Чи є місце Богу й вірі в секулярних медіа?

Від редакції. Сайт MediaSapiens не раз писав про висвітлення релігійних тем засобами масової інформації. Цю статтю ми отримали від президента Асоціації журналістів «Новомедіа» Руслана Кухарчука. І хоча редакція поділяє не всі погляди автора, проте публікує її, сподіваючись на дискусію.

Усе своє професійне життя займаюся журналістикою, при цьому одночасно як релігійною, так і світською. Так було на початку моєї кар’єри, так триває й донині. Тому повною мірою орієнтуюся в процесах і настроях, що панують у редакціях. Тобто маю достатньо підстав робити узагальнення на тему висвітлення саме релігійної тематики саме у секулярних мас-медіа.

Насправді, висвітлення релігійних аспектів в українських світських ЗМІ – тема для фундаментальних наукових досліджень. За нею можна написати десяток кандидатських та докторських дисертацій, не кажучи вже про студентські магістерські роботи з журналістики. Щоби стимулювати цей процес, спробую тезово змалювати проблематику.

Передусім нагадаю дефініцію журналістської професії. Це висвітлення й аналіз об’єктивної дійсності за допомогою засобів масової інформації. Так от – сучасною об’єктивною дійсністю є надзвичайно високий рівень релігійності населення. Наприклад, за всіма соціологічними дослідженнями останніх років, в Україні визначено суспільні інститути, які користуються найбільшим рівнем загальної довіри. На першому місці – інститут церкви. На другому місці – засоби масової інформації. Й от саме це населення (надзвичайно релігійне й віруюче) є аудиторію засобів масової інформації.

Людина є релігійним створінням апріорі. Природний пошук Істини та абсолютного етичного Авторитету закладений у неї Творцем. Як наслідок – суспільство є також релігійним апріорі. Й воно стає таким дедалі більше. Саме релігійні переконання в широкому розумінні є рушійною силою політичних, економічних, геополітичних і навіть військових процесів. Своєю чергою журналістика – це об’єктивне відображення дійсності та її інтерпретація за допомогою жанрів і технологій. Отже, ігнорування цієї дійсності, ігнорування релігійної тематики або викривлене її висвітлення є маніпуляцією свідомістю.

На тлі релігійності аудиторії українські світські засоби масової інформації тотально не розуміються на актуальності питань віри, а коли й беруться щось про це писати, демонструють повну відсутність відповідної культури й елементарних тематичних знань. Наведу кілька узагальнених ознак цього.

Нерозуміння релігійних аспектів у соціальних, політичних та економічних процесах

Коли ми кажемо про питання віри й релігії у секулярних мас-медіа, чомусь більшість журналістів одразу уявляють собі якийсь репортаж із нагоди привезення чергової «цілющої ікони» або трансляції великоднього богослужіння. Та передусім слід збагнути, що релігія – це не якась окрема від загального контексту тема. Насправді, питання релігійних вірувань людей – це те, що пронизує традиційно «нерелігійні» теми – політику, економіку, соціалку й навіть геополітику.

От, наприклад, як можна розповідати у статті чи репортажі про Судан, про поділ країни на дві незалежні держави, якщо не розумієшся на християнстві та ісламі? Аналогічно – з постійним напруженням у Нігерії. Про багатовікову історію конфлікту на Близькому Сході взагалі мовчу. Писати про Ізраїль і жодного разу не читати Біблію – це профанація журналістської професій і дискредитація себе як автора.

Колеги, геополітика пов’язана з релігією значно більше, ніж із грішми чи національними факторами! Навіть певні аспекти економіки неможливо аналізувати без розуміння віровчення різних релігій і конфесій. Макс Вебер у своїй «Протестантській етиці й духу капіталізму» яскраво це демонструє.

Замовчування ролі віри й християнських громад у соціальній роботі

Тут почну з класичного прикладу з моєї власної журналістської практики. На одному з телеканалів, де я працював журналістом, із якоїсь нагоди я робив історію про реабілітаційний центр для наркоманів. Сподіваюся, ні для кого не секрет, що і в світовій, і в українській практиці найбільший відсоток звільнених від цієї смертельної залежності – саме в християнських реабілітаційних центрах (близько 50%). Для порівняння: у державних закладах аналогічний показник дорівнює в середньому 1 (одному) %. Так от, зняв я історію, у відеоряді, звісно, час від часу з’являлися кадри Біблій у руках, молитви реабілітантів тощо. Після виходу в ефір до мене підбігає одна з редакторів із прямим побажанням: «А не міг би ти поменше показувати Біблію?»

Інакше кажучи мене прямим текстом попросили займатися маніпуляцією і підтасовкою фактів. Тобто реабілітанти моляться, читають Біблію, ходять до церкви, але редактор просить журналіста ці факти приховувати й розповідати всіляку нісенітницю про працетерапію, лікування природою й теплими променями сонця. І от саме в такому ключі я бачив сюжет на іншому центральному телеканалі. Розповідають про реабілітаційний центр, я на 100% переконаний, що він церковний, але журналіст переконує глядачів, що вони там виліковуються тим, що утримують домашню худобу і багато клопочуть по господарству. Отака маячня, колеги!

І ще один приклад. У 2007 році сім’я в Донецькій області всиновила ВІЛ-інфіковану дитину. Це був чи не перший випадок в історії України. Звісно, десятки камер, фотоапаратів, диктофонів – преса зібралася чудово на цю подію. Чи треба мені зараз повідомляти про те, що це була родина євангельських християн? Чи здогадалися ви, що майже всі медіа чомусь вирішили промовчати про релігійні переконання цієї родини? Хоча зрозуміло, що саме мотивація християнської любові й милосердя спонукала цю родину до такого мужнього і шляхетного вчинку. Проте нам з екранів розповідатимуть про якісь абстрактні загальнолюдські цінності, вияви гуманізму та краси людської душі. Тут одне з двох: або якісь антирелігійні комплекси (щоб же ж не звинуватили у «релігійній пропаганді»), або ж відверта антихристиянська маніпулятивна кампанія замовчування.

Звернення до релігійних тем виключно на великі релігійні свята або в контексті тематичного «скандалу»

Пасха, Трійця, Різдво – головні християнські свята. Відповідно, саме в ці дні в пресі принаймні якісь згадки про церкву і віру з’являються. Звісно, це чудово, що хоча б у ці дні можна побачити й почитати бодай щось зі світу релігії! Проте пресі варто б збагнути, що протягом усього календарного року навколо відбувається купа цікавих подій у контексті різних християнських громад. Чомусь їх висвітлення редакторами часто інтерпретується як релігійна пропаганда? От до чого тут ці теревені про релігійну пропаганду?

Приклад: у першій половині нульових щороку на Хрещатику проходили так звані Марші Ісуса. Це такий собі захід, коли на центральну вулицю і площу Києва виходять із 10 тисяч вірян, крокують, вигукують християнські проголошення та розповідають свої життєві історії. Дуже яскрава, видовищна та актуальна подія. І от цікаво, що більшість телекамер центральних каналів там так і не з’являлися. Як це розуміти?!

Тобто сумнівний політичний пікет на 20 учасників із п’ятьма дірявими прапорами знімають 15 камер, а події на 10 000 учасників ніхто не «помічає». І хтось іще казатиме, що все нормально?

А чому ми не показуємо, як в індійських штатах Орісса і Біхар вирізають серед білого дня цілі родини християн, спалюють храми, і це відбувається з сумною регулярністю? Хіба ця тема з так званої міжнародки менш соціально значуща, ніж протест іспанських гомосексуалістів проти візиту Папи Римського до Мадрида?

Під час висвітлення великих релігійних свят не враховується міжконфесійна палітра

Щороку 25 грудня нерідко можно почути в телевізійних новинах таку підводку ведучого: «Сьогодні весь католицький світ святкує Різдво». При цьому геть забувають (точніше – не знають) той факт, що не лише католики, а ще й майже всі протестанти і навіть деякі православні святкують Різдво 25 грудня. Аналогічний ляп трапляється й 7 січня: «Сьогодні всі православні християни в Україні святкують Різдво». Ніби в Україні кудись зникли греко-католики й євангельські християни, які також святкують Христове народження на початку січня.

Ну і, звісно, поки що майже виключено, щоб по телевізору показали, як святкують Пасху, наприклад, баптисти. І це при тому, що в них 2500 громад по всій країні – тобто найбільше церковне об’єднання цієї конфесії серед усіх країн Європи.

Нерозуміння медійниками сутності більшості релігійних традицій

Класичний приклад – піст. Передусім, православні християни мають два тривалих пісних періоди – перед Пасхою і Різдвом. І парадокс полягає в тому, що в цей період в ефірах і на газетних шпальтах починається якась навала дієтологів, лікарів, спеціалістів зі схуднення й тому подібних знавців. Але тут постає запитання: в нас триває національна кампанія зі схуднення чи все ж таки духовна справа під назвою піст?! Якщо все ж таки друге, тоді логічно передусім записувати пряму мову у профільних експертів – священнослужителів. Чи не так?

Бо в іншому разі виходить ситуація, як з американським Днем подяки (Thanksgiving Day) – все починалось як національний день молитовної подяки Господу Богу за всі блага протягом року, а нині закінчилося гурманськими ігрищами – банальним знищенням індичок на святковому столі без жодних молитов та інших «зайвих формальностей».

Напади «антисектантської» істерії

Думаю, всім нам добре знайомі стандартні медіавитвори, коли в якомусь нібито журналістському нібито розслідуванні нам у мільйон перший раз розповідають про «секти, які заполонили все довкола». Здебільшого цю маячню творять люди, які геть нічого не знають про євангельські протестантські церкви, ніколи там не були і бути не збираються. А навіщо? Бо ж і так все відомо – якщо немає купола з хрестом, значить – секта!

Такі «розслідування» будуються на відеоряді, знятому років 15 тому, який кочує з каналу на канал, бо ж зняти щось нове – бракує мотивації. Тому легше зліпити відверту брехню, щоб вибудувати класичний для таких авторів синонімічний ряд: сатаністи = біле братство = харизмати. При тому, що з сатаністами все зрозуміло, з білим братством так само. А от харизмати сповідують той самий Нікейсько-Царгородський Символ віри, який сповідують і православні, й католики. Але ж навіщо такою дрібницею псувати «геніальне антисектантське розслідування»?

Ця риторика про секти міцно збереглася в українських ЗМІ ще з часів агресивної радянської атеїстичної пропаганди. Отже, якщо редакція готова оголосити себе продовжувачем радянських журналістських традицій – будь ласка! Якщо ж ні, тоді принаймні видимість об’єктивності варто було б зберігати. І не ображати релігійні почуття сотень тисяч християн маніпулятивними і брехливими штампами про «секти», «сектантів», «зомбування» і (це ж треба таке вигадати) «бомбардування любов’ю».

Відсутність у редакціях фахівця з питань релігії

Вихід із ситуації, що склалася, в одному – підвищення загального рівня релігійної освіченості світських журналістів. Почати слід із того, що на медіафакультетах вищих навчальних закладів давно настав час викладати предмет «Висвітлення релігійної тематики у світських ЗМІ». Підготовка нового покоління освічених у питаннях віри журналістів допоможе в майбутньому значно зменшити випадки, описані вище.

А тим часом, поки готується нове покоління журналістів, варто утримувати у штаті редакції щонайменше одну людини, яка дійсно розуміється на тематиці віри, церков, конфесій, віровчення, релігійних традицій. Між іншим, наявність такого профільного експерта в редакціях – обов’язкова норма для найбільших медіагігантів, які для нас усіх є взірцевими (BBC, Daily Mail, Fox, CNN, Time).

Критика і засудження ганебних явищ у медіа не є для нас метою. Головна ціль – виправити ситуацію й посилити авторитет професії. Враховуючи такий стан речей, Асоціація журналістів «Новомедіа» прагне передусім допомогти світським журналістам фахово висвітлювати релігійну тематику. В рамках цих зусиль ми ладні надавати будь-які тематичні консультації колегам, професійну допомогу всім ЗМІ і журналістам, які готують матеріал на релігійну тематику. Ми готові запропонувати фахових експертів, цікавих героїв, актуальні теми для висвітлення. А ще – регулярно проводимо тренінги й круглі столи для журналістів, щоби спільно й у діалозі покращити загальний рівень нашої професії під час висвітлення теми церкви й віри у секулярних мас-медіа.

Руслан Кухарчук, президент Асоціації журналістів «Новомедіа»