Інтерв’ю з головою (старшим пресвітером) об’єднання церков ЄХБ Хмельниччини Володимиром Степановичем Радомським

- Володимире Степановичу, з чого почалось Ваше пізнання Бога?

Мій шлях до Бога проходив через терни. Хоч я народився у сім’ї віруючих (батько був служителем церкви), але до Бога я прийшов не зразу. До дев’ятнадцятилітнього віку проводив своє життя як багато молодих людей у цьому світі: алкоголь, друзі звели з правдивої Божої дороги. Але дякую Богові, що в 1969 році Господь зупинив мене на цьому шляху. Одного недільного дня я відчув поклик Божий і звернувся до Господа. Це сталося в центральній баптистській церкві міста Хмельницького.

- В яких умовах Ви приймали хрещення?

Порівняно з сьогоденням в минулому були не такі умови: ми приймали хрещення о 5 годині ранку на річці Південний Буг біля Комсомольського парку (сьогодні парк ім. Михайла Чекмана).

- Чи мали Ви духовного наставника? Якщо так, то які його риси стали для Вас зразком для служіння?

Першим наставником був мій батько, його слово, іноді і картання, щоб я впокорився. Наступним наставником до мого покаяння став нині покійний брат Данило Михайлович Андрікевич, який ніс тоді служіння старшого пресвітера в Хмельницькій області. В той час в церкві було мало молоді – вісім чоловік, в тому числі і син Данила Михайловича, мій ровесник. Старший пресвітер багато працював з нами і став для мене взірцем служителя церкви. По-перше, Данило Михайлович був зразком принциповості і відповідальності у служінні, щоб кожну справу виконувати сумлінно, чесно і добросовісно.

По-друге, він дав добрий приклад стійкості, бо за Христа готовий був покласти своє життя. Данило Михайлович нас, молодих, вчив своїм життям, як потрібно робити. Служителів він попереджав: «Якщо дізнаюсь, що в якійсь церкві пресвітер не дав місця для дітей або молоді, таких служителів буду виключати з церкви і садитиму на задню лавку».

Були в мого наставника й інші добрі риси, які можна взяти за зразок: його молитовне життя, вивчення Слова Божого. Він садив молодь перед собою, і ми вчили напам’ять «Книгу Псалмів», «Об’явлення св. Івана Богослова», а потім щотижня приймав екзамен. Я дякую Богові, що брат Данило Михайлович був таким служителем. Це був добрий приклад, який дав мені дорогу в життя як служителя церкви.

- З чого почалось Ваше пасторське служіння?

Воно розпочалось в далекому 1977 році в невеликій церкві села Залісся-1 Кам’янець-Подільського району. Там помер старий служитель, і Данило Михайлович запросив мене прийняти цю церкву. Раніше я ніс дияконське служіння у с.Цвіклівці цього ж району. Із Залісся я пішов на обласне служіння.

- Сьогодні в Україні свобода проповіді Слова Божого. Які виклики для Церкви Христової постали в цих умовах?

Нині для Церкви час важкий, непередбачуваний. Реальним викликом для Церкви насамперед є те, щоб Церква залишалася Церквою, щоб в церкві люди знаходили спокій своїм душам, щоб Церква давала натхнення і духовне зростання кожному віруючому.

Друге: Церква має зберегти своє лице в цьому світі, щоб ми не піддалися модернізації, були і прикладом, і світлом для світу і зовнішньо і внутрішньо. Світ готує для Церкви виклик у тому, щоб у Церкві запанував прагматизм. Але для Церкви прагматизм не підходить. Христос не працював за принципом «ти – мені, я – тобі». Він мав програму від Свого Отця і виконував її. Я думаю, що це для Церкви сьогодні є викликом, щоб Церква залишалась вірною Ісусу Христу. Щоб була святість, щоб віруючі її зберігали та зростали у святості, прагнули духовного росту.

Нашим попередникам в якійсь мірі було легше переносити труднощі, ніж при свободі переносити свободу, бо свобода несе багато негативу, неприємностей. Тому я хотів би, щоб церква ЄХБ, як в Кам’янці-Подільському, так і в Хмельницькій області, по всій Україні залишалася Божою Церквою, яка проповідує Ісуса Христа, і люди цієї Церкви, немов живе каміння, будувалися в Дім духовний та зростали в Господі.

- Хмельницьке обласне об’єднання ЄХБ складає близько 140 церков. Як Вам вдається як голові об’єднання тримати руку на духовному пульсі кожної помісної церкви?

Я вдячний Богові, що Він дав мені це служіння, але сам не зміг би впоратися. Насамперед, мені допомагає дружина Галина, яка завжди молиться і вболіває. По-друге, в області працює команда братів – чотири регіональних заступники. Де я не встигаю, питання вирішують брати-служителі, і це велика підмога. Двадцять п’ять братів входить в обласну пресвітерську раду, вони виконують свої функції за призначенням. В канцеляріях Кам’янця-Подільського і Хмельницького працюють чудові фахівці Оксана і Галина. Таким чином ми спільно стараємось робити Божу справу.

- Які здобутки та труднощі розвитку братства області на сучасному етапі?

Кожен етап історії Церкви має свої особливості. Нині, коли в Україну прийшла свобода, позитивним і радісним є те, що люди навертаються до Бога. А негатив у тому, що члени церкви з часом втрачають духовність. Я б не хотів, щоб відбувалась втрата духовності, а бажав би, щоб ця тенденція була припинена. Для цього потрібні молитва і піст. Багато є внутрішніх проблем, і це впливає на духовність. І хоча в церкві регулярно проходять служіння, ми відтворюємо найкращі програми проведення служінь, та дехто з членів церкви, які давно тут, просто призвичаїлись до стін Дому молитви, за межі якого їх важко вивести. Це сьогодні хвилює.

- На яку тему Ви найчастіше проповідуєте? Чому?

Я думаю, що у пастора найчастіше звучить проповідь на тему виховання, бо немає досконалості в духовному житті. Бо досконалий Христос, а ми всі люди, тому служитель хоче, щоб брати і сестри вдосконалювались, духовно зростали.

- Чим Ви керуєтесь, крім посту і молитви, коли призначаєте служителів помісної церкви?

Найголовніший критерій – це як говорить Слово Господнє, яким має бути служитель: єпископ, чи пастор, чи пресвітер, чи диякон. Вимоги до них описані в Першому посланні св. Апостола Павла до Тимофія і в Посланні до Тита, і в Діях апостолів в 6 розділі, в яких апостол визначив критерії. Такі критерії і ми застосовуємо до людей, яких обираємо в церкві. Церква дає характеристику цих людей, тоді ми маємо зустріч, розмову і стараємось, щоб люди відповідали вимогам Божого Слова і були посвячені на це служіння. Вони такими мають бути і надалі.

- Без яких якостей не може бути пастора?

Насамперед в служителя має бути любов, без любові йому немає що робити біля святилища. А також доброта, випромінення Христової ласки, самопожертва, самодисципліна, впевненість і вимогливість до себе. Без вимогливості до себе і свого служіння, рано чи пізно, служителя може звести гріх і диявол. Він завжди має бути насторожі, зберігати бойовий дух, служитель має любити свою справу.

- Чи виділяєте Ви час для відпочинку? Як проводить дозвілля Ваша сім’я?
Про відпочинок мова не йдеться, бо за 20 років в обласному служінні і за 34 роки в пресвітерському служінні не було офіційної відпустки. Дозвілля ми проводимо в церкві, в канцелярії. Коли ми збираємося, молимося – ось наш відпочинок, відпустка.

- Ваші поради і побажання читачам. 

Порада в тому, щоб люди зберігали чистоту Євангельського вчення, щоб виписували наш журнал, давали свої дописи в нього, можливо, спогади, щось цінне. А побажання – щоб читачі об’єднувались навколо Слова Господнього, навколо церкви, де вони знаходяться, щоб приймали активну участь в служінні церкви, щоб підбадьорювали один одного і сьогодні робили те, що не було зроблено вчора. А назавтра – щоб зробили краще, ніж сьогодні.

Теги: