Останній Помісний Собор Православної церкви Київського патріархату має право увійти в історію хоча б через те, що на ньому Патріарх Філарет зробив ще один c крок на зустріч об’єднанню православних церков. Суть внесених змін зводиться до того, що після смерті Філарета УПЦ КП, по суті, відмовляється від проведення виборів нового патріарха, щоб відкрити шлях проведенню спільного Об’єднавчого Собору єпископів московського та київського патріархату і обрати вже єдиного правителя Української православної церкви.
Проте така ідея далеко не усіма була сприйнята позитивно. Відомий релігієзнавець, член Секретаріату Помісного Собору і Вищої Церковної Ради УПЦ КП Дмитро Степовик вважає, що затягувати з обранням нового патріарха не можна – бо період «міжцарів’я» несе загрози з боку Москви обом церквам. Про причини своїх побоювань, спроби усунути керманича УПЦ МП митрополита Володимира та масовану атаку на його прибічників, а також про бажання Росії захопити територію Печерської Лаври професор Київської духовної академії розповів «Главкому».
«Не обов’язково Епіфаній стане патріархом»
Дмитре Власовичу, на останньому Помісному соборі Філарет висловив думку про можливість злиття УПЦ московського та київського патріархату. І у зв’язку з можливим об’єднанням була введена посада намісника патріарха, який в разі смерті Філарета і буде керувати Київським патріархатом до обрання нового патріарха об’єднаної церкви. Ви погоджуєтесь з ефективністю цього плану?
Давайте я спочатку окреслю, чому була введена посада намісника. У своїй доповіді Святіший Патріарх сказав, що є три причини «осиротіння» патріаршого престолу. Перша – це його смерть. Друга – коли він через стан здоров’я сам напише відречення. Третя – якщо за якісь серйозні провини суд, яким є Помісний собор, його відсторонить.
В такому віці гренадерське здоров’я буває далеко не у всіх. Тому в статут української православної церкви і було введено нове положення про те, що тепер, коли патріарх ще при повному здоров’ї, але вже при поважному віці, вводиться посада намісника. Це помічник патріарха, який має право успадкувати його владу після того, як він не зможе виконувати свої обов’язки.
На цю посаду був вже після Собору запропонований нинішній ректор Київської православної богословської академії, архієпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільській Епіфаній.
Чому намісником став саме він? Якими зараз наразі є його функції?
Він молодий, йому 33 роки. Він має серйозні наукові здобутки і добрі адміністративні дані.
Він є ще намісником Видубицького монастиря. Він - ректор нашої академії, а це кілька сотень студентів, аспірантів, біля п’ятдесяти викладачів. Також в його компетенції - фінансування видання нашого науково-богословського збірника «Труди київської духовної академії», журналу «Православний вісник», газети «Голос православ’я» і численних книжок. Та, думаю, частину посад тепер з нього буде знято.
Також було враховано його освіченість, уміння бути організатором, якості керівника. Він цілком підходить. Так, теоретично міг би на його місці бути хтось інший. Але вибраний був він, бо навколо Києва ця посада провідна. У нас є, наприклад, архієпископ Євстратій Зоря. Але за статутом не передбачається, що єпископ Чернігівської та Ніжинської єпархії може бути наслідником патріарха. Передбачена тільки кафедра Переяслав-Хмельницької єпархії.
Але ж не обов’язково Епіфаній стане патріархом. За статутом, до Помісного Собору, до обрання нового патріарха, засідає Синод, а потім Архієрейський собор. Вони висувають трьох кандидатів на Помісний собор, який єдиний чинний вибрати патріарха. Крім того, Собор ще може висунути четвертого і п’ятого кандидатів. І тільки тоді між ними проходять вибори в кілька турів. Римського Папу так само обирають. Коли в першому турі хтось набирає 50%, він стає патріархом. Якщо ніхто не набирає, тоді двох з тих, хто набрали найбільше голосів, ставлять на другий тур. І вже не треба 50%. Просто: хто з них набере більшу кількість голосів, той стає патріархом. Філарет, коли був ще з Москвою і помер Пімен, теж був місцеблюстителем. Всі думали, що його оберуть. Але не обрали.
У разі, якщо Філарет покине свою посаду, і рішення щодо нового патріарха не буде, Епіфаній буде виконувати всі функції митрополита?
Так. Він тоді вже буде не намісник, а місцеблюститель. При чому механічно, без якогось затвердження, він стає ним з моменту, коли помирає попередник, і бере в руки церкву, успадковує фінанси церкви, всі матеріальні ресурси, резиденцію. По суті, він не має тільки санкції всієї церкви – Помісного Собору – на все це.
«Переговори були зірвані окриком із Москви»
Повернемось все-таки до вашої незгоди із пропозицією Філарета не поспішати обирати нового патріарха. Опонуючи Філарету, ви зазначали, що Помісний Собор для обрання нового керівника УПЦ КП має бути зібраний не пізніше двох місяців після смерті патріарха.
Певне зауваження висловлював не тільки я. Канцлер Львівської архієпархії Володимир Бачинський виступив в тому ж контексті. Має бути точно визначений час зібрання Помісного собору для обрання нового патріарха. Цей термін повинен фігурувати у статуті, а у статуті його немає! Якщо немає терміну, це дає можливість до безкінечності продовжувати це «місцеблюстительство». Тут криється певний ризик.
Мені пояснили, що точний строк вказувати не потрібно. Через те, що у нас існують три православні церкви, і давно ведуться перемовини про те, щоб якось їх об’єднати. Оскільки богословська основа, організаційні принципи, все, що стосується православ’я, у всіх трьох церквах однакове. Ну, окрім мови. Бо московський патріархат вживає старослов’янську мову з російською вимовою – тобто фактично це російська мова, але трошки під старовину. А автокефальна церква та київський патріархат користуються українською літературною мовою. Вже ж були переговори, але вони були зірвані окриком із Москви.
Наскільки, взагалі, УПЦ МП від Москви залежить в прийнятті рішень?
Адміністративно УПЦ МП повністю підпорядковується московському патріарху. Там немає не те, що автокефалії, тобто повної незалежності, а навіть і автономії, часткової незалежності. Серйозні питання – всі погоджуються з Москвою.
Але чому дата визначення проведення Помісного Собору висить у повітрі? Йдеться про те, що в період до обрання нового патріарха бажано інтенсифікувати переговори з УПЦ МП, оскільки там є прихильники і симпатики об’єднання. Жорстка несамовита критика щодо того що КП постав не канонічно, яка продовжувалась багато років, щоб відвадити від нас людей, з їхнього боку вже припинена. У разі, якщо б обидві церкви – КП і МП – вирішили б на своїх окремих Соборах, що об’єднання потрібно, тоді вони б могли скликати спільний Собор і на ньому обрати спільного патріарха для обох церков. Вже із титулом не митрополита, а патріарха Київського и всієї України, і забезпечити повну автокефалію.
Щось у вашому голосі не надто багато оптимізму.
Це виглядає трошки романтично і нереально. Я вчений і звик всі проблеми вирішувати чисто логічно. Невідомо ж, чим можуть закінчитися ті переговори з об’єднання. Московський патріархат спить і бачить, як знищити київський патріархат. У них розроблено кілька сценаріїв. Ми знаємо, якими вони можуть бути. Удар може бути нанесений по керівництву церкви, зокрема, по особі або патріарха, або його місцеблюстителя.
Між упокоєнням патріарха і обранням нового на єпископів можуть тиснути двома методами. Перший – це корупція. Московський патріархат – це багатюща церква, яка фінансується урядом Російської Федерації. Другий – викручування рук. Цей політологічний термін передбачає залякування людей. Такий приклад вже був в 1992 році, коли єпископи в Україні клялися вірності Філарету, тоді ще митрополиту, а буквально через кілька місяців, всі, за винятком двох-трьох, відмовились від нього і пристали до московської тези про засудження і віддання Філарета до суду за те, що він прагне повністю відділити українську церкву від російської і зробити її автокефальною. Тоді Філарет був прийнятий із своєю частиною церкви до нас, а вони, звичайно, піддали його анафемі. Та так як він і сам вже відділився, анафема для нього значення не мала. Помісні церкви теж не визнають її, хоч і мовчать.
«Колись Кирило та Філарет працювали спільно»
Уявімо, що був обраний новий патріарх УПЦ КП, а потім переговори про об’єднання завершились успіхом. Що тоді робити?
Святіший Патріарх Філарет теж спитав: а якщо ми досить швидко, за пів року, або менше, оберемо нового патріарха, а потім наші переговори з УПЦ МП увінчаються успіхом, і ми досягнемо спільної угоди, що треба об’єднуватися, що тоді робити новообраному патріарху? Це питання вирішується. Якщо він християнин, і не тримається за цю владу, і буде обраний врешті інший патріарх, скажімо, з тої церкви, то новообраний патріарх київського патріархату просто складе свої повноваження, стане митрополитом чи архієпископом і буде працювати, як усі, підпорядковуючись новообраному патріарху. Нічого тут страшного немає.
Та це було трактовано як приниження, мовляв, такої практики немає. Хоча було таке у Візантії, коли усували вже обраних патріархів з тих чи інших міркувань, або насильно, або добровільно. Це не є проблемою. Більшою проблемою є те, що в цей період міжцарів’я може статися непоправне. Інша сила може просто розпорошити нашу церкву. Тим паче, всі знають, якою несамовитою позиція Москви щодо київського патріархату. Вона вже була висловлена навіть в контексті святкування 1025-річчя Хрещення Русі.
Кирило сказав, що якщо на урочистому засіданні в кінці липня в залі в Палаці Україна буде сидіти патріарх Філарет, то він у Київ не приїде. Навіть у різних місцях, у різних секторах він сидіти з ним не може. Та це вже не християнство, а невідомо що. У мусульманстві між шиїтами і сунітами немає такої несамовитої ворожнечі. А колись же Кирило та наш Філарет працювали спільно в єпископаті Російської православної церкви. Очевидно, особисте неприйняття Кирилом Філарета йде звідти.
Вони не можуть Філарету вибачити, що він створив величезну церкву, яка є незалежною від Москви – київський патріархат, найбільший в Україні по кількості віруючих. Ні протестантська, ні католицька, ні греко-католицька, ні православна церква по числу вірних не рівна київському патріархату. У нас до 15 мільйонів вірних. Тоді, як у московського, - 8,5.
Але ж є статистичні дані щодо того, скільки приходів має КП і МП в Україні…
Так, у московського патріархату приходів більше. Вони в одному селі для того, щоб протистояти київському патріархату, в трьох місцях, у хатах навіть, відкривають приходи. А у нас буває один приход на три-чотири села. Тому кількість приходів більша у них. У них зараз близько 11 тисяч приходів. У київського патріархату близько 6-7 тисяч приходів. Але наші приходи великі. По кількості віруючих ми майже у півтора рази перевищуємо їх.
Скільки з цих 9,5 мільйонів дала кожна церква?
Це важко сказати. Бо при кожній церкві треба мати свого статиста, щоб, наприклад, сказати, скільки людей ходять у автокефальну церкву. Але автокефальна церква, як кажуть, у нас «при последнем издыхании». Більшість єпископів пишуть покаяння і повертаються до нас. В них же немає свого кафедрального собору, немає резиденції. Ми їм пропонували зустріч, але, оскільки вони теж таємно керуються Москвою, то вони сказали: ви понизьтесь з патріархату до митрополії, щоб ми були рівні, і щоб на спільному Соборі була однакова кількість людей від нас, і від вас. Ну знаєте, у нас 15 мільйонів, а у них 800 тисяч віруючих, і вони ще хочуть говорити на рівних. Тому у таких переговорах ми орієнтуємося більше на переговори з МП, бо це серйозна велика церква. А автокефальна… Та ще й враховуючи особу скандаліста Мефодія, який заганяє людей, грубить їм, обзивається…
Справа в тому, що УПЦ КП – потужна церква, і вона не підпорядковується Москві, це викликає скрегіт зубів. В Москві в церкві є люди, які колись були комсомольцями, потім пішли на священників, стали єпископами. Вони і незалежності України не сприймають. Але, оскільки це держава, і не можна брутально виступати проти, весь свій гнів вони кинули на церкву.
Та Філарет в своїй доповіді зазначив, що нам треба уникати конфліктів і ворожнечі з єпископатом, духовенством і віруючими УПЦ МП. Тому що любов єднає, а гріх розділяє. Ми ставимо собі за мету об’єднання з нашими братами УПЦ МП, а це означає, що ми повинні допомагати їм бути разом з нами єдиними.
Коли ми говоримо про уникнення конфліктів, це не означає, що ми не будемо захищати інтереси віруючих київського патріархату. За 23 роки існування патріаршого управління від жодної п’яді своїх напрацювань ми не відмовились. В казці можна розповідати, як ми за якихось 20 років, маючи скромні матеріальні фінансові можливості, збудували кілька тисяч храмів, наприклад. Храм побудувати – не хату, і навіть не кількаповерховий будинок.
«Я не вірю в наше повне об’єднання»
З огляду на залежність УПЦ МП від Москви, ви особисто, наскільки можете оцінити реальність об’єднання церков в Україні?
Зараз – ні. Зараз об’єднання церков абсолютно неможливо.
Ми думаємо, що і хворий очільник УПЦ московського патріархату митрополит Володимир Сабодан теж хоче цього. Він хоче незалежності церкви. Але коли стан його був поганий, сюди приїжджав Кирило і фактично керував церквою, не маючи на це соборних повноважень, він тоді вже почав переміщати єпископів, які працювали досить інтенсивно з Володимиром.
Але чому Володимир в такому разі не може зробити крок на зустріч?
Частина його єпископів тілом, душею і духом віданні Москві. У разі, якщо він піде до КП, у церкві буде розкол. А це небезпечно для будь-якої церкви.
Є якась конкретна інформація щодо того, як зараз розподіляються сили в УПЦ МП. Яку частку займає проукраїнська група, яку – проросійська?
Нам з боку важко сказати точно.
Наскільки впливове крило тих, хто в УПЦ МП бажає ліквідувати самостійність церкви і повністю підкорити її Москві? Патріарх Філарет говорив про певні незаконні спроби Москви відсторонити митрополита Володимира з посади предстоятеля.
Такі спроби, дійсно, були. Після того, як Володимир зламав ключицю, він був лежачим, хворим, не міг справляти богослужінь, бажання відсторонити його було дуже великим. З боку єпископів їхньої церкви східних і південних областей України. Ну і з боку декого із західних областей, таких, як Августин, який був у Львові, а тепер його перекантували до Києва. Думаю, що він теж хотів би, щоб Сабодана відсторонили від влади, і щоб поставили хоча б його. Він дуже відданий Москві, та й сам по національності не українець, а білорус. Хоча знає українську мову. Але стелить він м’яко, а спати твердо. Це людина із спецорганів.
Тобто сила ця є, і думаю, вона досить велика., і ні за яких умов не згодна відійти від Москви. Це десь до половини єпископату.
Але що характерно? Молоді єпископи, яких інтенсивно продовжує висвячувати Володимир Сабодан, сформувались в роки незалежності України, і вони не уявляють собі нового приєднання України до Росії і створення такої нової держави, про що спить і мріє у Кремлі усе керівництво Росії. Коли Білорусь не хоче, Казахстан не хоче, то Україна тим паче не хоче. Але Москва цього хоче. Та з кожним тижнем зростає сила і напористість молодої частини єпископату УПЦ МП, яка прагне такого рівня, як КП.
Я не вірю в наше повне об’єднання. Бо все ж в Україні мільйони росіян, які хочуть, щоб церква служила російською мовою. А якщо буде йти мова про об’єднання двох церков ми, звичайно, будемо стояти на тому, щоб служіння проводилися державною мовою, а не мовою нацменшин. Церква не може служити народові мовою нацменшини. Проповідь може священик казати – до тих, хто не розуміє державної мови. Але таких нема. Це теж є одна з перепон. Але ми готові піти на певні компроміси – кілька молитов виголошувати старослов’янською мовою, а все інше – державною.
Продовження див. тут
Теги:
