Вхід

У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь

19 04 2013   Ірина Мусаєва
Українські

"Слов'янський варіант не викликає патріотичних емоцій... Рідною мовою завжди приємніше слухати"

Мешканці сіл Халаїдове, Терлиця, Тарнава та Дібрівка Монастирищенського району Черкащини хочуть, щоб у їхніх церквах служба була українською мовою. На території цих сіл є два храми Московського патріархату. На зборах громади 136 чоловік підписалися під зверненням до владики Уманського і Звенигородського Пантелеймона. І отримали дозвіл.

Із настоятелем парафії 42-річним Миколою Богуславським спілкуємося у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Халаїдовому.

— Люди захотіли службу українською, бо на церковнослов'янській мові їм важко розуміти. Одна жінка, послухавши вінчання українською, підійшла й каже: "Батюшка, я 20 років вінчання чула, але не знала, про що говорять. А тепер усе зрозуміла".

Богослужіння українською мовою було санкціоноване ще 1921 року. Синод єпископів України дозволив це робити у парафіях, де цього бажають люди більшістю у дві третини голосів. 9 березня ми провели церковні збори. На службу зазвичай приходять 30-40 чоловік. Якщо більше сотні, це вже значна кількість. У людей було зацікавлення, зібрали 136 підписів.

Чому зараз виникла така ініціатива?


— Це питання обговорювалося на початку 1990-х, а потім стихло. В останні роки знову стало актуальним. Держава незалежна більше 20 років. Підростає нове, більш активне україномовне покоління. За опитуваннями, молодь здебільшого усвідомлює себе громадянами Української держави — хочуть жити тут і розмовляти своєю мовою.

Мова виховує патріотизм. Я читав книжку закарпатського письменника Івана Хланти. Він наводить такий приклад. У церкві священик говорить "І ще молимось за Богом бережену Українську державу. Уряд і військо її". А по-слов'янськи це звучить так: "Еще молимся обо хранимой стране нашей. Властех и воинстве ее". Cлов'янський варіант не викликає в людини патріотичних емоцій.

Коли була хвиля національного відродження, на початку 1990-х, служби проводили тими мовами, які людям ближчі. Але потім сталося розділення на Київський і Московський патріархат. Київський почав асоціюватись з українською православною церквою. А Московський — ніби російська. Але ми теж українська церква. У багатьох храмах Московського патріархату службу проводять українською. Наприклад, у Києві в Храмі Преображення Господнього.

Чи були люди, які виступили проти?


— Двоє людей звинуватили нас у тому, що хочемо перейти до Київського патріархату. Але це не так. Владика Черкаський Софроній (його вважають лідером "проукраїнського крила" в УПЦ МП. — "ГПУ") сам читає Євангеліє й акафіст українською, і це нікого не дивує. Я пам'ятаю його слова "Ми, мабуть, єдиний народ на світі, який соромиться своєї мови".

Важко було перевчитися правити?


— Пам'ятаєте, коли російськомовні художні фільми почали дублювати українською мовою? Спочатку було дивно, а потім звикли. Я десь півроку розучував тексти. Вчився читати так, щоб вони лилися. Якби це була французька мова, мені було б складніше. Але це ж рідна мова, вона зразу входить в ум і серце.

Виховує дочку і двох синів


Микола Богуславський родом із села Вільшанка Христинівського району Черкащини. Закінчив Почаївську духовну семінарію та Чернівецький православно-богословський інститут. Служив у Христинівському районі. Потім перейшов до парафії в селах Халаїдове та Терлиця. З дружиною 35-річною Світланою виховують трьох дітей: 10-річну дочку та двох синів — 4 і 7 років. Живе в будинку, що належить громаді. Власного авто не має. Дістатися до сусідніх сіл допомагають люди.
Джерело: <a href="https://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_slov-yanskij-variant-ne-viklikae-patriotichnih-emocij/491708">Gazeta.ua</a>

Від Монастирища до села Халаїдове близько 9 км. Більшість місцевих на роботу їздять у райцентр або на заробітки в Київ.

Селом на велосипедах їдуть двоє хлопців років по 14 зі шкільними портфелями за спиною.

— У нас є велика стара церква. Ми на службу десь раз у місяць ходимо з батьками. Але непонятно ж, про шо там кажуть, — говорить один. Ім'я не називає, боїться, що батьки сваритимуть. — Ми чули, що служба буде українською. Підписи збирали. І ми підписалися б, але батьки сказали, шо ми ше малі.

Біля воріт фермерського господарства у темно-зеленому картузі стоїть чоловік, на вигляд років 40. Називається Сергієм. Усміхається кутиками губ в густі вуса. Каже, у церкву ходить на великі свята.

— Коли я був малий, то комуністи запрєщали до церкви ходити. Так ми з бабкою тихенько в хаті молилися. Вона читала молитви тою ще церковною мовою. А якшо тепер є така возможность українською, то чого б і нє?

Дорога в центрі села асфальтована. На вулиці біля магазину розмовляють дві жінки.

— Ми живемо в Україні. То чому не проводити служби українською? Поляки ж не говорять на відправі китайською? — каже 52-річна Світлана.

— А мені нема разніци. Ми молимось духом, а не язиком. Бог нас і так чує, — додає Валентина, 49 років. Прізвищ не називають.

— У селі майже всі розмовляють українською, — каже Наталія Прокопенко, 42 роки, секретар сільради. — Головна перевага цієї зміни — можливість донести зміст проповіді дітям.

— Наш батюшка на службах розказує, як себе вести в різних життєвих ситуаціях. Тепер у церкву ходитимуть більше людей. Рідною мовою завжди приємніше слухати, вона ближча до серця, — долучається до розмови місцева Майя Дзюба, 41 рік.

На підвіконні глиняної хати, що стоїть біля церкви, гріється кіт. Подвір'ям із мішком на плечах іде 36-річний Олександр.

— Я и славянскую, и украинскую понимаю. Но на слух мне легче славянская. У меня пять детей, и мы их учим молиться на славянском. Что не понятно — объясняем. Я не против, чтобы службу вели на государственном языке. Еще в прошлых веках было принято читать проповедь на том языке, на котором говорят люди.

На стіні церкви висить табличка "Пам'ятка архітектури". Деякі малюнки у храмі залишились ще з часів його побудови. Опалення тут парове, від грубки. Восени церкві виповниться 100 років. У 60-х тут був склад будівельних матеріалів. Потім краєзнавчий музей. Із 1991-го знову проводять служіння. На лавці біля грубки сидять три жінки, вдягнені в зимові куртки й запнуті хустками.

— У мене внучці 6 років. Ми ввечері лягаємо спати, молимось. Читаємо "Отче наш". Онука по-українськи, а я церковнослов'янською. Вона мені каже: "Ти неправильно молишся. Ми ж українці, то й молитись маємо українською", — сміється Зінаїда Волуйко, 60 років. — Я за 20 років, що ходжу на служби, слов'янською вивчила тільки "Вєрую", "Херувіми", "Отче наш". Інших молитов не розумію.

Торік навесні селяни просили владику дозволити слухати богослужіння українською. Тоді офіційної відповіді не отримали.

880 людей живуть у селі Халаїдове. Тут працює школа та дитячий садок. У Терлиці — 500 мешканців. Там також є церква. У селі Дібрівка — 240 чоловік, у Тарнаві — 370. В останніх двох селах храмів нема.


Джерело: <a href="https://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_ridnoyu-movoyu-zavzhdi-priemnishe-sluhati/491709">Gazeta.ua</a>

Gazeta.ua (І), Gazeta.ua (ІІ)

Теги:


Матеріали за темою
Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту

Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
Інформація

Відвідувачі, що знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній новині.

НОВИНИ

Всі матеріали

популярне
останні коментарі

Українська держава не вим...

dutchak1

dutchak1 написал:

 ВІНК wink 

Богослів’я під прицілом: ...

dutchak1

dutchak1 написал:

мракобісний маніфест wink 

Подкаст з Оксаною Горкуше...

dutchak1

dutchak1 написал:

Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє. wink І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.

 

Подкаст з Оксаною Горкуше...

dutchak1

dutchak1 написал:

Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства. wink 

Проблема українського пра...

dutchak1

dutchak1 написал:

Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.

І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...