12 та 13 травня у приміщенні Палацу Сапєг, що у центрі міста за адресою вул. Коперника 40а, відбулась науково-практична конференція на тему «Вплив різних видів народної творчості на формування дитячого світогляду. Досвід та практика» за участю педагогів, психологів, народних майстрів та громадських активістів. Захід організували і провели оргкомітет ЛОМГО «Клуб толерантності» та Конгрес національних громад України за підтримки Класичної гімназії при ЛНУ імені Івана Франка та Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Програма заходів містила окрім доповідей презентацію яворівської народної іграшки, відвідини святкувань до Дня матері та виставки "Дитячий світ". Важливим елементом конференції буде неформальне спілкування зі старими та новими друзями, обмін досвідом та професійною інформацією. Конференція набула статусу міжнародної завдяки гостям, які зацікавились темою конференції та прибули з столиці Молдови Кишиневу. Присутні були гості і з усіх регіонів України – з Києва, Харкова, Маріуполя. Без сумніву, найбільший досвід у царині застосування етнопедагогічних методик виховання дітей представила львівська частина учасників.

«Етнопедагогічні основи виховання сучасної середньої школи. Теорія і практика» - так називалась підготована мною доповідь. В ній була подана інформація про виникнення термінології науки «етнопедагогіка», історичні віхи, стан справ у сучасні середній освіті. Цікавою для багатьох присутніх була інформація про те, що етнопедагогіка (грец. ethnos — народ, paidagogike — наука про виховання і навчання людини) — наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей. Як невід’ємна складова культури народу, зародилася вона у сиву давнину, своїм змістом закорінена у традиції, ментальність народу, які обумовлені особливостями його економічного, соціального, культурного, духовного буття тощо. Предметом етнопедагогіки є педагогічна культура роду, етносоціуму, нації або народності.

Витоки української етнопедагогіки сягають епохи трипільської культури (IV — II тис. до н. е.). Історичні дані свідчать, що ще до виникнення родового ладу діти були об’єднані в окрему групу, а з формуванням родової общини жінка стала виконувати виховну функцію, у помешканнях було виокремлено «дитинець» — дитячу частину житла.

З розвитком цивілізації, особливо технічного прогресу, міграції людей, транснаціональної економічної інтеграції, процесів глобалізації етнопедагогіка зазнала суттєвих змін. Певною мірою це послабило увагу до багатьох її аспектів, що засвідчила поява такого феномена, як «громадянин планети». Водночас не менш потужним є процес утвердження етнопедагогіки у нових соціально-історичних реаліях, зумовлений прагненням народів зберегти, розвинути свою самобутність. Адже принципи етнопедагогіки відображені в мові, народних звичаях, традиціях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному, хореографічному мистецтвах, досвіді родинного виховання, сімейно-побутовій культурі, народних дитячих іграх, іграшках тощо. А головними засобами виховання у підростаючого покоління є рідна мова, історія, фольклор, мистецтво і свята народного календарного циклу, народні символи та прикмети, родинно-побутова культура, звичаї, традиції, обряди.

Зміни у поведінці сучасних дітей, особливо тих, хто мешкає у великих містах, проблеми не тільки поведінки та деструктивному вихованню, шкідливих впливів та звичок, але й глибокі деформації у формуванні ідентичності сучасних молодих людей, це не тема нашої статті. Проте саме через засоби етнопедагогіки можна запобігти виникненню у сучасних дітей та підлітків не тільки уявних ідентичностей чи розмитого уявлення, віртуального бачення світу, але й навіть психологічних залежностей та фобій.

Українська етнопедагогіка має багату історію і давні традиції. Ґрунтується вона на засадах гуманізму, природовідповідності, зв’язку виховання з життям народу, єдності вимог і поваги до особистості дитини, віри в її сили і можливості. Складовими етнопедагогіки за Т.І. Поніманською є: народна фамілістика — знання і досвід будівництва міцної та здорової сім’ї; народне дитинознавство — ставлення народу до дітей, виховні чинники формування особистості у дошкільному віці; народна дидактика — досвід народу в розумовому вихованні, формуванні основ світогляду підростаючого покоління; народна педагогічна деонтологія — етична сфера думок і вчинків кожної людини; виховна практика — використання народної мудрості у засобах етнізації, формуванні національної самосвідомості дитини.

У доповіді «Етнопедагогічні основи виховання сучасної середньої школи. Теорія і практика» була також представлена робота Класичної гімназії при ЛНУ імені Івана Франка, у якій я працюю заступником директора, у напрямку етнопедагогічних технологій. Зокрема, подана творча пошукова робота на ІІ міський конкурс «Біля витоків української незалежної держави», який проводився впродовж жовтня-листопада 2011 року серед учнів та педагогів загальноосвітніх навчальних закладів м. Львова, посіла ІІІ місце. Робота якраз і торкалась прикладним аспектам реалізації етнопедагогічних принципів у поєднанні з сучасною методикою майстер-класів.

Окрім представника адміністрації Класичної гімназії, своїм величезним досвідом роботи з народознавчим матеріалом поділилась п. Роксоляна Падус заступник директора Львівської гімназії міжнародних відносин ім. В.Стуса. Її чудова презентація про різноманітні напрямки етнопедагогічної роботи захопила учасників конференції та стала чудовим акордом другого дня.

Важливим виступом була доповідь дитячого психолога з Києва Анни Ленчовської, яка розповіла про особливості психологічних впливів народної творчості на дітей різного віку та певного регіону проживання. Також цікавим було представлення педагогічного досвіду роботи за методикою «занурення у культуру», яка розроблена фахівцями Конгресу національних громад України та впроваджується вже понад 10 років у Міжнародному проекті літніх оздоровчих дитячих таборів «Джерела толерантності». В основі методики лежать етнопедагогічні принципи, поєднані з складною моделлю конструювання соціальних стосунків в умовах дитячого табору.

Про всіх доповідачів, нажаль, ми не зможемо написати у нашій статті. Всі доповіді у повному вигляді будуть представлені у віснику конференції, виготовлення якого заплановане на 2-гу декаду червня та буде надіслане всім учасникам та зацікавленим особам.

Родзинкою заходу стала презентація автентичної львівської дерев’яної іграшки – яворівської забавки двох народних майстрів – Остапа Сойки та Оксани Когут. Вони не тільки розповіли про історію та особливості даного виду народної творчості, але й поділились своїми враженнями від роботи над прикрашанням цьогорічної новорічної ялинки у Ватикані. Цікавим був той факт, що й особиста ялинка Папи Римського у папських садах була прикрашена яворівськими ангеликами, кониками, пташками, хоча це спочатку і не планувалось. Проте позитивний та гармонійний яворівський розпис по дерев’яній іграшці прийшовся до смаку Ватиканським духовним особам. У своєму виступі народні майстри підняли проблему, пов’язану з байдужістю української влади до даного питання. Вони розповіли про відсутність жодної підтримки, вимушеність працювати на голому ентузіазмі та жертовності. Також вони подякували за можливість участі у цьому не обтяженому владою заході.

Продовжуючи цю думку про зацікавленість владою у подібних заходах, то нажаль всі учасники дійшли висновку, що чиновники не зацікавлені у проведенні наукових чи інших інтелектуальних заходів. Все, що не «спустили з гори», не цікавить владоможців. Така прикра практика недалекоглядної державної політики, без усякого сумніву, вже поставила під загрозу розвиток української культури та запустила небезпечний процес, що призведе до майбутньої культурної деградації молоді, які зараз ще є дітьми і учнями шкіл. Приємним виключенням у нашому випадку стала організаційна допомога Головного управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації в особі Савчина Ю.В., який із зацікавленням сприйняв ініціативу громадської організації та допоміг з контактними телефонами деяких центрів творчості учнівської молоді, а також організував інформаційну підтримку заходу.

Підсумковим обговоренням конференції стали наступні напрямки роботи, запропоновані у доповідях:

1. Створити сучасну систему етнічної соціалізації учнівської молоді, в яку включити:

форми і методи роботи, спрямовані на повнокровний розвиток національного самоусвідомлення та сталої національної ідентичності:

суворе дотримання пріоритетів прав і свобод людини, повагу прав всіх етносів, які проживають в Україні, принципів демократії і правової держави; поважне і терпиме ставлення до принципів і програм громадських організацій, релігійних громад та етнокультурних об'єднань, що діють в рамках Конституції і законодавства України;

турбота про національно-культурну єдність і цілісність держави, любов до Батьківщини, повагу і шанування державних символів;

згуртування українського суспільства на основі досягнення національно-культурних надбань українського народу і світової культурної спадщини.

2. Використовувати у етнопедагогічній діяльності сучасні дидактичні засоби, інтерактивні форми навчання, педагогічні інновації, які б формували у дітей особистий етносоціальний досвід. Залучати всі види соціокультурної творчості (народне мистецтво, літературу, кіно, музеї та ін.)

3. Враховувати безперервність та відповідність етнопедагогічних впливів у виховному процесі для різних груп дітей.

4. Налагодити подальше системне наукове вивчення проблем етносоціального виховання в умовах глобалізації та модернізації суспільства, а так само осмислити й удосконалювати процес етнічної соціалізації дітей і підлітків на основі останніх досягнень педагогічної теорії та практики. З цією метою створити громадське об’єднання під умовною назвою «Лабораторія етнопедагогічних технологій», яка б акумулювала сучасний досвід розрізнених напрямків роботи ентузіастів, та пропонувала ширшій аудиторії шляхом різноманітних форм популяризації етнопедагогічних принципів та методик свою роботу.

Гадаю, надовго запам'ятаються і відвідини ТВК "Південний" учасниками і гостями конференції, де ми взяли участь у проведенні майстер-класів для дітей та всіх охочих. Всім сподобався і святковий концерт до Дня матері, який був організований за підтримки народного депутата України, засновника благодійного фонду «Південний» Петра Писарчука.

Такими планами завершилась конференція, багато питань поставлено. Першим шляхом подолання проблеми вузького застосування етнопедагогічних методик у школі і конкретним завданням стане успішне проведення ІІ Дитячого фестивалю народної іграшки у вересні цього року. Запрошуємо всіх небайдужих приєднатись до цієї роботи.

Теги: