Адама до потопу, від потому до Авраама, від Авраама до Мойсея, від Мойсея до Давида, від Давида до єрусалимського полону, від цього полону до Олександра Македонського, від Олександра Македонського до Різдва Христового, від Різдва Христового до імператора Костянтина, від імператора Костянтина до імператора Михайла.

Саме правління візантійського імператора Михайла ІІІ (840—867) в «Повісті минулих літ» подається як своєрідний вихідний момент у генезі Давньої Русі. Цей імператор у візантійській літературі зображений досить негативно. Однак, схоже, це наслідок переписування історії за часів македонської династії. Адже перший її представник Василій І Македонянин убив Михайла, поклавши край існуванню Амфійської династії. Таку узурпацію влади необхідно було виправдати.

Якби не було, однак за часів Михайла ІІІ відбувся ряд важливих в історії Візантії подій. Зокрема, було відновлено іконошанування, відбувся перший великий військовий похід Русі на Візантію 860 чи 861 року та перше хрещення Русі (зверніть увагу: це ще до закликання варягів у Новгород), відбулися також хрещення болгар і місія «апостолів слов’ян» Кирила й Мефодія. Принагідно варто відзначити, що Кирило деякий час діяв на українських землях, а у Криму, у Херсонесі, навіть знайшов Євангеліє, писане руськими письменами.

Але повернемося до запису під 852 роком у «Повісті минулих літ». Літописець, згадавши основні події біблійної, античної та візантійської історії, починаючи від імператора Михайла ІІІ, веде мову про руських князів, уписуючи їх у цей хронологічний ряд. І в цьому хронологічному ряду не знаходить місця для Рюрика. Першим руським князем літописець називає Олега. У «Повісті...» це звучить так: «Од першого літа Михайла цього до першого літа Ольгова, руського князя, літ 29; од першого літа Ольгова, з того часу, як сів у Києві, до першого літа Ігоревого літ 31...» А далі дається хронологія київських руських князів до початку ХІІ ст.

Повідомлення «Повісті...» під 852 роком певним чином суперечить рюриківській легенді, що зустрічається в цьому літописі під 862 роком. Якщо в першому випадку чітко сказано, що саме 852 року земля почала іменуватися Руською, то в рюриківській легенді маємо твердження, ніби певна частина варягів іменувалася Руссю, і саме цю частину закликали княжити в Новгороді. Узагалі рюриківська легенда, подана в «Повісті...», є дуже заплутаною. Не зрозуміло, наприклад, ким був Рюрику Олег, який почав княжити в Києві. Адже реально саме за правління Олега відбулося остаточне формування давньоруської держави. Олег не лише здійснив великі походи на Візантію, а й уклав із цією імперією кілька договорів. Зокрема, зберігся договір 911 року, текст якого поданий у «Повісті минулих літ». Це дає нам усі підстави цього року відзначити 1100-ліття української дипломатії. Однак кому такі речі потрібні?

Щодо самої рюриківської легенди, то вона свого часу могла бути відредагована в дусі норманістів, а в літописі з’явилися пізніші вставки. Адже відомо, що за часів імператриці Катерини ІІ активно фальшувалися літописи і стародавні документи.

І все ж, чому саме 852 рік маємо підстави вважати початком Руси-України, власне давньоруської держави? По-перше, тому, що в той час, як зазначає літопис, наша земля почала йменуватися Руською. А те, що країна отримує назву, можна трактувати як початок політичної ідентифікації й, відповідно, існування державного організму. По-друге, із літопису стає відомо, що в той час Русь, осередком якої була Київщина, здійснила великий військовий похід на Візантію. Для такої широкомасштабної акції потрібна була відповідна організація та існування хоча б елементарних державних структур. Як свідчать візантійські джерела, у той час відбулося перше, так зване Фотієве, хрещення Русі. А для такого хрещення потрібен був хоча б елементарний рівень державної організації. По-третє, державні структури не можуть існувати без писемної комунікації. І показово, що саме з 852 року в «Повісті минулих літ» започатковано власну хронологію й події фіксують за роками. Тобто вже тоді при князівському дворі мусила існувати своя канцелярія.

Зародження української (тоді — руської) державності, направду, було яскравим. І нам є чим пишатися. Адже в той час наші далекі предки успішно воювали з Візантією, долучилися до сім’ї християнських народів, тоді ж у них з’явилася писемність і початки літописання. І як на цьому фоні блідо виглядає закликання варягів, фактично завоювання норманами Новгорода, яке ніби поклало початок російської державності!

На жаль, наші історики, над якими й далі продовжують тяжіти імперські стереотипи, так і не осмислили значення 852 року для нашої історії. 2002 року ми не відзначили 1150-ліття української державності. Хоча мали б це зробити. То, може, наступного року відзначимо 1160-ліття? І зовсім не для того, щоби «втерти носа» росіянам з їхнім 1150-річчям російської державності. А передусім для того, щоб відновити історичну справедливість.

Теги: