Церква робить ставку на... комуністів

Усунення Володимира з поста глави УПЦ справа часу. А поки що церковні «москвофіли» зайнялися розкладанням яєць у політичні кошики

8 травня відбувся синод УПЦ, на якому нібито був відновлений «статус-кво» в управлінні церквою. Митрополит Володимир (Сабодан) повністю взяв владу в свої руки, обмежив у правах «київського смотрящого», «русофіла» владику Павла (Лебедя), призначивши архієпископа Антонія (Паканича) першим вікарієм Київської митрополії.

На думку православного публіциста (і, як кажуть, прихильника іншої, «автокефальної» партії усередині УПЦ) Юрія Чорноморця, Антоній може стати при Володимирі якимсь «канцлером» або «прем´єр-міністром», відкрити «нову сторінку» в історії Церкви. З однією обмовкою: якщо цьому не перешкодять свої ж «партизани». Швидше за все, під «партизанщиною» православний експерт мав на увазі керівників «підпільного обкому»: того самого Павла, а також митрополитів Одеського Агафангела (Саввіна) і Донецького Іларіона (Шукало), чітко орієнтованих на ліквідацію автономії УПЦ і на її повне злиття з РПЦ.

Як би не втішали себе «автокефалісти» виграною битвою, поверненням до активного церковного життя митрополита Володимира, кадровими пертурбаціями, промосковська група має в рукаві непереможний козир. Спроби прихильників самостійності УПЦ вивести Церкву зі сфери впливу політики розходяться з установкою материнської структури – РПЦ.

Російська православна церква визначилася зі своїм місцем у суспільстві й програмою на майбутнє. «Це не може бути місце, яке не є центральним», - заявив 17 травня голова Синодного відділу із стосунків Церкви і суспільства Всеволод Чаплін. РПЦ має бути «владоможною у всіх областях суспільного життя». А значить, такої програми повинна дотримуватися і УПЦ як філія РПЦ. Нагадаємо, що одна з ліній розлому всередині єпископату Української православної церкви виникла довкола питання про «зрощення» УПЦ із владою. Якщо «автокефалісти» виступали з гаслом «Церква – з народом», то промосковська група дотримувалася (і дотримується) думки, що сильна Церква можлива лише за підтримки держави і політичних структур.

Про те, що в Росії Церква вже глибоко і надійно вбудована у владу, свідчать два цікавих документи. Перший: документ Адміністрації президента РФ про маніпуляцію членами Суспільної палати. З нього випливає, що вище згаданий Чаплін здійснює підбір церковних кадрів, які надалі займаються озвученням певних урядових програм.

Другий документ – це заява лідера КПРФ Геннадія Зюганова із засудженням «антицерковної кампанії» в ЗМІ, що розгорнулася довкола патріарха Кирила (Гундяєва). Ні для кого не секрет, що російська Компартія входить до числа так званої «офіційної (кишенькової) опозиції». Незважаючи на те, що КПРФ нібито бореться з «правлячим режимом», насправді від такої «боротьби» навіть Ленін мав би перекинутися в мавзолеї. Ось що радить петербурзький осередок КПРФ зробити своїм членам, захищаючи РПЦ (нагадаємо, релігійної структури, інтегрованої у владу):

«3. Комуністам і комсомольцям Центрального місцевого відділення, що допустили раніше в Інтернеті, зокрема на своїх особистих сторінках або сторінках груп у соціальних мережах (ВКонтакте, ЖЖ, Твіттері й будь-яких інших), а також на інтернет-форумах, у коментарях до статей і т.д. текстові повідомлення, карикатури, демотиватори, аудіо- і відеоматеріали, а також будь-які інші матеріали антирелігійного, антиправославного і антицерковного характеру, повністю ліквідувати їх у строк до  1 червня».

Українська православна церква також розкладає яйця в два кошики: Партії регіонів і КПУ. Причому яєчко, що лежить у кошику Компартії Петра Симоненка, має не меншу вагу, ніж «регіональне» яєчко. Прирученням КПУ УПЦ зайнялася ще в далекому 2003 році, коли Симоненкові був вручений церковний орден рівноапостольного князя Володимира. З того часу традиція нагородження «антихристів» церковними нагородами не припиняється: нагороджені були, знову-таки, Симоненко, Ігор Калетнік, Георгій Крючков, Микола Тимошенко, Іван Мігович та інші. Комуністи-депутати Євген Царьков і Олександр Голуб, які за заповітами ідеологів  комунізму мають бути войовничими безбожниками, взагалі, якщо процитувати Леніна, зайнялися «труположеством», тобто почали проповідувати «справжнє» православне віровчення (природно, в редакції РПЦ).

За «дивним» збігом обставин, українські митрополити, «москвофіли» Павло (Лебідь) і Агафангел (Саввін) також із повагою, навіть якось по-родинному ставляться до комуністів. Так, у передмові до книги «Комуністи і православ´я в Україні» Агафангел стверджує, що православні й комуністи «є однодумцями». За його словами, заклики Компартії «узгоджуються з євангельською любов´ю і чеснотою, що проповідує Церква». Більше того, говорячи про УПЦ-МП і КПУ, митрополит Агафангел заявив: «Ми єдині». (Див.: Симоненко П. Комуністи і православ´я в Україні. – К., 2002. – С. 3-7).

Спайка «партія влади – комуністи – церква» безпосередньо копіює російську модель. Група «автокефалістів» із УПЦ на цьому тлі видається чужорідним елементом. Можна не сумніватися, що «червоні митрополити» на чолі з Агафангелом не збираються здавати свої позиції. Усунення митрополита Володимира з поста глави УПЦ, як би цинічно це не звучало, лише справа часу. Головне для «москвофілів» перед парламентськими виборами в Україні – зберегти свої яйця в кошиках альянсу: Партії регіонів і КПУ. Тому що яйця ці стануть золотими.