Керівник і духовний наставник Карпатської України

«Фундаментом держави є культура, що лучить елементи у державну цілість... Не тільки учитель може навчати, але може його навчати і виховувати і урядовець, вояк, промисловець»
Августин Волошин

Успішний громадський діяч, просвітитель, педагог та духовна особа Августин Волошин здобув велику політичну кар’єру. Адже він глибоко проникся ідеєю націонал-патріотичного об’єднання Закарпаття з усією Україною і свого часу був президентом Карпатської України. За це й поплатився своїм життям – зазнав мученицької смерті у катівнях Лефортовської тюрми. І лише у незалежній Україні його подвиги було визнано на державному рівні та присвоєно звання Героя.

 Народився майбутній політичний і громадський діяч 17 березня 1874 року в гірському селі Келечин, нині Міжгірського району Закарпатської області, у родині греко-католицького священика. У 1883–1892 роках навчався в гімназії, а у 1892–1896 роках – в Ужгородському теологічному інституті. У березні 1897 року А.І. Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. У 1899 році, після успішного закінчення Вищої педагогічної школи в Будапешті, отримав диплом професора математики й фізики, що відкрило йому дорогу до викладацької праці.

Спочатку Августин Волошин займався просвітницькою роботою, а, зокрема, видавничою справою. Адже внаслідок тривалої політики мадяризації культурно-освітній рівень закарпатців на той час був низький. Загалом він видав 42 книги за власні кошти.

Важливе значення у становленні Августина як педагога, культурно-громадського діяча та політика мали зв’язки з представниками національно свідомої української інтелігенції Галичини. Його поїздки до Галичини спричинили справжній переворот у свідомості, він з’ясував багато питань з національної історії України та розвитку визвольних змагань українського народу.

Августин Волошин багато зробив, зокрема, в економічному відродженні Закарпаття. Він розумів, що саме в цій ділянці основа політичної незалежності і культурного розвитку. Він став засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства «Бескид», фабрики дзвонів «Акорд» в Ужгороді, фабрики свічок «Геліос» у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо. Не забував і про свою душпастирську роботу, адже був зразковим священиком та завзятим оборонцем східного обряду. Варто згадати його сміливий і безкомпромісний виступ на захист кирилиці в церковних книгах, зокрема богослужебних текстах, 5 серпня 1915 р. у Будапешті на нараді керівників Мукачівської, Пряшівської та Гайдудорозької єпархій у присутності високих мадярських урядовців і церковних єрархів: «Обвинувачую тих греко-католиків, які інформували уряд, що з нашим народом і нашою мовою можна пускатися в таку погану гру, прикладу в історії якої ми не знаємо. Турки не накинули своєї азбуки своїм підданим грекам, сербам чи мадярам, москалі залишили поляків та німців з їхньою власною азбукою... У нашій державі жиди, серби, румуни і цигани можуть уживати своєї абетки. Але «патріотичні добродії» вибрали нас, русинів (українців), щоб лишити нашу особливість, примушуючи нас прийняти негідний альфавит» (за матеріалами «Велич і трагедія президента Карпатської України Августина Волошина»).

Будучи депутатом чехословацького парламенту та прем’єр-міністром Карпатської України, Августин Волошин проводив політику міжконфесійної терпимості, зокрема, сприяв нормальному процесу відродження та розвитку Православної Церкви на Закарпатті в 20–30-х рр. ХХ ст.

Та чи не найбільше Августин Волошин зробив у політичній кар’єрі. Адже він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем охорони здоров’я у першому автономному уряді Підкарпатської Русі, прем’єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. його вибрали Президентом Карпатської України. Саме за його безпосередньої участі Сойм Карпатської України 14–15 березня 1939 р., незважаючи на військову агресію фашистської Угорщини, підтриману фашистською Німеччиною, проголосив незалежну українську державу – Карпатську Україну, затвердив державну символіку: синьо-жовтий прапор,  державний герб Тризуб із Володимирським хрестом посередині, державний гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля ...».

Проте малесенька країна із слабкими збройними силами не змогла протистояти натиску фашистської Угорщини. Тому після п’яти днів запеклої боротьби Карпатська Україна була окупована. Тоді А. Волошин був змушений емігрувати до Праги, де від 1939 р. до 1945 р. працював в Українському вільному університеті. Тут пройшов шлях від завідувача кафедри до декана філософського факультету і врешті його вибрали ректором. У травні 1945 р. радянські спецслужби заарештували 71-річного діяча.

Не зважаючи на те, що Волошин ніколи не був громадянином Російської радянської федеративної соціалістичної республіки і ніколи не діяв на її території, його абсурдно притягли до кримінальної відповідальності за ст. 58-4 та 58-11 КК РРФСР.

Постійні фізичні та моральні тортури над Президентом Карпатської України відобразилися на слабкому здоров’ї немолодого священика. Вже 11 липня 1945 р. після чергового мордування Августина Волошина перевезли до тюремної лікарні Бутирської в’язниці в Москві. Проте лікарі були безсилими. Як засвідчує акт медичного огляду, який провів черговий лікар Бутирки «Заарештований Волошин Августин Іванович, 1874 р. народження, перебуваючи в лікарні з 11.УІІ-45 р. з приводу декомпресійного пороку серця, запалення нирок, хронічного коліту 19.УІІ-45 р. о 15 год. 20 хв. помер від паралічу серця».