Вхід

У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь

17 12 2012
Українські

19 век в Европе был временем создания национальных историй. Из книги А.Толочко "Киевская Русь и Малороссия в 19 веке"

Предлагаем вашему вниманию отрывок из книги известного украинского историка Алексея Толочко "Киевская Русь и Малороссия в 19 веке".


Монография вышла в новом киевском издательстве Laurus: www.laurus.me


Фейсбук-страница: https://www.facebook.com/pages/Laurus/329307677098623

Алексей Толочко - доктор исторических наук, член-корреспондент НАН Украины, заведующий Центром исследований истории Киевской Руси Института истории Украины НАН Украины.


Печатается по разрешения издательства.

Киевская Русь умерла, не оставив завещания и не упорядочив дела. Умерла, когда дела были в расстройстве, а имущество описывали для конфискации. Добрые люди растащили что оставалось, да и зажили себе, беззаботно проматывая остатки некогда крупных имений. Наследники появились позже, с сомнительными бумагами и неопределенной степени родства с покойником. Как бывает в подобных случаях, выяснение прав превратилось в долгую тяжбу между претендентами. Взаимных обвинений в самозванстве, апелляций к крови, земле, заверений в особой любви к умершему было в избытке. Пока длился процесс, усадьба превратилась в руины. Но как раз подоспела мода на руины.

Украина унаследовала физические остатки имения, Россия — документы на владение ими. С конца ХIХ века между двумя историографиями продолжается спор, чьи претензии на "киево-русское" наследие предпочтительны и по какому праву наследовать — по праву "земли" или по праву "крови".

В популярной идеологии украинства борьба за "киево-русское наследие" приобрела гипертрофированное значение постижения "начал". Стоит, однако, помнить, что это наследие — своего рода аналог "сокровищ Полуботка" или "библиотеки Ярослава Мудрого". Оно воображаемое. Даже получив права на это наследство, никогда им не воспользуешься, как никогда не потратишь гроша из миллионов гетмана и никогда не полистаешь книгу из библиотеки князя. Наследство существует лишь в воображении.

С точки зрения дисциплинарной истории Руси спор этот не имеет смысла. История вообще не способна — вопреки ожиданиям — решать таким образом поставленные вопросы "по-научному". Это вопросы идеологии, мировоззрения, убеждений. История может проследить, как возник спор, из чего он возник и как развивался, какие ответы предлагались в разные времена. Однако эта история — история не "Киевской Руси", средневекового государства, существовавшего в IХ–ХIII веках, а история ХIХ века.

"Длинная история" Украины


Украинская история возникала на рубеже ХIХ–ХХ веков буквально в темпе выхода в свет очередных томов "Истории Украины-Руси" Михаила Грушевского. Этот монументальный труд стал для украинской истории тем, что в англо-американской историографии ныне принято называть master narrative, т. е. изложением, определяющим пределы компетенций этой истории — хронологические, географические, событийные, а также утверждающим смысл и значение специфически украинского исторического опыта. Любой общий очерк украинской истории, который появлялся после Грушевского, так или иначе принимал во внимание предложенную историком "схему", даже если пытался пересмотреть те или иные частности. "Схема" — термин самого Грушевского. Создание для украинской истории "рациональной схемы" он считал одним из крупнейших своих достижений, и с более чем столетней дистанции кажется, что так оно и есть на самом деле.

Проект Грушевского предусматривал написание современной по форме истории, т. е. в соответствии с велениями времени — специфически национальной истории. Создание национальной истории украинцев призвано было не просто заполнить научный пробел — отсутствие систематического изложения их прошлого, но и стать своего рода важным культурным и политическим заявлением, сделанным от имени украинцев. Подобное заявление и самим Грушевским, и людьми его поколения рассматривалось как важнейшее событие, позволяющее точно определить национальную физиономию украинцев, а впоследствии и предъявлять от их имени требования более отчетливого политического характера.

В ХIХ веке (как и в наши дни) существовало порой высказываемое вслух, а порой лишь подспудное убеждение, что научная история служит вместилищем и храмом коллективной памяти народа. Нация воспринималась как своего рода коллективный индивид с соответствующими чертами (которые часто называли "национальным характером", "национальной физиономией" и др.), отличающими именно эту нацию от остальных народов. По аналогии с человеческой жизнью историю можно представить себе как биографию нации. Подобно личному опыту человека, который, запечатлевшись в его памяти, формирует уникальность и неповторимость индивида, прошлое нации составляет ее опыт, а письменная национальная история служит сохранению и трансляции национальной памяти. Народ без написанной национальной истории напоминает человека, потерявшего память, а следовательно, дезориентированного и не осознающего своей индивидуальности.

Во времена, когда Грушевский начинал писать свою историю, бытовали убеждения, что украинский народ постигла историческая амнезия. Лишь отдельные эпизоды своей биографии он помнит, но их правильный порядок еще нужно установить, а пробелы между ними — заполнить. Следовательно, писание национальной истории становилось чем-то вроде возвращения народу его подлинной памяти, его действительной биографии. Национальной истории надлежало стать тем, чтó нации полагалось знать о своем прошлом.

ХIХ век повсеместно в Европе, где раньше, где позже, был временем создания национальных историй. Украинцы несколько запаздывали по сравнению с общим движением, но ненамного. Национальная история все еще считалась серьезным научным проектом, технически исполнимым и достоверным в своих результатах. Исходным пунктом любой национальной истории является констатация существования нации. Нации существуют в современности, а значит, должны иметь прошлое. Воспроизвести это прошлое в виде истории не только возможно, но даже целесообразно с научной точки зрения. Единственная проблема при этом — найти такой исходный пункт. Иными словами, "научная" национальная история представляет собой легитимный проект лишь в том случае, если существует всеобщее согласие относительно самого факта существования нации. В случае же, когда согласья нет и наличие нации не очевидно либо сомнительно, национальную историю обвиняют в политической предвзятости или идеологической ангажированности. Тем, собственно, и различаются "научные" национальные истории (которые преподают в университетах и знанием которых гордятся образованные люди) от "выдуманных" национальных историй, удела любителей, шарлатанов и нездоровых умов.

Расхожие убеждения тем хороши, что почти всегда ошибочны. Теперь мы знаем, что большинство национальных историй (в том числе и в Европе) были созданы еще до того, как сформировались соответствующие нации. Биография предвосхищала рождение ребенка. Национальные истории оказались отнюдь не пассивным записыванием событий прошлого, но деятельно формировали будущее, во многом определив и само возникновение наций, и их существенные черты. Не такой уж непреодолимой оказалась и пропасть, разделявшая "хорошие" и "плохие" истории. Политические перемены ХХ в. нанесли на карту множество новых национальных государств, а с их возникновением еще недавно казавшиеся сомнительными писания переместились в разряд респектабельных дисциплин.

Итак, "научной" может быть история нации, в существовании которой нет никаких сомнений. Как недвусмысленно выяснить, действительно ли существует нация? Никаких каталогов, даже в ХIХ веке, не существовало. Существовали, впрочем, политические карты и традиционные представления, которые — с незначительными вариациями — позволяли увидеть, кто присутствует на карте, а кто нет. Если невозможно было указать место на карте, национальная история становилась идеологически сомнительным и научно несостоятельным проектом. Именно с такой ситуацией пришлось столкнуться Грушевскому. Когда историк начинал свои научные занятия, вопрос о том, составляют ли украинцы отчетливую и отдельную нацию, все еще дебатировался и не был предметом консенсуса.

Авторам национальных историй в ХIХ веке так же, как и сейчас, могло казаться, будто они лишь воспроизводят истинное прошлое коллективов, чьи названия ставят в заглавие своих трудов. На самом деле они писали историю от имени этих коллективов (такой мандат, разумеется, редко кто получает на референдуме, как правило, миссия эта самозванная, а благодарная нация ex post facto освящает ту из попыток, которая оказалась удачной). Национальные истории имеют ту особенность, что — вопреки хронологическому изложению событий "с древнейших времен" — конструируются ретроспективно. Они пишутся "вперед к будущему", но только потому, что историк уже предварительно мысленно прошел путь "назад в прошлое".

Способна ли история при такой процедуре найти "начала"? Когда путешественник стоит у устья великой реки, он не сомневается, что, имея конец, она должна иметь и начало. Открытие истока кажется лишь делом техники — правильно организованной экспедиции. Но, поднимаясь вверх по реке, путешественник обнаруживает, что география не содержит самоочевидных ответов. Первый же попавшийся приток ставит его перед выбором: что считать главным руслом? Чем больше разветвлений встречает путешественник, тем большее количество дилемм ему приходится решать: направо свернуть или налево? Чем ближе к истокам, тем более равноценным становится выбор, и путешественник наконец провозглашает главным руслом именно то, которое избрал. Те, которыми пренебрег, он называет второстепенными притоками. Определение истока становится делом не фактической географии, а субъективного решения и общественной конвенции. (Эта ситуация не совсем воображаемая — именно так обстояло с экспедициями к верховьям Нила или Амазонки.)

Бенедикт Андерсон сравнивал национальные нарративы с биографией человека:

У наций ... нет ясно определимых рождений, а смерти, если вообще происходят, никогда не бывают естественными. Поскольку у нации нет Творца, ее биография не может быть написана по-евангельски, "от прошлого к настоящему", через длинную прокреативную череду рождений. Единственная альтернатива — организовать ее "от настоящего к прошлому": к пекинскому человеку, яванскому человеку, королю Артуру, насколько далеко сумеет пролить свой прерывистый свет лампа археологии. Такая организация, однако, размечается смертями, которые — по курьезной инверсии общепринятой генеалогии — начинаются с исходной точки в настоящем. Вторая мировая война порождает первую мировую; из Седана является Аустерлиц; а предком Варшавского восстания становится государство Израиль.


Повторимся: исходным пунктом национальных историй является не древность, а современность (и даже — проект будущего). Такие нарративы, следовательно, не являются тем, чем хотят казаться. История, написанная от лица современной нации, представляет собой версию прошлого, которую современная нация хотела бы считать своей биографией. Национальная история, таким образом, является способом присвоения прошлого — явлений, событий, имен, территорий — от имени определенного коллектива, который осознает себя как нацию. Национальная история, следовательно, не столько документирует прошлое нации, сколько творит, формирует его. Для нации, само существование которой все еще остается предметом споров, наличие прошлого, изложенного в форме последовательной и непрерывной национальной истории, служит самым веским доказательством ее подлинности, "непридуманности" в современности.
Джерело: <a href="https://gazeta.ua/ru/articles/history/_19-vek-v-evrope-byl-vremenem-sozdaniya-nacionalnyh-istorij/467234">Gazeta.ua</a>

Теги:


Матеріали за темою
Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту

Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.

2
Козак Мамай [профіль]

1. Якщо порівнювати історію нації з біографією людини, то свою біографію людина пише не від свого народження, а вже у дорослому віці - спочатку кількома рядками на офіційних бланках для потреб працевлаштування, а згодом, можливо, - у вигляді мемуарів, - але (!) всі події від народження і навіть до нього осмислюються з позицій того віку і того світосприйняття, які є на момент написання біографії. Тобто, можна сказати, що це "проект", створений від сучасного (і навіть майбутнього - це залежить від мети написання біографії) назад до "витоків".

2. Якщо людина сумнівається у своєму походженні - вона сумнівається у собі. Це характерно для тих, кого у дитинстві кинули батьки, залишившись невідомими. Аналогічно це екстраполюється на національну самоідентифікацію.

Дякую сайту за друк даного матеріалу. Чув про дану монографію, але не мав можливості придбати і прочитати.
З наведеного відривку... з болем у душі переконався, наскільки іще хвора наша вітчизняна історична наука та філософська думка. А насадженні нашому народу чужинцями та їх "духовними" спадкоємцями стереотипи щодо нашого минулого і сьогодення виявляються  не просто живучі, але і досить успішно, за рахунок українського державного бюджету, шляхом клонування невмирущі.  
Та слава Богу, не тільки на таких монографіях і науковцях, розвивались і розвиваються, як український народ, так і українська державність - за плечима яких не одне тисячоліття єврепойського цивілізаційного поступу. Якого чомусь, навіть у питаннях державного будівництва, автор вище зазначеної монографії  не помічає... Тож зрозуміло що у період до  ІХ ст.,  він не помічає Скіфії- Русі-України, а після 1240 року - вже не бачить  Русі-України (Галицько-Волинського королівства, Литовсько-Руської держави, Гетьманської України, колонізації України московською імперією, УНР, УРСР, України) ... 

Інформація

Відвідувачі, що знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній новині.

НОВИНИ

Всі матеріали

останні коментарі

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

josephus

josephus написал:

рпц "істинна церква" так само, як істинна синагога та мечеть 

Патриарх Кирилл духовенству РПЦ: «Кто со мной не соглас...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
Ви і по вірі і по вчинкам своїм попадаєте або в Рай або в Пекло

До речі про віру, яка веде до пекла:
Цитата: Гундяєв
Если у кого-то еще остаются сомнения (в том), что нужно ли делать все то, о чем патриарх учит — оставьте все сомнения! И строго исполняйте то, что я повелеваю!
 
1.Це публічна декларація про легалізацію вже давно запровадженого у РПЦ папізму
Цитата: Кураєв
Чем православие отличается от католичества? Тем, что католикам понадобился формальный вселенский собор (Первый Ватиканский 1870 года), чтобы провозгласить догмат о папской непогрешимости. А у нас для этого достаточно декларации самого патриарха

2.Тепер етнофілетичне лжеучення (т.зв. "російський світ") офіційно стало обов'язковим для "всієї повноти" У/РПЦ

З чим варто привітати усіх "ревнителів за канонічну церкву" - вони таки доревнувалися!
Надійшов час, коли перебування у єдності з Москвою робить сповідання православної віри повністю неможливим 

УПЦ тормозит закон о декоммунизации, а ее митрополит са...

Філософ

Філософ написал:

Назви цих єпархій вже жавно змінені в УПЦ КП відповідним рішенням Св. Синоду. А те що сайти із старими назвали це всього лиш інформаційне недоопрацювання єпархій. Тому т-34 тобі нічого пінитись, а краще задуматись над своєю гудняївською організацією!

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
в Пекло. А от уже звідти не зможете поради передати. Ніхто ще не зміг звідти підказати – як вірити, в яку церкву ходити. Ну і ніхто ще не зміг туди сходити і вернутись з порадами. Була, правда, одна екскурсія за участю Данте
 
1.Тобто, Ви теж помітили, що Ваш емпіричний екзерсис не мав жодного смислу?.. Добре, що ми потроху знаходимо спільну мову...

2.Ви гарний захисник канонічної віри... Можливо саме тому Ви елементарно не знаєте про "екскурсію" Лазаря Віфанського (Чотириденного), який "повернувся і давав поради" з єпископської кафедри request

Ваш коментар цікавий тим, що демонструє печальне становище У/РПЦ: для того, щоб бути "захисником канонічної церкви", зовсім не обов'язково сповідувати православну віру... і взагалі - щось про неї знати

Більше того - у такій справі це тільки заважатиме...


УПЦ тормозит закон о декоммунизации, а ее митрополит са...

Onufriy

Onufriy написал:

С канонической точки зрения является нонсенсом несоответствие титула архиерея официальному названию его епархии

З канонічної точки зору безглуздо називати Церквою (зібранням вірних) структуру, у якій відкрито і систематично відбувається беззаконня 

УПЦ тормозит закон о декоммунизации, а ее митрополит са...

Т34

Т34 написал:

Крім того хто ви такі, щоб судити, що митрополит робить самочинно, а що ні. митрополит на те митрополит, що знає сам, що йому робити. Не рівня всяким ослам.

УПЦ тормозит закон о декоммунизации, а ее митрополит са...

Т34

Т34 написал:

А те області не перейменовані і лишаються Кіровоградською і Дніпропетровською - це хто винен, теж УПЦ МП? а ось сайт Кіровоградської "єпархії УПЦКП" http://www.cerkva-el.com.ua/ . Посилання cerkva-el розшифровуєся як церква Єлисаведграда. А на самому сайті заголовок " Кіровоградська єпархія". Ще ті сєпари виходить там сидять почитають і Кірова і Єлизавету І.

До речі те що Єлисаветград пов"язаний з Єлизаветою першою, це ви показуєте свою неграмотність, то що Єлисаветград походить од Фортеці св. Єлисавети.

 

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

dutchak1

dutchak1 написал:

Цитата: Onufriy
дотепно з Вашого боку - проповідувати емпіризм, як метод встановлення віросповідної Істини
 

Ну чому і причому емпіризм? Дай Вам Бог прожити ще сто років, але все ж таки колись.. І от після цього «колись» Ви і по вірі і по вчинкам своїм попадаєте або в Рай або в Пекло. А от уже звідти не зможете поради передати. Ніхто ще не зміг звідти підказати – як вірити, в яку церкву ходити. Ну і ніхто ще не зміг туди сходити і вернутись з порадами. Була, правда, одна екскурсія за участю Данте…

І так в кожного – ніхто не підкаже, ніхто не поможе і не дасть гарантій що якщо в цю церкву підеш – то 100% попадеш в Рай. Тому і не треба давати ніяких порад, ніяких засуджень. Краще за Бога це не зробить ніхто. Тим більше, що звертається Він до кожного окремо, тобто звертається тільки до мене і мені ніколи не видно як Він звертається до сусіда. Бог не «працює» з народами, державами, націями а тільки  особисто зі мною і мені просто не видно Його звернення до  сусіда, не видно гріхів сусіда.

В принципі можна пробувати говорити і про те, які результати віри в країнах, на континентах. В російській філософії є твердження про поразку християнства на словянських землях. Що це означає? Поразка на їх думку в порівнянні з західними землями і це, очевидно, не означає кількість віруючих і храмів в країнах, що порівнюються.  Успіх християнства це така своєрідна хода релігії, яка привела до утворення їхньої західної цивілізації.

Ну а те що я  сповідую химерний гіпермістицизм і кажу що до Церкви не застосовуються ні людські ні божі поняття – то який же тут гіпермістицизм? Не я сказав – Церква є Таїною. І що, Ви можете це досконало, людськими поняттями розшифрувати? Пробувати можна але завжди памятати що це тільки проба, яка може когось зацікавити а може і ні….

Церковний пес УПЦ покусав 3-річну дитину, а "отець Ніф...

adminos

adminos написал:

Шановний svcAlexander, у новині ТСН селяни не ідентифіковані як віряни УПЦ КП, тому робити висновки про їх конфесійну належність ми не можемо. Сама новина присвячена не архім. Ніфонту, а висвітленню події світським і православним сайтами. Передана їхня інтерпретація події, для звірки поставлені посилання на першоджерела. Кожен неупереджений читач може переконатися, наскільки позиція ТСН і офіційного сайту УПЦ відповідає журналістським стандартам і християнським заповідям.

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
ви... не маєте права нечестивих і грішників вишукувати, судити
Навіщо ця спекуляція?. Взагалі - до чого тут осудження грішника? feel 
Ви ж напевно розумієте, що йдеться про зовсім інше - про засудження святоросійства, як потворного лжеучення, яке веде усіх причетних до загибелі - "єретики Царства Божого не спадкують" (Гал. 5:20-21)
Щодо подібних відхилень сказано: "єретика цурайся" (Тит. 3:10). Завжди - незалежно від того, хто єретик: диякон, приходський священик чи патріарх московський - на якесь там ім'я
А вже те, чи правильна твоя віра – побачиш по результатах
?!.. belay Дуже дотепно з Вашого боку - проповідувати емпіризм, як метод встановлення віросповідної Істини   wink 
Що оригінально поєднується з Вашим попереднім коментарем, де Ви нещодавно сповідували химерний гіпермістицизм:
до Церкви не застосовуються ні людські ні божі поняття
 
Це дуже повчально - спостерігати як за Вашою логікою, так і за динамікою Вашої світоглядної еволюції

Церковний пес УПЦ покусав 3-річну дитину, а "отець Ніф...

svcAlexander

svcAlexander написал:

Саме представники Київського патріарату і стали тими "кілька опитаних селян", про яких "Релгії" чомусь не сказали, що вони побажали залишитись невідомими. Ті, хто знають о. Ніфонта, можуть розказати про нього, не приховуючи  від сорому своїх імен, бо знають, що брехати не прийдеться.

На жаль , ця новина написана так, щоб складалось враження, що винен священик, та ще й ніби заперечує це, обвинувачуючи собаку, представників КП і журналістів. Але автор путає вину  і відповідальність. О. Ніфонт не заперечує своєї відповідальності за інцедент і все, що протрібно і що в його силах він робить. Але говорити про вину.. Запитайте себе: якби у Ніка Вуйчича була собака і стався такий інцедент - як би про це написали на Релігіях? 
Отож, все залежить від конфесії власника собаки. Адже автор статті навіть не знайомий з о. Ніфонтом, навіть не спілкувався з ним. 

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

dutchak1

dutchak1 написал:


Цитата: Onufriy
Якщо традиція розходиться з істиною, то то її потрібно облишити

Мови нема. Ви не їсте капусту, не читатєте акафісти і не ходите на етнофілетичні святоросійські політмасовки. Ви не називаєте спільноту, неспроможну до захисту православної віри - "Церквою". Ви не йдете на раду нечестивих, і на путь грішників не стаєте, і на зборищі губителів не сидите. І ще може такі люди є в різних кількостях. Але і ви, і ті люди в різних кількостях не маєте права нечестивих і грішників вишукувати, судити. А якщо і найдете і почнете їх «виховувати» - результат нульовий і поведінка ваша нераціональна. Можете навіть спровокувати мордобій. До віри з любого стану, чи з варварства-поганства чи з єресі не приходять раціональним шляхом, вихованням від доброзичливців чи сусідів. Тільки сам на Сам з Богом, тільки у вірі. А вже те, чи правильна твоя віра – побачиш по результатах. По результатах побачиш і те, чи розійшлася істина з традицією чи ні і гарантій в земному житті немає ні в кого. Хіба що у святих.

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

Onufriy

Onufriy написал:

Якщо традиція розходиться з істиною, то то її потрібно облишити
 
Амінь! У цьому випадку щось одне таки потрібно залишити smile або Істину, або традицію...
Тільки залишити Істину - набагато легше. Об'єктивно. Для цього лише треба:
1) назвати кирилівську єресь "особистими політичними переконаннями патріарха";
2) назвати спільноту, неспроможну до захисту православної віри - "Церквою" 

І тоді воно зразу полегшає, адже у вас залишиться канонічна традиція feel  Тоді можна і далі їсти капусту, читати акафісти і ходити на етнофілетичні святоросійські політмасовки
https://autocephalia.at.ua/news/kak_zaveshhal_velikij_nevskij/2017-09-13-880 
;

Ще раз про церковне кріпацтво, або Чому світське законо...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
Церква... найкраще б було взагалі не перейматись ЇЇ існуванням а просто зберігати ЇЇ.  Вірити

Ну.. щоб зберігати Церкву - треба мати дуже багато здоров'я smile ..швидше таки Церква зберігає нас, ніж ми її feel

А щодо "віри" - то вірити у що? У те, що У/РПЦ є Невістою Христовою?.. (Та тільки Невіста повинна б зберігати вірність Небесному Женихові, а не обслуговувати хворі фантазії престарілого гебешника)

Чи вірити у триєдиний святоросійський народ? У "російськість"? У можливість збереження російської ідентичності з доп. участі у хресних ходах?
Чи може у "енергетичні пучки" Гундяєва? Чи у необхідність вшанування "заслуг" тиранів, убивць і гонителів Церкви (Івана 4-го, Сталіна і т.п.)?..

Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч (Псалми 1:1,2)

"РПЦ не зупиниться ні перед чим": в Раді назвали прич...

Kruvonis

Kruvonis написал:

Тут зовсім усе не так, для надання Автокефалії необхідно дуже багато сприятливих умов. В данний час в Україні немає жодної умови для надання Автокефалії як від Константинополя, так і москви - і маніпулювання нюансами на користь собі - зайве.  Представник Варфоломія був на минулому святокуванні Дня Хрещення Русі на Володимиській гірці - це було розгляд церквиденисенка як тих хто зацікавлений, після було інтервью, де представник дав чітку відповодь на цей рахунок. 
А Стаття хитро написана.