Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Лідери ведучих країн Заходу останнім часом висловлюються про те, що мультикультуралізм виявився невдалою політикою. Чи не означає це, що станеться відмова від мультикультуралізму, а можливо і від неолібералізму?


На мій погляд, те, про що ви кажете, свідчить про такі проблеми західного світу, які вже не можливо вирішити в рамках старого ідеологічного блефу. Саме поняття "мультикультуралізм" має виразний ідеологічно-пропагандистський характер, за яким приховані дуже важливі проблеми співвідносин між західними країнами та країнами, що розвиваються.

Цей термін фактично елімінує поняття національностей, етносів – вони нібито перестають існувати. Складається враження, що існують позанаціональні, позаетнічні анклави, які справді живуть за ліберальним принципом: "твоя свобода поширюється до тієї межі, де вона не заважає іншим" – ніби такий механізм може працювати.

Взагалі, сама ідея мультикультуралізму з’явилася тільки на тлі міфу про неминуче розчинення, зникнення національних держав у глобальному просторі. Зараз стало очевидним, що цей міф не спрацьовує. Але сказати про те, що лідери західних країн готові відмовитись від такої політики, ще зарано. Вони намагаються маневрувати і шукають більш адекватні поняття, аби збільшити поле для маневру.

На Заході зараз спостерігається певний підйом правих та ультраправих сил. Якого впливу на європейську політику вони можуть досягнути?


Я б не зрівнював праві політичні орієнтації з національними силами, бо при цьому відривається саме поняття культури, глибинні архетипи національного буття. Тут мова йде не про те, чи зросте питома вага політичних сил екстремістсько-правої орієнтації. Нас цікавить, чи з’являться такі сили, що будуть спиратися на соціальну базу активно відновлюваної культурної етноідентичності титульних європейських націй.

Це може бути значно глибша проблема, ніж здається на перший погляд. За поняттям мультикультуралізму існують практично несумісні етно-релігійні мотивації великих соціальних груп. Приховується той факт, що представники поки що національних меншин (арабської, турецької, китайської) на території Європи можуть сповідувати агресивні фундаменталістські принципи по відношенню до корінного етносу чи інших меншин.

Може статися відторгнення цими меншинами культурних традицій, а головне - і тих базових європейських цінностей, що за ними знаходяться. Я маю на увазі такі речі, як християнська чи протестантська мотивація, або засадово світські принципи, чи вільнодумство, навіть богоборство і атеїзм (що ніде в світі так не розквітали, як в Європі). Все це вже й у мистецтві відтворено, це стало основою для ідентичності європейської спільноти, а тепер виявилось небезпечним з точки зору конфліктності.

Стосовно конфліктів – особливе занепокоєння багатьох європейців викликає небажання ісламських спільнот інтегруватися в західне суспільство, неприйняття європейських цінностей. В свою чергу, це викликає певну реакцію. З іншого боку – є свідчення про справжню демографічну агресію арабських країн щодо Європи. Чи може в таких умовах бути вирішена проблема зростання ксенофобії?


Це запитання потребує знання справжніх причинно-наслідкових залежностей. Всі останні події в арабському світі та на Близькому Сході тісно пов’язані з піввіковим прагненням Сполучених Штатів встановити монопольний контроль за найбільшими родовищами вуглеводневої сировини. З іншого боку, можна казати і про зростання національної самосвідомості в тих країнах, які намагаються протидіяти забаганкам США.

Мабуть слід додати, що запаси нафти на планеті зовсім не такі великі, як за офіційними прогнозами – нас свідомо вводять в оману. А застосування нафти стало чи не найбільш необхідним в сучасному світі. І коли нафта (раптово) закінчиться, настане й продовольча криза, й енергетична, й гуманітарна. Ефективних замінників нафти в жодній галузі немає, а одних тільки медичних рукавичок у світі виробляється одинадцять мільярдів пар щороку. Отже, всюди знадобляться величезні додаткові затрати. Глобальна інтеграція світу об’єктивно знизиться, загостриться боротьба за всі види ресурсів.

Ці зміни вимагатимуть взаємодії різних етнічних груп в екстремальних умовах. А відтак, і нових механізмів самоідентифікації і консолідації етносів.

Зверніть увагу і на те, що головний недолік існуючої зараз ідеї мультикультуралізму пов’язаний з домінуванням глобалізму над націоналізмом. При цьому не лише ігноруються екстремістські прояви, а ще втрачається можливість психоенергетичної взаємодії. Тобто, наявність представника іншої нації, іншого етносу саме і допомагає людині повніше ідентифікувати себе як неповторну індивідуальність і діяти більш ефективно.

Зараз стає все більше досліджень, які доводять, що потужним джерелом справжнього мультикультуралізму є відновлення унікальної етно-регіональної специфіки в межах будь-якої країни. Тому навіть на інтуїтивному рівні вже почали розгортатися програми по відновленню гасконської мови, бретонської, андалузької, та інших.

Навіть Великобританія, що споконвічно проводила жорстку імперіалістичну політику, визнала таку активність позитивною. Вперше в історії Британії визнано, що полікультурні стосунки з ірландцями і шотландцями дадуть можливість міцніше об’єднатися британцям в межах однієї країни. Це підвищує енергетичний потенціал людської спільноти, адже дає людині краще усвідомлення своєї унікальної неповторності. Поки що ці механізми знаходяться на периферії суспільної свідомості…

Найгірше те, що протягом десятиліть вони таврувалися як «фундаменталістські», «реакційні», «містечкові», архаїчні та неактуальні. Але реальне життя розставить всі точки над «і», і зруйнує всі міфи, що численні проблеми людства – міжкультурних стосунків, продовольства, енергії, безпеки, - можна вирішити лише інформаційними технологіями. Поки що ці проблеми будуть тільки загострюватись.

Звичайно, це має значення і для нашої країни, адже ми живемо в Європі. Що може при цьому змінитися для України в плані реальної політики?


В Україні мусить зникнути міф про те, що євроінтеграція автоматично покращить наше становище. Заяви про відмову від мультикультуралізму насправді означають відмову від ідеї економічної, соціальної та політичної однорідності будь-яких спільнот на території ЄС, в межах яких етнічна приналежність не має суттєвого значення.

Це означає, між іншим, готовність визнати нерівномірність між Західною і Східною Європою, при чому Східна Європа вже розглядається як вторинний анклав для не зовсім повноцінних членів ЄС. Це також означає експлуатацію нових членів ЄС без автоматичного підвищення їхніх життєвих стандартів, їхнього соціального і навіть військового статусу, який підвищував би рівень захищеності.

Відмова від мультикультуралізму, певною мірою, розставить все на свої місця і показує, що Європа не має наміру покращити комусь життя задарма.

Світ буде сегментувався, хочемо ми того чи ні. Видобуток нафти в світі скорочується, і це буде мати величезні наслідки, адже альтернативи нафті поки що немає. В умовах швидкого загострення енергетичної кризи рівень інтегрованості світу швидко знизиться. Почнеться шалена боротьба не тільки за джерела енергоресурсів, але й за джерела продовольства – і тут Україна займає дуже вигідну позицію. Я підкреслюю – світ іде до фундаментальних змін.

dialogs.org.ua

Теги: