Володимир Антонович став православним після смерті матері

Письменник Володимир Винниченко приїхав познайомитися із професором Київського університету Володимиром Антоновичем. У садочку біля його будинку на розі вулиць Кузнецької та Жилянської непоказний дідок сапав квітник. Винниченко попросив занести валізу до помешкання. Дав дідкові 20 коп. і звелів закликати професора.

— Професор перед вами, — почув у відповідь. — Але грошей не віддам, бо кожна праця мусить бути оплачена.

Таких історій-анекдотів про професора Антоновича в Києві кружляло чимало. Захворівши на туберкульоз хребта, якось він звернувся до відомого в місті лікаря, з яким не були особисто знайомі.

— Ти, мабуть, голубе, випиваєш дуже? — поцікавився той, кинувши оком на потерте вбрання й поморщені чоботи пацієнта. — Кидай. Яке твоє заняття, чим живеш?

— Служу в університеті, читаю лекції.

Народником не тільки за переконаннями, а й у повсякденному житті Володимир Антонович став ще наприкінці 1850-их. Він тоді очолив групу півтора десятка студентів, що походили зі шляхетських сполонізованих родин із Правобережної України. Їх називали зрадниками та презирливо обзивали "хлопоманами": польською селянин — "хлоп". Вони випускали рукописну газету, читали лекції, організовували українські недільні школи. У Києві в такій навчалися двоє родичів Тараса Шевченка. Їх "хлопомани" утримували власним коштом.

"Соромно жити в краю і не знати ні його, ні його людності", — вирішили вони. І на канікулах пішли мандрувати селами. Протягом 1857–1859 років Володимир Антонович із приятелем Тадеєм Рильським — батьком майбутнього поета — в селянських свитках пішки обійшли Київщину, Волинь, Поділля, Холмщину, Катеринославщину й Херсонщину.

— Скажіть, що ви зробили поміщикам тутешнього краю? — при зустрічі спитав у Антоновича попечитель Київського навчального повіту хірург Микола Пирогов. — Я недавно об'їздив округу, й не було місця, де на вас не подавали б мені скарги.

Протягом року на "хлопоманів" надійшло 42 доноси, нібито вони підбурюють селян до бунту. Відтоді під "негласним наглядом" поліції Антонович перебував до кінця життя. Навіть коли став головним редактором Київської археографічної комісії, доктором історії, професором. Водночас за наукові досягнення отримав звання статського радника, що в ті часи відповідало військовому чину генерала, та орден св. Володимира III ступеня. Його учнями були українські історики Михайло Грушевський та Дмитро Багалій, а також білоруський — Митрофан Довнар-Запольський.

За родинними переказами, Володимир народився 1830 року в Чорнобилі. Був настільки кволим, що його якнайшвидше охрестили в найближчому храмі — греко-католицькому. 30 січня 1834 року в містечку Махнівка Бердичівської округи дитину перехрестили в латинському обряді. Цю дату Антонович завжди подавав за свій день народження.

Він був сином гувернантів польки Моніки Гурської й угорця Яноша Джидая, що працювали домашніми вихователями у панських родинах. Дитину записали на ім'я офіційного чоловіка Моніки — безземельного шляхтича Боніфація Антоновича. Хоч Гурська вже років 10 із ним не жила, та розлучень католицька церква не давала.

Мати крутилася межи панами та прищеплювала синові гарні манери й панський "гонор". Якось зауваживши, що той не витер уст після обіду, відшмагала брудною ганчіркою. У хлопця почалося запалення.

Проте деспотичній матері Володимир Антонович був вдячний за те, що "придбала" йому "ідейного й розвиненого батька".

За вимогою матері Володимир закінчив медичний факультет Київського університету. Працював лікарем у військових шпиталях під час епідемії холери на Київщині. По смерті Моніки Гурської 1855 року, перейшов у православ'я, облишив медицину й почав вивчати історію.

Одружений Антонович був із донькою остзейського барона Варварою фон Міхель, двоюрідною сестрою Павла Чубинського, автора українського гімну. Мали доньок Ірину й Ганну. Син Іван став військовим ветеринаром, помер 1915-го. Дмитро був мистецтвознавцем, входив до Центральної Ради, досліджував історію українського театру.

За поглядами й темпераментом подружжя Антоновичів було різним: Володимир завжди поступався енергійній Варварі. Понад два десятиліття мав роман із молодшою на 19 років ученицею Катериною Мельник. Побралися вони після смерті дружини Антоновича 1901-го. Через сім років, застудившись, старий професор помер на руках у Катерини.

1830 — Володимир Антонович, імовірно, народився в місті Чорнобилі Київської губернії. Через 4 роки перехрещений у римо-католицькому обряді в містечку Махнівка (тепер с. Комсомольське Козятинського р-ну Вінницької обл.)
1850 — закінчив гімназію в Одесі, де жив його батько, й вступив на медичний факультет Київського університету
1855–1860 — навчається на історико-філологічному факультеті Київського університету
1863–1880 — головний редактор Тимчасової комісії з розгляду давніх актів у Києві
1870 — захищає магістерську дисертацію, стає доцентом Київського університету, через 8 років захищає докторську, обраний ординарним професором. Був деканом історико-філологічного факультету
1908, 21 березня — помер, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Досліджував історію козаччини й литовського панування в Україні. Видав 2200 архівних документів, проводив археологічні розкопки. Написав понад 300 праць з історії, археології та етнографії.