Переднє слово до спецвипуску журналу «Філософська думка» (разом із «Sententiae») «Теологія та філософія релігії» (https://arhe.com.ua/product/zhurnal-flosofska-dumka-sententiae-2-2011/)

Досить давно шановні у країні Університети (наприклад, Український католицький університет) намагалися відродити викладання теології як науки, досягти визнання теології та навіть здобути певний суспільний вплив. Найуспішнішим виявилася справа визнання теології наукою з боку держави, хоча і цей процес затягнувся на цілих двадцять років.  Щодо легітимізації теології в університеті, то тут українські теологи не змогли створити навіть університетських підручників, і богословські факультети так і не дійшли до стадії переродження богослов'я із «предмету семінарського» до «університетської дисципліни». Також і про вплив теології на суспільні дискусії, а тим більше – на практику, не доводиться говорити. Сьогодні блукання теології в пустелі невизначеності досягли критичної точки. Держава запропонувала певне місце серед інших наук та класифікацій спеціальностей. Цим самим держава мимоволі спонукає університети та церкви до пошуку тієї форми, в якій може існувати в Україні теологія як наука і спеціальність. Це визнання є певним викликом для самих теологів, а також для їх найближчих співбесідників у науковому дискурсі – філософів і релігієзнавців.

Звісно, проблем на сьогодні більше, ніж відповідей. Більшість цих проблем – традиційні для теології, відомі із історичного досвіду різних часів та різних культур. Найперша проблема – це яка теологія має бути науково визнаною в Україні. І тут маємо перший результат дискусій – визнання державою факту, що «теології взагалі» не існує. Не існує навіть «християнської теології взагалі». Є теологія православна, католицька, протестантська.

Для України сьогодні настав час для нових дискусій. Чи можлива теологія як наука? Деякі богослови вважають, що теологія схожа скоріше на літературу, і навчити їй буквально неможливо, так само – як і сформувати у «Літінституті» письменника. Теологія – це результат певного церковного досвіду. Теологія – це результат містичного особистого натхнення. Теологія – це справа особистого покликання. Якщо самі теологи говорять про свій фах як про щось подібне до літератури і зовсім відмінне від літературознавства, то держава опиняється у скрутному становищі. А чи не поспішили із легітимізацією теології як науки? А якщо завтра письменники прийдуть до Міністерства освіти із вимогою крім випускників філологічних факультетів, визнавати ще й когось саме письменниками? А якщо вслід за теологами із власним творчим доробком підтягнуться астрологи та алхіміки?

Справа ускладнюється ще й тим, що погляд на теологію як щось так само ірраціональне, як і поезія, дуже суголосно православній традиції XIX-XX століть, що зазнала впливу німецького романтизму і філософії Ф. Шеллінга. Дійсно, якщо православну традицію розуміти поверхово, не заглиблюючись у деталі, маючи на очах «романтичні окуляри», то можна легко пропустити повз вуха всі заяви святих отців про власну працю як науку та «нашу філософію». Саме повітря України пронизане цим православним розумінням не-схоластичності та не-науковості теології. В результаті, не лише православні, але і українські католицькі та протестантські теологи схильні до ірраціонального дискурсу: держава має визнати теологію наукою, але взагалі-то теологія не наука, і наукові критерії дискурсу чи зрозумілості – не для нас. Виключення із такого способу думання бувають теж різні: теолог заявляє про науковість та раціональність, але його власні роздуми – чистої води алхімія, що маніпулює із логікою чи діалектикою.

Із сьогоднішньої точки біфуркації існують лише два виходи. Перший – це поразка теології в Україні, зневага з боку наукової спільноти, перебування її на маргінесі в якості ідеологічного продукту сумнівної якості, - чогось подібного до нового «наукового комунізму». Другий – це пошук теології як цілісності, теології як дискурсу, теології як науки і навіть мета-науки. Подібної до філософії. На перший погляд здається, що такого роду теологія неможлива у православній традиції. Але двадцять років неможливим для цього «хронотопу» вважали і енциклопедичне мислення – а цього року виходить 28 том Православної Енциклопедії, і при цьому ще навіть не дійшли до половини алфавіту. Десять років тому вважався фантастикою як новий журнал «Труди КДА» (8-16 номер являють взірець наукового дискурсу), так і такий спецвипуск «Філософської думки».

Якщо ж від турбулентності теології в українських умовах перейти до універсального горизонту, то впадає в очі намагання теології відшукати власні способи пост-метафізичного мислення. І тут теологія звертається у перше чергу до феноменології та герменевтики. Усі «живі» теологічні школи – православні, католицькі, протестантські – знаходяться під визначальним впливом сучасної феноменології та герменевтики. Цікаво, що часом теологія навіть йде попереду від «філософії релігії». Для прикладу: сучасна теологію – це досвід мислення та переживання, вчування та розуміння після феноменології М. Мерло-Понті та Г. Ґадамера. «Філософія релігії» все ще не позбулася залишків метафізичного способу мислення, які мали Р. Отто та М. Шелер, М. Еліаде та Ж. Ваарденбурга. Предмет релігії та теології мислиться занадто вузько, а не так, як він даний у живому досвіді практикуючого віруючого. В цих умовах всі творчі пошуки у філософії релігії, особливо нові повернення до феноменології якою вона є зараз, до герменевтики, яка є сьогодні – все важливі паростки нового, плідного для науки дискурсу.

Спецвипуск «Філософської думки» знайомить читачів із доробком православних, протестантів, греко-католиків, які вже сьогодні мислять не лише творчо-теологічно, але і науково-критично. І всі ці науковці вже зустрічають із філософами та релігієзнавцями в одному просторі гуманітарної комунікації. Наприклад, багато із авторів «теологічної» частини приймали участь у дискусіях на конференції із філософії релігії, за матеріалами якої і виникла відповідна особлива частина матеріалів нашого спецвипуску. І навпаки, релігієзнавці активно осмислюють всі драматичні дискусії теологів, які відбуваються на сторінках журналів та інтернет-простору. Сам журнал, співпраця всіх авторів вже є живим свідченням нових можливостей наукового дискурсу, які повинні мати нові плоди. Маємо надію, що після журналів з’являться нові підручники, після наукової співпраці – справжні кафедри теології і можливо навіть університетські факультети.  Можливе в українських реаліях перетворення теології на симулякр позбавило б філософію та науку цікавого співбесідника в університетському дискурсі. Суспільство втратило б нову можливу точку опори для критичного осмислення дійсності. А філософи релігії – цікавий предмет дослідження.

Блог Юрия Черноморца

Теги: