Через 50 років після переломного ІІ Ватиканського Собору християнство постає перед численними викликами часу. Очевидно, що найбільший – це виклик віри. У розмові з Віктором Єленським, доктором філософських наук, президентом  Української асоціації релігійної свободи, ми заторкнули також проблему діалогу культур християнства та ісламу, замкненості православ’я, а також дехристиянізації Європи. Говорили так само про екуменізм і невідомих його поборників.


- Чи можете як науковець зробити певні прогнози міжрелігійного діалогу у найближчому майбутньому?


- Світова безпека головно залежить від співжиття двох світів – ісламського і того, що називає себе християнським. Наразі ці відносини – погані. Нещодавно Pew Research Center проводив дослідження, яке підтверджує, що як на Заході, так і на Сході ці відносини сприймаються як погані. Що можна зробити у цій ситуації? Насамперед покласти на стіл усі претензії один до одного. Власне, це зробив президент США Барак Обама у знаменитій Каірській (kairos speech) промові. Він висловив усі очевидні для нього проблеми – релігійної свободи, становище жінки, а далі він замислився над тим, яку збалансовану політику може вести США, щоб залагодити конфлікт. Водночас мусимо розуміти, що ісламський світ – це 1 мільярд 300 мільйонів людей, до того ж без єдиного центру ухвалення рішень. Папа Бенедикт XVI Регензбурською промовою викликав духовних авторитетів ісламського світу на серйозну дискусію про те, що є центром їхньої ідентичності. Вони доводили, що іслам є релігією миру, а не війни, а ті, хто спотворює ці підвалини не може вважатися добрим мусульманином. А, з іншого боку, найбільші терористичні акти, які відбуваються у світі – здійснюють люди від імені ісламу. Ми не бачимо також одностайного засудження їхніх дій з боку інших мусульман, як це зробили католицькі єпископи в Ольстерському конфлікті або під час вбивства єврейськими терористами мусульман на Близькому Сході. Ісламський світ зовсім не однорідний: там трапляються ті, кого називають ісламськими лютерами, тобто ті, хто працює над реформацією мусульманства.

- Можливо, християнство взагалі не абсолютна релігія і може зникнути в історії. Саме тепер час бути відкритим на інших. Чи готова Православна Церква до змін масштабів ІІ Ватиканського собору?


- Християнство не зникає, а навпаки залишається релігією, що найбільше зростає. Хіба що, воно змінює своє обличчя – стає більш «чорним».  Власне, європейців стає все менше, адже християнство здебільшого зміщується на південь. Туди, де люди не мають досвіду толерантності та демократії, де більшість речей сприймаються буквально. Саме там християнство не є ще таким втомленим. Адже ж Господь закликав свій народ іти до краю землі і проповідувати, а там вони зустрічаються із зовсім іншим світом – мусульманством.

А православ’я не є найбільшим сегментом світового християнства. Глобально християнство зростає за рахунок харизматичних п’ятдесятницьких церков, а також швидко зростає Католицька Церква в Африці. Тепер православ’я готується скликати Всеправославний Собор. Звісно, головні православні лідери – Патріархи Варфоломій I та Кирило хочуть увійти в історію, як ті хто вперше за останні 17 століть зібрали разом усіх православних. Вже існує каталог проблем, які мають обговорити на цьому соборі. І тут ми можемо зіткнутись з подібною несподіванкою, як і отці ІІ Ватиканського Собору. Вони вважали, що Римська курія вже все підготувала, а їм залишиться лише ухвалити те чи інше рішення, можливо десь переставити кому. Але вже на першій сесії три тисячі делегатів собору зрозуміли, що від них насправді щось залежить. Ба більше, вони можуть щось змінити. Наразі православний собор виглядає таким, що штампує рішення, а гострі питання взагалі знімаються. А собор здається лише торжественним зібранням із належною позолотою, візантійським одягом, блиском. Але в останній момент усе має шанс змінитися! Накопичення ідей багатьох, хто хоче змін, може вилитися у несподівані речі.

- А криза християнства в Європі існує, чи це медіа-ефект?


- Кардинал Поль Пупар казав, що в той час, коли по всьому світу християнство квітне, в Європі воно знаходиться в стані задухи. Усі соціологічні дослідження доводять, що церкви порожніють, а мусульманська хорда видається непоборною. Один журналіст, живучи в маленькому французькому містечку, за сніданком гортав місцеву газету і виявив, що на місці некрологів часто трапляються традиційні – Шарль, Жан, натомість серед повідомлень про народження дедалі частіше – Мустафа.

Мені доводилось спілкуватися з отцем-настоятелем католицького монастиря Найни на кордоні Німеччини та Нідерландів. Він каже, що вже забув, коли востаннє хтось приходив на сповідь. Але він також викладає в місцевій школі, тож зауважив, що дві третини мають якісь духовні практики, медитації, але це здебільшого не християнські. Це свідчить про те, що європейці, як і всі люди, потребують релігії, але не завжди вони можуть знайти спільну мову з церквою. Теперішній папа взяв ім’я покровителя Європи – Бенедикта Нурсійського, бо дехристиянізація Європи – це його особиста драма. Дехристиянізація Європи і наступ мусульманського світу – це для нього такий самий виклик, як для Папи Івана Павла ІІ був комунізм.

Щоправда, сьогодні ще рано говорити про повну дехристиянізацію Європи, адже соціологічні дослідження кажуть, що половина громадян вірить в Бога і відвідує недільні богослужіння. Релігія повертається у публічну сферу.

Ще 10 років тому було не можливо почути від канцлера Німеччини, що ми завдячуємо християнству за те, ким ми є і де знаходимось. Вона не сказала, що без нього європейців не було б узагалі, але очевидно, вони були б зовсім інакшими. Навіть Саркозі сказав, що ніхто не може замінити священика, ні психолог, ні політик. Філіп Дженкінс, відомий дослідник глобальних релігійних процесів, у книзі «Божий континент» наводить безліч прикладів дехристиянізації Європи, а також тих, які свідчать навпаки. Він передає слова французького соціолога: «Якщо ви та людина, що цікавиться цінними паперами на біржі, то вкладайте в християнство в Європі – зараз ціни низькі, але вони обов’язково підуть догори!»

- Які Ви бачите наслідки від медіатизації релігії?


- Завжди вважав, що медіа мають підходити до релігії так само, як і до всіх інших галузей своєї роботи. Не може бути особливо підходу до висвітлення релігії, тобто інформація має бути достовірною, збалансованою і найголовніше вона має бути перевіреною. Ми не можемо вимагати від світських медіа з достеменною точністю відтворювати Літургію. Саме ті, хто знаходиться під впливом тої чи іншої Церкви, вони найбільше вносять конфліктності у міжрелігійні відносини. В Україні є такі публіцисти, читаючи яких дивуєшся, з якою ніжністю вони ставляться до проблеми своєї церкви, а в той час з «окаменелым бесчуствием» до проблем інших церков.

Теги: