Напередодні третьої неділі Великого посту, яка зветься в православній традиції Хрестопоклонною, інформаційний простір сколихнула звістка про чергове законодавче рішення однієї із провідних європейських країн, а саме – Великобританії. В цьому рішенні йдеться про заборону на законодавчому рівні ношення натільного хрестика на роботі.

Багато світських каналів, далеких від релігії, звернули увагу на існуюче протиріччя: з одного боку, англійські законодавці забороняють носити хрест, з іншого боку, в законодавчому полі дозволяють одностатеві шлюби, таким чином офіційно дозволяючи розпусту і пропагуючи її. І все це робиться під гаслом толерантності.

Тож, чим хрест не влаштовує сучасну цивілізацію і наскільки це небезпечно для нас, до чого має спонукати заборона носити хрестик, а також, що значить гідно нести свій життєвий хрест, – читайте далі у коментарі прес-секретаря Блаженнішого Митрополита Володимира, голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрея Георгія Коваленка.

Кожен із нас має зрозуміти: хрест – це не прикраса, це ознака нашої приналежності до Христа і Його Церкви

– Мені не зовсім зрозуміло, чому знову і знову сучасне суспільство, чи сучасні політики, чи сучасні законодавці протестують проти релігійних символів.

З іншого боку, все дуже просто, і будь-яка віруюча людина розуміє, що за цим стоїть духовна реальність. І так само, як зло було переможене Христом і Його Воскресінням, так само і сьогодні ми маємо перемагати сучасне суспільство споживання і пропаганди різноманітних насолод і розпусти силою несіння хреста.

Але, може, й добре, що йдеться про зовнішні заборони. Тому що кожен із нас має зрозуміти: хрест – це не прикраса. Хрест, який ми носимо на собі – це ознака нашої приналежності до Христа і Його Церкви. І тому кожна людина таким чином сповідує свою віру.

Заборона має спонукати, з одного боку, до свідомого сповідування своєї віри, з іншого боку, має поставити перед нами питання: а навіщо ми носимо на собі хрест, що це означає для християнина, що значить, що треба зректися себе, взяти свій хрест і йти за Христом.

В сучасному суспільстві ми іноді забуваємо, що чеснотами християнськими є і терпіння, і смирення, і прощення, а часом - і відкрите сповідування своєї віри. А робити це ми маємо таким чином, щоб не озлобити інаковіруючих чи не віруючих людей, а продемонструвати нашу любов до них і вірність Христу.

Хотілося б також сказати про те, що Хрестопоклонну неділю ми маємо сприймати крізь призму нашого шляху до Пасхи. Цього дня ми також співаємо пасхальний гімн. Тому що, співаючи «Хресту Твоєму, поклоняючись, Владико», ми продовжуємо «і Святеє Воскресіння Твоє славимо!», як і на Пасху, коли співаємо «Христос Воскрес!», додаємо «смертю смерть подолав».

Тому для нас сповідування віри у Воскресіння пов’язані із згадкою про хресні страждання нашого Спасителя. І вшанування хреста пов’язано з передчуттям Його Воскресіння. У християнській свідомості Хрест і Воскресіння нероздільно поєднані. І тому, вшановуючи Хрест, ми прославляємо і вшановуємо воскреслого Спасителя. А коли Христос Воскрес, Він переміг зло.

Сподіваюся, що і віра сучасних християн переможе будь-які заборони, які, насправді, не зможуть цю віру знищити.

Я радію, коли чую про звістку, що забороняють носити хрест

– Отче, чи не вбачаєте Ви в законодавчому рішенні Великобританії натяк на те, яким чином в майбутньому буде переслідуватися християнство. І взагалі, в чому полягає це протиріччя західної цивілізації, яка, з одного боку, пропагує антиморальні норми, з іншого – прибирає релігійну символіку подалі від очей. Наскільки це закономірно для західного світу, і наскільки це небезпечно для нас?

– Я б не виділяв нас зі світового контексту. Ми все ж таки знаходимося в одному інформаційному і культурному просторі, і те, що відбувається на заході очікує нас в тій чи іншій мірі, в тому чи іншому прояві вже скоро.

Але, чому я радію, коли чую про звістку, що забороняють носити хрест. Я радію тому, що хрест не залишається символом, до якого байдужі. Християнин носив і буде носити хрест. І для нього це має бути не носінням прикраси, а має бути свідомим сповідуванням віри.

З одного боку, якщо хрест когось дратує, то, напевно, ще є надія і на каяття, тому що ця людина не є теплохладною. З іншого боку, якщо приймаються такі закони в суспільстві, то це говорить про рівень релігійності чи антирелігійності суспільства. І тут християнам треба не ображатися, не судитися, а молитися. Молитися Христу, Який приніс себе в жертву за кожного з нас – і за грішних, і за тих, хто не вірить в Нього, і за тих, хто намагається воювати проти Нього.

Я думаю, що кожна така заборона – це привід християнській Європі згадати про свою історію, згадати про своє християнство. Кожен такий приклад – це привід сучасному людству згадати, що ми живемо в черговому році від Різдва Христового, і наша ера іде від цієї події. Це привід нам згадати, що вся наша культура, всі наші загальнолюдські цінності, європейські цінності – свободи, рівності, братерства, любові один до одного, поваги, рівності між людьми різних рас, різних політичних поглядів, навіть демократія, як така, у своїх глибинах – має християнське походження і підґрунтя. Такими нас зробила християнська віра і християнський світогляд.

Сподіваюся, що ніякі закони не зможуть прибрати з нас зображення Хреста Господнього. Ніякі заборони не зможуть відвернути людей від віри в Христа. А з іншого боку, ми знаємо, що Господь каже, що блаженні, коли будуть вас гнати і зло на вас говорити імені мого заради.

Тобто, дай Бог, що якщо нас і будуть гнати, щоб гнали нас за Христа, а не за те, що ми є поганими християнами чи поганими людьми.

Ми маємо дякувати Йому за той хрест, який допомагає нам стати кращими і наблизитися до Бога і до вічного життя

– Переходячи від філософських до суто практичних запитань. Звісно, недільне Євангеліє доносить до нас слова самого Господа Ісуса Христа про те, що той, хто не несе хреста свого і не прямує за Ним, не є Його достойним. Люди дуже часто питають, чи оці спокуси, що трапляються у нас в житті – хвороби, різноманітні обставини, роздратування – чи є вони часткою нашого життєвого хреста, чи є вони надмірними спокусами. Де лежить межа, що саме з наших життєвих обставин християнин має сприймати як свій хрест, а від чого він має духовне право відмовитися?

– Наскільки я пам’ятаю, Євангеліє говорить про те, що той, хто не бере свій хрест і йде за мною, той негідний бути моїм учнем. Тобто, Господь говорить, щоб йти за Христом, треба нести свій хрест. І недостатньо просто словами сповідувати свою віру, треба її доводити своїм життям і своїми справами.

А от що вважати справжнім хрестом, то тут треба замислитися над тим, чим хрест був для Спасителя. На хресті Спаситель приносив себе в жертву за кожного з нас. І ми маємо так чинити по відношенню до ближнього. З одного боку, ми маємо брати їх турботи, їх проблеми, ми маємо допомагати їм у несінні життєвого хреста, і допомагати їм наблизитися до розуміння Царства Небесного і до розуміння необхідності віри в нашому житті.

З іншого боку, ми можемо нести свій хрест, коли молимося за наших невіруючих знайомих. Ми можемо нести свій хрест, коли терпимо насміхання чи навіть знущання з нас з приводу нашої віри. Ми можемо нести свій хрест, коли допомагаємо ближньому у хворобі чи під час його перебування у в’язниці. Ми можемо нести свій хрест, коли хворіємо, коли не відчуваємо розуміння від ближнього, але завжди покладаємо свою надію на Господа, який насправді іде поруч із нами і допомагає нам нести наш хрест. І ніколи Господь не дає людині хреста, важче за те, що людина може понести. Тому кожен християнин має дякувати Христові за ту жертву, яку Він приніс за кожного з нас. Ми маємо дякувати Йому за той хрест, який допомагає нам стати кращими і наблизитися до Бога і до вічного життя.

Теги: