Його справжнє ім'я — Павло. Народився у середині 16 ст. в селі Чайковичі на Самбірщині, тепер Львівська область. Беринди тут живуть і донині. Про те, де навчався, існують тільки здогадки. За однією версією — в одному з монастирів на Покутті, за другою — у львівській братській школі, за третьою — аж у Єрусалимі. Свою кар'єру Павло Беринда розпочав як гравер-художник. Припускають, що майстерність у цьому ремеслі він удосконалював у Кракові.

У ті часи книгодрукування в Україні-Русі тільки зароджувалося. Львівський єпископ Гедеон Балабан у своєму родовому маєтку в Стрятині разом із небожем Федором відкрили школу і друкарню. До роботи в ній запросили Беринду.

Приблизно в цей час Павло одружується і приймає сан священика. Народжується син Лукаш. Після смерті меценатів він працює у друкарнях Крилоса, Перемишля, Львова. Скрізь, де з'являється Беринда, книговидання пожвавлюється. Приблизно 1613-го він стає ченцем і змінює світське ім'я Павло на Памво. Можливо тому, що тоді вже був удівцем. До 1617-го Беринда, працював у Львові типографом братської друкарні й викладачем братської школи. Там виходить його збірка віршів і діалогів-промов "на Коляду і Щодрий вечор".

 

На початку 17 ст. Київ, доти невелике провінційне місто на околиці Речі Посполитої, знову стає культурним і релігійним центром України-Русі. Архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький викуповує стрятинську друкарню, яка після Балабанів кілька років стояла пусткою, і перевозить до Києва. Для перекладу, редагування та художнього оформлення збірника церковних служб — на 1064 сторінки — Плетенецький кличе Беринду. Закінчивши роботу, той повертається до Львова, щоб забрати сина та брата Стефана й назавжди перебратися до Києва. Лукаш там навчався у братській школі. А Стефан допомагав Памві у видавничій справі, був поетом і гравером.

Невдовзі Беринду призначають директором Києво-Печерської друкарні. Він став архітипографом — головним друкарем православної церкви. Жодне київське видання не виходило без його участі.

У той час погіршилися стосунки православних Речі Посполитої з Московією. Тамтешній цар гнівався, бо українські козаки штурмували Кремль разом із польським військом, що підтримувало Лжедмитрія. На знак примирення київський митрополит Іов Борецький запропонував цареві налагодити спільний випуск православних книг. У посольство до Москви 1624 року поїхав і печерський старець Памво Беринда. У подарунок цареві й місцевому патріархові він повіз коштовно оздоблені книги. Та цар київське посольство протримав без аудієнції декілька місяців. Книги прийняв, але образи не вибачив і проекту не підтримав.

Памво Беринда цінував церковнослов'янську мову — словенську, словеноруську, як він її називав. Та усвідомлював: тогочасному українцеві вона була малозрозумілою. Тому вважав, що до справ церковних треба залучати й живу народну мову. Він першим осмілився вголос сказати, що "широкий и великославний язик словенский трудності до верозуміня многиї в собі маєть, зачім і сама церковь російська многим власним синам своїм в огиду приходить". У ту пору серед київських учених "російський", "руський" вживалося у значенні "український", "литовський" — "білоруський", а "московський" — у теперішньому "російський".

Отже, Беринда постановив зібрати й пояснити народною живою мовою книжні старослов'янські слова. 21 серпня 1627 року власним коштом видає "Лексикон славеноросскій і імен толкованіє". Матеріали до нього він збирав протягом тридцяти років. Про це він сам зазначає в передмові, яку присвятив своїм колишнім покровителям з українського шляхетського роду Балабанів.

На 475 сторінках "Лексикону" перекладено або витлумачено українською мовою 6982 слова. Книжка складається з двох частин. У першій подано переклад і пояснення старослов'янських слів. Наприклад: "Бердинец — по-нашому шипшина". Іноді Беринда до тлумачень додає грецькі, латинські, польські, чеські, сербські, німецькі й угорські відповідники. Як-от: "Чпаг — кишеня, шабелтас, бигаса, ташка, капса, тлумок, вацок; словацки — торба, мошна; чех. — тобола, калита, мишок; угорски — ершени".

Друга частина — "Імен толкованіє" — це, по суті, словник іншомовних слів, із якими стикалися читачі ХVІІ ст. у церковних, філософських або наукових книгах: поета — творець, філолог — любословець, філософія — "мудрость, любленіє мудрости, любомудріє".

Словник багато разів переписували від руки і перевидавали.

Помер Памво Беринда 26 липня 1632 року. На його могилі в Києво-Печерській лаврі була епітафія: "Памво Беринда, коректор, типограф, печерський директор, протосингел св. отця патріарха Єрусалимського, чоловік учений. Залишив "Лексикон словеноросскій". По трудах законних, проведених у друкарстві, тут відпочив".

Першим був словник Лаврентія Зизанія

Український друкований словник уперше вийшов 1596 року у Вільні (тепер столиця Литви Вільнюс). Видав його письменник й богослов родом із Галичини Лаврентій Зизаній. Це не була окрема книжка, а лише доповнення до букваря "Наука до читання й розуміння письма словенського". Додаток-словник мав назву "Лексис, сиріч реченія, вкратце собрани. З словенського язика на простий руський діалект істолкований". У ньому із церковнослов'янської було пояснено народною мовою1061 слово.

 

З "Лексикону славеноросского і імен толкованія"

баня — крещеніє, ванна, лазня, милня

баснь — казка, байка, вимесел

безумствую — дурію, глупію

вран — ворон, крук, гайворон

врачебница — дом, где лічат и тиж аптика

д Ь– ло — учинок, справа, робота, скуток

д Ь– тородний уд — члонок встидливий (статевий орган. — "ГПУ")

друг — приятель? товариш, учасник

жедаю — прагну

заимодавец — пожичаючий кому, creditor; тот, которий позичаєт кому гроші

нищий — жебрак, недостатечний

обавляю — замовляю, поблажаю, заклинаю чарами

пакощу — перешкажаю, перешкожую, потваряю, фукаю, лаю, затрудняю, задаю, дручу, габлю, мішаю,страшу, мучу, колочу

петел — чески і руски (тобто в Галичині. — "ГПУ") — когут; волински (на Правобережжі)— півень; литовски (по-білоруськи) — петух

портер — чаша, кубок, келих

почерпало — каждая реч, що черпають нею: яко відро, конов, ковш

председатель — староста, урядник, тот, которий на першеє місце засідаєт

препоясуюся — оперезуюся

птенец — дитя каждого птаха, голопупя, потятко

сребролюбіє — коханьєся в грошех, лакомство, страсть плоти

хімера — коза, спереду лев, а ззаду змій, а всередині хімера

храбрий — моцний, дужий, воєнний, мужний, валечний, богатий, сталий, гойний, хоробрий

юнота — дівчина, панянка, юнотка і молодиця

Між 1555-м і 1560-м — Павло Беринда народився в селі Чайковичі, тепер Самбірського району Львівської області
1597, прибл. — починає працювати в друкарні Балабанів у Стрятині, тепер село Рогатинського району Івано-Франківської області
1606–1607 — очолює друкарню Балабанів у селі Крилос неподалік Галича на Івано-Франківщині; там вийшло "Євангелії учительноє" з ілюстраціями Беринди
1613, прибл. — постригся в ченці, прийняв ім'я Памво; у Львові працює в друкарні й викладає в місцевій братській школі
1617–1619 — на запрошення архімандрита Києво-Печерського монастиря Єлисея Плетенецького працює над виданням "Анфологіона" — збірника церковних служб
1619, осінь — із сином Лукашем і братом Стефаном назавжди перебирається до Києва, де 10 років очолює Києво-Печерську друкарню
1627, 21 серпня — видає словник "Лексикон славеноросскій і імен толкованіє"
1632, 26 липня — помер, похований у Києво-Печерському монастирі; могила не збереглася
Джерело: <a href="https://gazeta.ua/articles/history/_pamvo-berinda-usvidomiv-scho-ukrajincyam-cerkovnoslov-yanska-mova-bula-malozrozu/483803">Gazeta.ua</a>

Gazeta.ua

Теги: