5 квітня депутати Київської міської ради не підтримали пропозицію голови Комісії з питань культури Київради Олександра Бригинця – демонтувати на горі Десятинка, у самому «серці» заповідника «Стародавній Київ», незаконно споруджений Десятинний монастир. Натомість, депутатська більшість ухвалила рішення надати Десятинці, включно з Пейзажною алеєю, статус природоохоронного екологічного заповідника.

Авторка цього тексту належить до соціально активних киян, у моєму особистому вантажі – досвід участі в акціях проти забудови історичної частини Києва (включно з процесом ламання парканів довкола будівельних майданчиків) та спроби порозумітися з представниками згаданого вище монастиря. І, коли колеги обережно цікавляться у мене, чи моя негативна реакція на «новобуд» під гучною назвою Десятинний монастир спричинена конфесійною приналежністю його представників (УПЦ Московського патріархату), я відповідаю: ні! Справа не у конфесії, справа – у місці! На цьому місці, у безпосередній близькості до фундаменту одного з символів Київської Русі – Десятинної церкви Пресвятої Богородиці – ніхто нічого не має права будувати! Це місце має сакральне значення для України як держави та українців як політичної нації.

«Кожен народ має право на свої священні руїни», - зауважив котрийсь з великих. Нахабно додам від себе: руїни уособлюють історичну пам’ять народу чи (та) держави не менше, аніж будь-які інші пам’ятки історії та культури. Згадаймо сталінські часи руйнації культових споруд – адже не лише з «релігією – опіумом для народу» більшовики вели боротьбу, а і з сакральними і матеріальними уособленнями історичної пам’яті. Мусимо визнати, що в Україні ця боротьба триває досі. Її сором’язливо прикривають красивими гаслами про модернізацію та осучаснення міста, про вливання інвестицій у розвиток міської інфраструктури, і так далі... Але якщо зняти привабливу словесну обкладинку, перед очима постають значно більш шкідливі для України як суверенної держави завдання – знищити і без того невелику матеріальну частку національної історії, витравити з пам’яті та забрати з очей викарбувану в архітектурі Історію.

Пристрасті довкола київської Десятинної церкви розгортаються за дещо іншим сценарієм, який координатор проектів громадської ініціативи «Збережи старий Київ!» Ігор Луценко назвав «Руський мир» у дії». Власне, ідеться про рішення, яке більшість Верховної Ради закріпить на законодавчому рівні, і яке передбачає відновлення Десятинного храму. Законопроект розроблено представником Президента України у парламенті Юрієм Мирошниченком. Щоправда, у розмові з представниками парламентської більшості та опозиції, і при спілкуванні з істориками та архітекторами (у режимі off the records, на жаль!) я почула майже зізнання: ніяку сучасну Десятинну церкву ніхто зводити не збирається, мовляв, це чинна влада закріплює за собою ділянку дорогої ( в усіх значеннях слова!) землі, що розташована у самому центрі столиці України. Тим часом, у вищих ешелонах УПЦ МП чути стійке: «тут буде Десятинний храм!».

І чомусь про унікальність та значимість саме цього фундаменту саме цього храму саме у цьому місці оповідають одиниці – з тих, кого нинішні можновладці крізь зуби називають «недобитою інтелігенцією»... Академік Микола Жулинський нагадує: «Незрозуміла мені з огляду на історію, на логіку розвитку української державності суперечка стосується фундаменту однієї з найдавніших християнських святинь, яка у добу княжіння Володимира Великого була сакральним центром Київської Русі! І, на жаль, не кожен киянин знає, що Десятинна церква старша від храму Святої Софії. Цей храм відігравав свого часу величезну роль в укріплення християнської віри та руської державності». Керівник Київської археологічної експедиції Гліб Івакін додає: «Згідно із старими письмовими джерелами та відповідно до сучасних історико-археологічних досліджень, у Десятинному храмі зберігались мощі Святого Климента – Папи Римського, небесного покровителя Київської Русі». Сучасні дослідниці раннього християнства Надія Никитенко та Надія Верещагіна зауважують: «З історії відомо, що перший кам’яний храм Київської Русі – церква Пресвятої Богородиці, відома як Десятинна церква - була зведена у 991-996 роках. А у «Повісті врем’яних літ» згадується, що цей храм був освячений 996 року, а назву «Десятинний» він отримав тому, що князь Володимир на його утримання виділив десяту частину усіх великокняжих прибутків. А десятина – то свого часу було потужне джерело прибутків церкви. А отже, можна стверджувати, що храм відігравав велике значення у тодішньому житті Київської Русі», До речі, до зведення собору Св. Софії саме Десятинна церква виконувала функції одночасно княжої церкви та митрополичої кафедри, - нагадують історики.

Археологи, котрі працюють на фундаментах храму, вважають: це була унікальна споруда, на ті віддалені від нас часи вона вражала пересічного русича розкішними фресками на стінах та мозаїчною підлогою! А ще, за літописними джерелами, храм був збудований на місці або поруч із місцем, де загинула варязька християнська родина. «Десятинна церква була монументальною спорудою, прикрашеною мармуром, мозаїками та фресками», - каже Г. Івакін, який кілька років керує археологічними роботами на фундаменті Десятинної церкви. І хоч храм був знищений під час захоплення Києва військом хана Батия, - він, як сто років тому писав Іван Франко, «живе у душі українській». А комусь кортить його зруйнувати.

*** Щонеділі гуляю довкола Національного музею історії України і кидаю оком на заховані за зеленим парканом руїни Десятинної церкви. І чомусь мені пригадуються картинки з поза Києва, навіть з поза України: руїни Колізею у Римі, залишки європейських середньовічних фортець, дбайливо збережені кладки стін «візантійського міста» у Стамбулі. І ніхто не намагається на старовинних фундаментах збудувати нові, уже псевдо, споруди! Ніхто не пропонує на розгляд громадськості проекти побудови «осучаснених» міст ацтеків чи майя, або зруйнованих часом чи людиною культових споруд. Бо є дещо, важливіше від прибутків та надприбутків – це пам’ять...

Теги: