Складається враження, що українські церкви чи занадто переймаються церковною політикою і піаром довкола святкування 1025, чи впали через піст у літургійні сни, чи позамикалися у своїх світах і бід простих «людішек» не помічають.

Коли весною відбулося перше групове згвалтування студентки в Делі, ордени індійських саддху (приблизний аналог нашого чернецтва, тільки з значно більшим авторитетом у суспільстві) звернулися до уряду і громадськості з офіційними заявами, в яких засудили злочин, а найліберальніші навіть виступили за зміну гендерної політики і стереотипів у мегаконсервативній Бхараті. Чому ж в аналогічній ситуації мовчать українські церкви? Чи скоєне співробітниками МВС згвалтування і «селянський бунт» — недостатні приводи, щоб вивести ці організації з понадмирських снів?

Минуло вже три доби після перших новин з Врадіївки. Де заяви від церковних прес-служб? Де виступи і звернення керівництва церков та «духовних авторитетів»? Кореспонденти релігійних медіа у Врадіївці?   

І справа не в одній Врадіївці. Співробітники МВС чинять подібні злочини по всій Україні.

Церковні керівництва дуже переймаються впровадженням своєї «моральної науки» у школи, але, ніби, витають десь у ефірах поза буденною реальністю і бідами більшості співгромадян.

Чому не запропонувати МВС роботу з міліціонерами? І дуже наполягати. Звісно, це малоефективно, але хто достукається до звіра в погонах, якщо не може священик?

«Святі останніх днів», баптисти і «Свідки Єгови» – замість чіплятися на вулицях до людей з Біблією, працюйте з ППСниками і вокзальною міліцією, заганяйте їх в глухі закутки і не відпускайте, поки не вислухають ваші проповіді.

П’ятидесятники і харизмати, несіть Слово Боже в РОВД, повірте, там воно потрібне навіть більше, ніж в тюрмах.

Патріархи, митрополити, єпископи, та претенденти на Престоли, чому б вам через ВРЦіРО не підтримати вимоги громадських організацій про зменшення кількості міліції?

Чому, хоча б, не засудити дії мінтів та чинуш, що їх «кришують»? Не звернутися до пастви  з «церковним» тлумаченням подій та того, що робити й чого уникати в такій ситуації вірянам?

Врешті-решт, є ж іще й «інтерес корпорації» – у багатьох священиків є близькі люди, дружини й діти, які так само беззахисні перед свавіллям Системи як і вся інша паства. Якщо церкви продовжуватимуть мовчати й нічого не робити, через кілька років загнивання «виконавчої влади» ми можемо отримати з екранів новини на кшталт «епископ/митрополит такий-то загинув під час згвалтування у РОВД такому-то».

Не закликаю церкву святити ножі, як це відбувалося під час Колііївщини, але напруження в супсільстві таке, що релігійним організаціям саме час згадати про функції на кшталт миротворчих, і виступити медіаторами; якщо цього не станеться, проллється кров, або ж болото, в якому тоне вся Україна, тільки поглибиться. Ніяка «християнська Україна» неможлива без пірнання в це болото і участі у громадському житті країни.

Шоковане суспільство очікує мудрої поради і настанови, історій з Євангелія, Корану чи Бхагавад-Гіти, які надихають. Можливо, йому б допомогло «духовне пастрирство». Але люди з хрестами і в рясах, які, ніби, претендують на «духовний авторитет», чомусь поки що мовчать.

Прокидайтеся панотці!

Аhamot.org

Теги: