Продовження інтерв’ю з Самуелем Маль, пастором Церкви Північної Індії, про покликання Церкви та сучасні реалії у Індії, кастову нерівність, богослов’я даліт.

 

– Ви працювали в різних частинах Індії. Що досі шокує Вас стосовно поваги чи, навпаки, зневаги людської гідності та прав?


– Для мене, як для людини, яка надзвичайно гостро відчуває несправедливість і не може просто спостерігати, як люди не вважають інших за людей, або применшують у гідності, неможливо спокійно мовчати на реалії, в яких живу. Кожен день для мене – це боротьба і це нагода зробити крок на зустріч змінам. Я народився і виріс в Індії й проживу тут усе своє життя – я не хочу жити в суспільстві, де люди є поділеними за кастовою належністю. Вести боротьбу за суспільну рівність, будучи пастором в Індії, дуже складно. Християнство тут є в меншості і вважається релігією бідних. А самих християн, бідних людей, часто трактують як потенційно небезпечних – тих, хто може створювати проблеми.

Я є свідомим того, що історичну пам’ять не можна забути в один день, але я також свідомий того, що люди є рівні і мають однакову гідність, яку треба поважати. Мене надзвичайно шокує і навіть обурює, коли мої прихожани з сільських місцевостей, тобто даліти, розказують як їм доводиться щодня боротися за виживання, тому що без об’єктивних причин їм просто не дають гідно працевлаштуватися. І освіта чи професіоналізм тут не має значення. Мене пригнічує думка, що ці люди, незважаючи на свою унікальність, прекрасність та творчість, змушені прибирати сміття і бути прислугою для багатих, не маючи шансу вирватися з цього замкненого кола. Але найбільше мене засмучує той факт, що багато даліт самі вважають себе нижчими, негідними і нечистими. Вони змирилися зі своєю долею. Це дуже погано, бо насильно змінити людину не можна, вона має цього прагнути, горіти цієї ідеєю.

– Як щодо Європи, які слабкі сторони в християнстві в Європі Ви зустріли?


– Мав нагоду побувати у Європі і спілкуватися з багатьма богословами. Безперечно, відмінність є величезною. Дуже часто релігія є основною рушійною силою в житті європейців. Однак європейці відвертаються від Церкви. Європа постала перед великим викликом – економічного добробуту або духовного утвердження. У різних європейських країнах ситуація є іншою, але подекуди Церкву вбачають як проблему, а не як позитивне явище.

Що стосується Індії, то де б індійські люди не були залучені до Церкви, вони завжди бачать Церкву як місце, де будуть вирішені їхні проблеми. Якщо індійська людина є християнином, то вона не буде ним номінально. Релігія є найважливішим аспектом життя індійців.

– Як зберегти людську, християнську гідність, зреалізувати себе у всіх сенсах, за умов, коли живеш у кастовій системі?


– Як я вже говорив, для індійського суспільства не достатньо, щоб на офіційному рівні були гарантовані права та рівність усіх. На практиці це не працює. Християнське середовище, вважаю, має бути цілісним, починаючи від провідників і завершуючи наймолодшим парохіянином. Це мають пропагувати богослови, беручи за основу приклад Ісуса та спасіння через Нього вже тут і зараз.

Розвиток нової христології є надзвичайно важливим для церкви також, оскільки відбувається нова інтерпретація історії, реконструкція та нове розуміння тих викликів, з якими стикаються  і стикатимуться усі даліти. Сучасній христології потрібно відмовитися від індивідуалістичних характеристик. Спасіння має стати реальністю вже в цьому світі.  Богослов’я даліт повинно впливати на еклезіологічне розуміння Церкви, бо Церква все ще продовжує відлучати далітів зі свого лона. Взаємна повага є рушійною для людської гідності і Церква передовсім має її пропагувати.

Переконаний, що Церва має бути динамічною і відповідати на виклики тих, хто пропагує ідеологію пригноблення. В цьому розумінні вона має стати своєрідним соціальним явищем, в якій вирішують проблеми найнижчих суспільних прошарків і сама потребувати людської гідності. Вона також має стати платформою для богословського переосмислення та простором, у якому даліти можуть реально отримати своє звільнення та реалізацію. Церква повинна брати активну участь у визвольній місії Бога, до якої вона і є покликана.

Вважаю також, що Церква не має обмежувати себе лише проповідуванням. Обов’язковим для неї є пропагувати добробут для кожного та збереження гідності у всіх сферах життя. Розвиваючи своє проповідування стосовно реалій політичного і культурного життя далітів, місія Церкви має перетворитися на святу, на таку, яка приймає і запрошує усіх. Церква повинна бути основаною на Господній любові, житті, праці і служінню Ісусові Христові, нашому Визволителю. Визволення та спасіння має виднітися крізь Ісусову обітницю Царства Господнього. Церква повинна стати пророчим голосом, який закликає до оновлення суспільства, в якому встановлення справедливості, свободи та збереження гідності пригноблених є першочерговим завданням.

Dukhovnist.in.ua

Теги: