ДО 70-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ЗБОРІВ У ЛЬВОВІ
Гітлерівський напад на Польщу у вересні 1939 року, як тепер відомо, був убезпечений зі сходу своєрідним нейтралітетом з боку СРСР, що витворився внаслідок підписання таємних угод про розподіл сфер впливу в Європі. Але в Москві не поспішали спільно з Німеччиною розпочинати бойові дії проти Польщі, вичікуючи на слушне ідеологічне виправдання своєму збройному виступові.
УСЕ - ЗА СЦЕНАРІЄМ
Якщо Гітлер відкрито напав на Польщу, то Сталін намагався окупувати призначену йому частину, одягнувши на себе тогу визволителя єдинокровних братів. Через те, привівши з'єднання Червоної армії в бойову готовність з перших днів вересня, більшовицький лідер вичікував більше двох тижнів - аж поки Польська держава фактично не впала.
У цей час в Москві гарячково намагалися знайти спосіб узаконити за собою виділену їй Гітлером територію Польщі, аби не засвітитися перед світом таким самим агресором, як Берлін. Тож тільки 17 вересня 1939 року Голова Ради Міністрів СРСР В. Молотов пояснював вторгнення радянських військ на Збруч перш за все "внутрішньою неспроможністю і явною недієздатністю польської держави".
Але ще перед вступом військ спеціально створеного на базі Київського округу Українського фронту на територію Волині та Галичини його командуючий Семен Тимошенко одержав пам'ятку, в якій викладалися послідовність основних заходів військової адміністрації під час захоплення визначених для СРСР теренів Польської держави. Зокрема, 10-м пунктом цього документу передбачалося: "Для вирішення питання про характер нової влади мають бути скликані після ретельної підготовки троє Народних Зборів на основі загальних виборів: Українські Народні Збори з виборних по областях Західної України, Білоруські Народні Збори з виборних по областях Західної Білорусії і Польські Народні Збори - по областях із переважаючою більшістю польського населення. Ці збори повинні: 1) затвердити захоплення поміщицьких земель селянськими комітетами; 2) вирішити питання про характер створюваної влади, тобто якою повинна буди ця влада чи радянською, чи буржуазною; 3) вирішити питання про входження до складу СРСР, тобто про входження українських областей до складу УРСР, про входження білоруських областей до складу БССР та про входження польських областей до СРСР у вигляді Польської Союзної Радянської Республіки".
За цим сценарієм і розгорнулася робота з радянізації частини території колишньої Польщі, на яку вступила Червона Армія. Уже 17 вересня вона звільнила Тернопіль, Збараж, Коломию, Рівне, Дубно, наступного дня - Луцьк і Станіслав. Трудящі Західної України, як переконувала комуністична пропаганда, "з величезним захопленням і радістю зустрічали свою визволительку - Червону армію".
Справді, спочатку частина українського населення Берестейщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Галичини й Волині, загітована місцевими комуністами, вважала прихід Червоної Армії визволенням з-під гніту польської держави, і це було і великим святом, і водночас сподіванням на кращу долю. Саме тому Червону армію зустрічали подекуди з національними синьо-жовтими прапорами, квітами й хлібом.
Щоправда, коли 28 вересня 1939 року СРСР і Німеччина підписали Договір про дружбу і кордони, то розмежування між ними пересунулося від лінії Сян - Вісла до Західного Бугу. Відтак такі споконвічні українські землі, як Надсяння, Холмщина, Підляшшя, Москва віддала під гітлерівську окупацію замість придбаної Литви. Зрозуміло, що й виборів до Польських Народних Зборів Гітлер не організовував на цих теренах.
РЕВОЛЮЦІЙНА ДОЦІЛЬНІСТЬ
Передова група ЦК ВКП(б) у Львові на чолі з Хрущовим, заручившись підтримкою армії та НКВС, узяла на себе розв'язання і всіх проблем, що пов'язувалися з проведенням виборів до Українських Народних Зборів, які рішенням Кремля від 1 жовтня були призначені на 22 жовтня 1939 року. Саме цією постановою центральний більшовицький штаб у Москві визначив норму представництва - 1 депутат від 5000 громадян, що склало у загальній кількості 1495 виборчих округів. Треба зазначити, що більшовицька влада не допустила до делегування до Львова представників українського населення Берестейщини, передавши всупереч пропозиціям Хрущова цю територію БРСР.
Велику організаторську роботу з підготовки Українських Народних Зборів у ті дні здійснював М. Хрущов. Виступав на відповідно підготовлених мітингах, постійно проводив інструктивні наради з призначеними керівниками тимчасових управлінь та політпрацівниками Червоної Армії, давав настанови, як потрібно себе поводити, як у тих "умовах поставити масово-політичну роботу і як треба перетворити колишню капіталістичну країну".
Зокрема, 6 жовтня у Львові керівники УРСР на чолі з Хрущовим разом з командуючим Українським фронтом взяли участь у спеціальній нараді. На ній у присутності керівників усіх повітів були розглянуті інструктивні документи, що стосувалися майбутньої кампанії. І тільки після цього в пресі з'явилася постанова Військової ради Українського фронту про день виборів, а також було оприлюднено склад Комітету з організації виборів.
Цей комітет опублікував "Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України", яким, крім декларування загально визнаних підходів щодо загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, допускалося включати до списків голосуючих не тільки тих, хто постійно проживав на теренах колишнього Львівського, Станіславського, Тернопільського та Луцького воєводств, а й тих, хто мешкав там тимчасово. А це давало можливість бути учасником виборчого процесу - обирати і бути обраним -усім тим, хто був відряджений ЦК КП (б) У на роботу в Західну Україну, тобто людям, котрі були на той час громадянами зовсім іншої держави.
Але, оскільки стандарти революційної доцільності дозволяли усе, що може забезпечити необхідний більшовицькій партії результат, то її представники за допомогою військових організували висування кандидатами в депутати Українських народних Зборів і тих, хто уже давно вирішив долю Західної України, - Сталіна, Молотова, Ворошилова, Хрущова...
Ще одним проявом "революційної доцільності" була ст. 20 положення про вибори, яка обмежувала широке висування кандидатів, оскільки давала право на використання такої можливості тільки селянським комітетам, тимчасовим управлінням, зборам робітників на підприємствах, робітничій гвардії та інтелігенції.
Тобто положення не тільки не допускало самовисування, а й було більш недемократичним порівняно до Конституції УРСР, стаття 141 якої передбачала: "Право виставляти кандидатів забезпечується за громадськими організаціями і трудовими колективами, партійними, профспілковими, кооперативними організаціями, молодіжними, культурними товариствами".
Через те, коли купці Рівного і селяни Новоселиці Дятківської волості запропонували свої кандидатури, вони виявилися неприйнятними для більшовицької влади, і їх просто не зареєстрували. А в Луцькому повіті висунутого кандидатом у депутати священика зняли з виборів уже в останній момент.
І хоч більшовики України впоралися із завданням Москви, і 22 жовтня відкрилося 5858 виборчих дільниць, але, як засвідчують оперативні дані про хід виборів, не скрізь вони відбувалися згідно зі сценарієм. Наприклад, у селах Красна та Добротів Надвірнянського повіту на Прикарпатті населення не пішло на виборчі дільниці, а зібралося біля церкви, де лунали голоси: "Ми за комунію голосувати не будемо! Хай живе віра і самостійна Україна". В селі Біднів було заявлено: "Геть Червону армію! Геть Радянську владу з комунізмом".
У селі Добростан Городоцького повіту на Львівщині протягом першої години голосування ніхто не з'явився на виборчу дільницю, а в недалекій Дроздівці на 14 годину проголосувало тільки два громадянина. У цілому по Львівщині на цей час проголосувало лише 5,34 відсотка виборців. Значною мірою тут зіграла свою роль агітація націоналістів, які розкривали очі людям на суть нової влади.
У повідомленні Комітету з організації виборів до Народних Зборів від 25 жовтня 1939 року про результати голосування зазначалося, що "кандидати, які голосувалися в депутати по округах NN 433, 326, 173, 172, 131, 354, 365, 345 Луцької області й по окремих округах NN 252, 280 й 381 Львівської області, одержали кожний окремо, менше половини всіх голосів, поданих по округу і визнаних дійсними. Відповідно до статті 45 "Положення про вибори до Українських Народних Зборів" кандидати в депутати по цих 11 округах як такі, що не одержали абсолютної більшості голосів, тобто більше половини всіх голосів, поданих по округу і визнаних дійсними, вважаються необраними. В цих округах призначені нові вибори для обрання депутатів в Українські Збори від цих округів".
Такі підсумки виборів засвідчували, що, незважаючи на небачений досі терор, на Волині й Галичині існують численні осередки доволі потужного спротиву комуністичному режимові, очолювані українськими націоналістами. У той час, до речі, ОУН була єдиною політичною силою, яка не тільки не підкорилася наказові більшовицької влади про саморозпуск, а й повела проти неї ідеологічну боротьбу й паралельно широку підготовку до антирадянського повстання.
А завищені підсумкові дані стали наслідком як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасування бюлетенів під час їхнього підрахунку. Сильний моральний тиск справляла сама атмосфера, створювана постійними закликами "викривати ворогів" і доволі інтенсивними арештами польських офіцерів, поліцейських, урядовців, а також лідерів українських політичних партій. Траплялися брутальні способи тиску аж до фізичного примусу для доправлення виборців на дільниці в день голосування, залежні від підсумків голосування голови виборчих комісій, особливо з числа радянських працівників, намагалися там, де справи йшли погано, штучно "підтягнутися" принаймні до середнього рівня під час підрахунку голосів.
АРМІЯ ОТРИМАЛА НАКАЗ
Проте вирішальна роль у досягненні звичного для більшовицької системи результату голосування належала Червоній Армії. Спеціальною директивою начальника Політуправліня РСЧА Л. Мехліса від 2 жовтня 1939 року наказувалося: "Комісарам і політорганам частин взяти активну участь у підготовці та проведенні мітингів і зборів, у роз'ясненні порядку виборів, у забезпеченні обрання дійсно надійних людей". За кожною військовою частиною було закріплено певну кількість виборчих округів. Наприклад 23-я танкова бригада "шефствувала" над 46 селами в Станіславській області, 72-а стрілецька дивізія мала під своєю опікою 25 сусідніх виборчих округів, а 45-та стрілецька дивізія - 22 в Любомльському повіті на Волині.
Армія виконувала більшовицький наказ, який звучав чітко і вимагав конкретно діяти: "за якість підготовки і проведення виборів у закріплених районах повну відповідальність несуть військові комісари та начальники політорганів частин".
"Відповідали" так, що 26 жовтня 1939 року на відкритті в Львівській опері Українських Народних Зборів голова мандатної комісії східняк Сидоренко заявив: "Всього обрано в 1495 округах... 1495 депутатів". Про 11 необраних просто "забули"...
Домігшись через Українські Народні Збори включення частини західноукраїнських земель до УРСР і перекроївши їхні історичні межі (Кременеччина, наприклад, що споконвіків входила до Волині, була передана до новоутвореної Тернопільської області), більшовицька Москва водночас переконалася, що місцеве населення не змириться з нав'язаною йому владою, тому предметно зайнялася опануванням приєднаних теренів через запровадження тут адміністративної системи на зразок підросійської України. Крім апарату органів внутрішніх справ (700 осіб), прокуратури і судів (265), які були призначені одразу ж після формально правового приєднання Західної Волині до УРСР винятково з вихідців зі східних регіонів, ЦК КП(б) У 27 листопада 1939 року затвердив бюро обкомів партії й облвиконкомів. Впадає в око, що до їх складу не ввійшло жодного місцевого активіста.
За рахунок винятково чужих кадрів формувалася більшовицька влада і в районах. Аналіз складу перших секретарів райкомів партії, до речі, засвідчує освітню убогість присланих функціонерів: наприклад, у Волинській області 10 з них мали нижчу освіту, незакінчену середню - 6, середню - 13, незакінчену вищу - 2, а вищої не мав ніхто. Подібна картина спостерігалася і в Рівненській області. Тут, щоправда, один перший секретар райкому мав диплом про вищу освіту, але всі інші... як і в сусідів.
Крім 195 секретарів райкомів, східні області одержали рознарядку направити до Волині й Галичини 1534 радянських працівників, 60 журналістів...
Вони й втілювали в життя концепцію про ось таке "добровільне возз'єднання" населення Волині й Галичини зі своїми єдинокровними братами на сході, що обернулося численними невинними жертвами нашого народу.
УК
Гітлерівський напад на Польщу у вересні 1939 року, як тепер відомо, був убезпечений зі сходу своєрідним нейтралітетом з боку СРСР, що витворився внаслідок підписання таємних угод про розподіл сфер впливу в Європі. Але в Москві не поспішали спільно з Німеччиною розпочинати бойові дії проти Польщі, вичікуючи на слушне ідеологічне виправдання своєму збройному виступові.
УСЕ - ЗА СЦЕНАРІЄМ
Якщо Гітлер відкрито напав на Польщу, то Сталін намагався окупувати призначену йому частину, одягнувши на себе тогу визволителя єдинокровних братів. Через те, привівши з'єднання Червоної армії в бойову готовність з перших днів вересня, більшовицький лідер вичікував більше двох тижнів - аж поки Польська держава фактично не впала.
У цей час в Москві гарячково намагалися знайти спосіб узаконити за собою виділену їй Гітлером територію Польщі, аби не засвітитися перед світом таким самим агресором, як Берлін. Тож тільки 17 вересня 1939 року Голова Ради Міністрів СРСР В. Молотов пояснював вторгнення радянських військ на Збруч перш за все "внутрішньою неспроможністю і явною недієздатністю польської держави".
Але ще перед вступом військ спеціально створеного на базі Київського округу Українського фронту на територію Волині та Галичини його командуючий Семен Тимошенко одержав пам'ятку, в якій викладалися послідовність основних заходів військової адміністрації під час захоплення визначених для СРСР теренів Польської держави. Зокрема, 10-м пунктом цього документу передбачалося: "Для вирішення питання про характер нової влади мають бути скликані після ретельної підготовки троє Народних Зборів на основі загальних виборів: Українські Народні Збори з виборних по областях Західної України, Білоруські Народні Збори з виборних по областях Західної Білорусії і Польські Народні Збори - по областях із переважаючою більшістю польського населення. Ці збори повинні: 1) затвердити захоплення поміщицьких земель селянськими комітетами; 2) вирішити питання про характер створюваної влади, тобто якою повинна буди ця влада чи радянською, чи буржуазною; 3) вирішити питання про входження до складу СРСР, тобто про входження українських областей до складу УРСР, про входження білоруських областей до складу БССР та про входження польських областей до СРСР у вигляді Польської Союзної Радянської Республіки".
За цим сценарієм і розгорнулася робота з радянізації частини території колишньої Польщі, на яку вступила Червона Армія. Уже 17 вересня вона звільнила Тернопіль, Збараж, Коломию, Рівне, Дубно, наступного дня - Луцьк і Станіслав. Трудящі Західної України, як переконувала комуністична пропаганда, "з величезним захопленням і радістю зустрічали свою визволительку - Червону армію".
Справді, спочатку частина українського населення Берестейщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Галичини й Волині, загітована місцевими комуністами, вважала прихід Червоної Армії визволенням з-під гніту польської держави, і це було і великим святом, і водночас сподіванням на кращу долю. Саме тому Червону армію зустрічали подекуди з національними синьо-жовтими прапорами, квітами й хлібом.
Щоправда, коли 28 вересня 1939 року СРСР і Німеччина підписали Договір про дружбу і кордони, то розмежування між ними пересунулося від лінії Сян - Вісла до Західного Бугу. Відтак такі споконвічні українські землі, як Надсяння, Холмщина, Підляшшя, Москва віддала під гітлерівську окупацію замість придбаної Литви. Зрозуміло, що й виборів до Польських Народних Зборів Гітлер не організовував на цих теренах.
РЕВОЛЮЦІЙНА ДОЦІЛЬНІСТЬ
Передова група ЦК ВКП(б) у Львові на чолі з Хрущовим, заручившись підтримкою армії та НКВС, узяла на себе розв'язання і всіх проблем, що пов'язувалися з проведенням виборів до Українських Народних Зборів, які рішенням Кремля від 1 жовтня були призначені на 22 жовтня 1939 року. Саме цією постановою центральний більшовицький штаб у Москві визначив норму представництва - 1 депутат від 5000 громадян, що склало у загальній кількості 1495 виборчих округів. Треба зазначити, що більшовицька влада не допустила до делегування до Львова представників українського населення Берестейщини, передавши всупереч пропозиціям Хрущова цю територію БРСР.
Велику організаторську роботу з підготовки Українських Народних Зборів у ті дні здійснював М. Хрущов. Виступав на відповідно підготовлених мітингах, постійно проводив інструктивні наради з призначеними керівниками тимчасових управлінь та політпрацівниками Червоної Армії, давав настанови, як потрібно себе поводити, як у тих "умовах поставити масово-політичну роботу і як треба перетворити колишню капіталістичну країну".
Зокрема, 6 жовтня у Львові керівники УРСР на чолі з Хрущовим разом з командуючим Українським фронтом взяли участь у спеціальній нараді. На ній у присутності керівників усіх повітів були розглянуті інструктивні документи, що стосувалися майбутньої кампанії. І тільки після цього в пресі з'явилася постанова Військової ради Українського фронту про день виборів, а також було оприлюднено склад Комітету з організації виборів.
Цей комітет опублікував "Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України", яким, крім декларування загально визнаних підходів щодо загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, допускалося включати до списків голосуючих не тільки тих, хто постійно проживав на теренах колишнього Львівського, Станіславського, Тернопільського та Луцького воєводств, а й тих, хто мешкав там тимчасово. А це давало можливість бути учасником виборчого процесу - обирати і бути обраним -усім тим, хто був відряджений ЦК КП (б) У на роботу в Західну Україну, тобто людям, котрі були на той час громадянами зовсім іншої держави.
Але, оскільки стандарти революційної доцільності дозволяли усе, що може забезпечити необхідний більшовицькій партії результат, то її представники за допомогою військових організували висування кандидатами в депутати Українських народних Зборів і тих, хто уже давно вирішив долю Західної України, - Сталіна, Молотова, Ворошилова, Хрущова...
Ще одним проявом "революційної доцільності" була ст. 20 положення про вибори, яка обмежувала широке висування кандидатів, оскільки давала право на використання такої можливості тільки селянським комітетам, тимчасовим управлінням, зборам робітників на підприємствах, робітничій гвардії та інтелігенції.
Тобто положення не тільки не допускало самовисування, а й було більш недемократичним порівняно до Конституції УРСР, стаття 141 якої передбачала: "Право виставляти кандидатів забезпечується за громадськими організаціями і трудовими колективами, партійними, профспілковими, кооперативними організаціями, молодіжними, культурними товариствами".
Через те, коли купці Рівного і селяни Новоселиці Дятківської волості запропонували свої кандидатури, вони виявилися неприйнятними для більшовицької влади, і їх просто не зареєстрували. А в Луцькому повіті висунутого кандидатом у депутати священика зняли з виборів уже в останній момент.
І хоч більшовики України впоралися із завданням Москви, і 22 жовтня відкрилося 5858 виборчих дільниць, але, як засвідчують оперативні дані про хід виборів, не скрізь вони відбувалися згідно зі сценарієм. Наприклад, у селах Красна та Добротів Надвірнянського повіту на Прикарпатті населення не пішло на виборчі дільниці, а зібралося біля церкви, де лунали голоси: "Ми за комунію голосувати не будемо! Хай живе віра і самостійна Україна". В селі Біднів було заявлено: "Геть Червону армію! Геть Радянську владу з комунізмом".
У селі Добростан Городоцького повіту на Львівщині протягом першої години голосування ніхто не з'явився на виборчу дільницю, а в недалекій Дроздівці на 14 годину проголосувало тільки два громадянина. У цілому по Львівщині на цей час проголосувало лише 5,34 відсотка виборців. Значною мірою тут зіграла свою роль агітація націоналістів, які розкривали очі людям на суть нової влади.
У повідомленні Комітету з організації виборів до Народних Зборів від 25 жовтня 1939 року про результати голосування зазначалося, що "кандидати, які голосувалися в депутати по округах NN 433, 326, 173, 172, 131, 354, 365, 345 Луцької області й по окремих округах NN 252, 280 й 381 Львівської області, одержали кожний окремо, менше половини всіх голосів, поданих по округу і визнаних дійсними. Відповідно до статті 45 "Положення про вибори до Українських Народних Зборів" кандидати в депутати по цих 11 округах як такі, що не одержали абсолютної більшості голосів, тобто більше половини всіх голосів, поданих по округу і визнаних дійсними, вважаються необраними. В цих округах призначені нові вибори для обрання депутатів в Українські Збори від цих округів".
Такі підсумки виборів засвідчували, що, незважаючи на небачений досі терор, на Волині й Галичині існують численні осередки доволі потужного спротиву комуністичному режимові, очолювані українськими націоналістами. У той час, до речі, ОУН була єдиною політичною силою, яка не тільки не підкорилася наказові більшовицької влади про саморозпуск, а й повела проти неї ідеологічну боротьбу й паралельно широку підготовку до антирадянського повстання.
А завищені підсумкові дані стали наслідком як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасування бюлетенів під час їхнього підрахунку. Сильний моральний тиск справляла сама атмосфера, створювана постійними закликами "викривати ворогів" і доволі інтенсивними арештами польських офіцерів, поліцейських, урядовців, а також лідерів українських політичних партій. Траплялися брутальні способи тиску аж до фізичного примусу для доправлення виборців на дільниці в день голосування, залежні від підсумків голосування голови виборчих комісій, особливо з числа радянських працівників, намагалися там, де справи йшли погано, штучно "підтягнутися" принаймні до середнього рівня під час підрахунку голосів.
АРМІЯ ОТРИМАЛА НАКАЗ
Проте вирішальна роль у досягненні звичного для більшовицької системи результату голосування належала Червоній Армії. Спеціальною директивою начальника Політуправліня РСЧА Л. Мехліса від 2 жовтня 1939 року наказувалося: "Комісарам і політорганам частин взяти активну участь у підготовці та проведенні мітингів і зборів, у роз'ясненні порядку виборів, у забезпеченні обрання дійсно надійних людей". За кожною військовою частиною було закріплено певну кількість виборчих округів. Наприклад 23-я танкова бригада "шефствувала" над 46 селами в Станіславській області, 72-а стрілецька дивізія мала під своєю опікою 25 сусідніх виборчих округів, а 45-та стрілецька дивізія - 22 в Любомльському повіті на Волині.
Армія виконувала більшовицький наказ, який звучав чітко і вимагав конкретно діяти: "за якість підготовки і проведення виборів у закріплених районах повну відповідальність несуть військові комісари та начальники політорганів частин".
"Відповідали" так, що 26 жовтня 1939 року на відкритті в Львівській опері Українських Народних Зборів голова мандатної комісії східняк Сидоренко заявив: "Всього обрано в 1495 округах... 1495 депутатів". Про 11 необраних просто "забули"...
Домігшись через Українські Народні Збори включення частини західноукраїнських земель до УРСР і перекроївши їхні історичні межі (Кременеччина, наприклад, що споконвіків входила до Волині, була передана до новоутвореної Тернопільської області), більшовицька Москва водночас переконалася, що місцеве населення не змириться з нав'язаною йому владою, тому предметно зайнялася опануванням приєднаних теренів через запровадження тут адміністративної системи на зразок підросійської України. Крім апарату органів внутрішніх справ (700 осіб), прокуратури і судів (265), які були призначені одразу ж після формально правового приєднання Західної Волині до УРСР винятково з вихідців зі східних регіонів, ЦК КП(б) У 27 листопада 1939 року затвердив бюро обкомів партії й облвиконкомів. Впадає в око, що до їх складу не ввійшло жодного місцевого активіста.
За рахунок винятково чужих кадрів формувалася більшовицька влада і в районах. Аналіз складу перших секретарів райкомів партії, до речі, засвідчує освітню убогість присланих функціонерів: наприклад, у Волинській області 10 з них мали нижчу освіту, незакінчену середню - 6, середню - 13, незакінчену вищу - 2, а вищої не мав ніхто. Подібна картина спостерігалася і в Рівненській області. Тут, щоправда, один перший секретар райкому мав диплом про вищу освіту, але всі інші... як і в сусідів.
Крім 195 секретарів райкомів, східні області одержали рознарядку направити до Волині й Галичини 1534 радянських працівників, 60 журналістів...
Вони й втілювали в життя концепцію про ось таке "добровільне возз'єднання" населення Волині й Галичини зі своїми єдинокровними братами на сході, що обернулося численними невинними жертвами нашого народу.
УК
Теги: Збори, Народні, голосування, Волинь
MichaelWeP написал: