Цьогоріч в УГКЦ стартувала Програма наставництва для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка є проектом Комісії УГКЦ у справах родини. Така програма покликана допомогти дітям-сиротам знайти товариша і друга на все життя, який би морально та матеріально міг підтримувати їх. Про деталі розвитку наставництва в УГКЦ розповіла п. Марія Саквук, керівник програм з питань сирітства та сімейних форм виховання Комісії УГКЦ у справах родини.


– Пані Маріє, у чому полягає ідея Програми наставництва для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування?

Не всі діти в сиротинцях можуть сподіватися на те, що зможуть потрапити в сім’ю, особливо це стосується тих, які досягли 10-літнього віку. Їхні шанси потрапити у сім’ю невеликі. Тому така програма полягає у тому, щоб дитина мала дорослого друга з життєвим досвідом, який зможе її зрозуміти, підказати, вислухати її. Тобто такий товариш  повинен стати її наставником і тренером у житті.

– Йдеться про індивідуальне наставництво?

Навчання на програмі розпочалося у вересні 2012 року і в ньому взяло участь близько 15 людей. Учасники програми – люди, які займаються переважно груповими заняттями в інтернатах на Львівщині. Ця програма покликана заохотити усіх до індивідуального типу наставництва, яке полягає у праці одного дорослого із однією дитиною. Багато з тих, хто відвідував наші тренінги казали, що думають про те, з ким би вони могли створити таку своєрідну наставницьку «пару». Хтось уже мав на меті, хтось казав, що шукає таку дитину… Така форма наставництва є ефективною для дитини, адже їй важливо мати постійну людину, яка регулярно би до неї приходила, переживала за неї, допомагала їй.

– Як відбуваються тренінги?

Переважно ми збиралися ввечері, інколи в суботу. Тренінгове навчання робило акцент переважно на віковій психології, педагогіці, щоб наставники могли зрозуміти чому діти поводяться так, які підстави такої їхньої поведінки. Наставники також намагалися усвідомити те, як виглядає життя дитини з того моменту, коли її залишають батьки. Я переконана, що є багато людей, які індивідуально працюють із дітьми: приходять, відвідують їх із власної ініціативи. Наставництво розраховано на тривалий період життя дитини. З нашого боку, це пропозиція використати можливість допомогти і підказати дитині, яка не має батьків.

– З якого віку можна бути наставником?

Якщо дитині скажімо років 10, то 18-річна дівчина чи хлопець може для неї бути наставником. Якщо це дитина-підліток, то краще би було для неї мати наставника значно старшого за віком, який би допоміг їй, наприклад, підготуватися до вступу у виш. Хоча чітких меж наставництва немає. Наставник повинен враховувати інтереси дитини. Тому ідеальним є випадок, коли у дитини і її наставника однакові інтереси. Скажімо, якщо дитина любить малювати, то добре би було, якби її наставником була творча особистість.

– Хто може бути наставником?

Дуже добре було б, щоб це був практикуючий християнин. Ми намагаємось досягти дві мети: щоб людина стала другом для дитини із інтернату та відкрила для неї Бога і навчила її християнських цінностей. Дитина потребує товариша без шкідливих звичок, без асоціальної поведінки.

– До чого повинен бути готовий наставник?

Він повинен ставитися до всього відповідально, адже це не разова акція, а тривалий процес. Крім цього, із дитиною потрібно спілкуватися регулярно, спостерігати за її уподобаннями. Наставник повинен бути готовим до різних негативних речей, адже стосунки з дитиною можуть не відразу скластися. Наставник також повинен бути смиренним і терпеливим, не очікуючи чогось для себе, а віддаючи багато дитині.

Теги: