Шановні друзі ми пропонуємо вам інтерв’ю з засновником та Хранителем Віри Української Душевної Спільноти Юрієм Шеляженком .

Можливо ви ще  не чули про цю релігію ? Але ця релігія чула про вас.

Дана релігія, виникла в Україні зовсім не давно у 2005 році в Києві. Що можна сказати, про цю релігію. Ця релігійна течія не несе ніякого небезпечного фундаменталізму,  за основними ознаками ця релігія є своєрідним релігійним пацифізмом. Вона не має уставлених догмів чи канонів, але головний догматом є  віра в душу, а головне віра в Вселенську Душу .

На жаль через брак інформації по цій течії , не можу ,більш детально написати вам  про цю релігію Сподіваємося, що в подальшому на нашому сайті з’явиться більше інформації про цю релігійну течію.


Біографічна довідка:

Хранитель віри Української Душевної спільноти Юрій Шеляженко народився 2 лютого 1981 року в Києві. У світському житті закінчив механіко-математичний факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка (2003). Зараз навчається на IV курсі юридичного факультету Університету економіки та права КРОК (2013). Як правозахисний та політичний активіст, допомагає людям судитися з органами влади та посадовими особами, приватно консультує зацікавлених громадян з питань політики та права. Під час подій кінця 2004 р. презентував біля наметового містечка на Майдані Незалежності пригодницьку повість “Разом!”, яку в 2013 році видав у збірці ідеалістичної прози “Я – традиція”. Журналіст, член Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України. Зі школи займався самвидавом, розмножуючи та поширюючи власну прозу, філософські тексти, шкільні, студентські, інші локальні видання на правах рукопису. Нині – офіційно зареєстрований видавець. Співпрацював з численними ЗМІ як позаштатний автор та редактор. З 2008 року видає власну суспільно-політичну та літературну газету “Правдошукач”. В 2013 році газеті виповнилося 5 років, з цієї нагоди видав книжку “Правдошукач: 5 років незалежності однієї газети”.

Почавши спілкуватись з Богом ще у дитинстві, Юрій довго не усвідомлював силу своєї віри. Почутий голос Бога, та й власну душу Юрій тривалий час вважав несерйозними фантазіями. У цьому виявився максималізм застосування базових навичок логічного мислення, які повинна здобути на початку життєвого шляху кожна мудра людина. Повага до наукових методів пізнання, природний потяг чітко відділяти об’єктивне від суб’єктивного є першими кроками кожної людини до пізнання істини; важливо не обмежитися першими кроками і йти далі.

Юнаком майбутній Хранитель віри спробував прийняти атеїстичні та гуманістичні погляди, поширені у суспільстві. Однак, розвиваючи ідеї гуманізму, Юрій зрозумів їх непослідовність, відкрив, що матеріалістична зацикленість на запереченні фантазій не може бути основою повноцінного морально-етичного вчення та принижує людину як мислителя та центрального, всеохоплюючого духовного суб’єкта буття. Водночас, у віровченні традиційних релігій Юрій не знайшов пояснення феномену безпосереднього, двобічного зв’язку своєї душі з Богом та чіткої декларації очевидного шляху творення добра – утвердження найвищої цінності людини, суверенітету особистості, одушевлення всієї повноти часу та простору, віри в себе, вірності собі, володіння собою в згоді з усім людством, всесвітом та вічністю.

Духовний досвід спілкування з Богом допоміг Юрію бути відвертим перед людьми, висловити свої істинні переконання, зректися допущених помилок та утворити Українську Душевну спільноту. Сповідуючи віру в найвищу цінність людини, віруючи, що кожна людина може безпосередньо спілкуватися з Богом як уособленням найвищої цінності людини, Юрій, відповідно до волі Божої, поширює істини Священного писання релігійної віри в найвищу цінність людини у спілкуванні з кожною людиною, здійснює публічне богослужіння в усьому багатоманітті його священних форм, в тому числі, у віртуальному Храмі Божественного Одкровення та через релігійний бюлетень “Ідеаліст”, а також допомагає всім бажаючим у організації власних душевних спільнот та здійсненні необхідних обрядів релігійної віри в найвищу цінність людини, щоб кожна душа рухалася до єдиної істини душевності якнайдосконалішим шляхом.

 - Розпочну з банального питання, але потрібного для наших читачів: Українська Душевна Спільнота – це релігія, філософія чи релігійний світогляд?


Не те і не інше. Українська Душевна Спільнота є “церквою” нашої релігії, але я свідомо беру тут слово “церква” в лапки, оскільки поняття душевної спільноти у релігійній вірі в найвищу цінність людини та поняття церкви у християнстві є різними. Душевна спільнота – більш широке поняття, ніж церква. Тобто, ми вважаємо християнські церкви душевними спільнотами, але не всяка душевна спільнота за своїм устроєм схожа на християнську церкву. Єдиним спільним моментом тут є те, що у християн церква вважається тілом Христовим, і ми так само вважаємо кожну душевну спільноту однією душею, однією людиною.

На нашу думку, об’єднання – це одиниця, таким чином з Божою допомогою ми намагаємося побороти зло протиставлення однини множині та множини однині, оскільки таке протиставлення завжди базується на особистому, колективному чи масовому гріху гордині. Як душевна спільнота може розглядатися будь-яка людина, група людей, фізична чи юридична особа, держава при здійсненні своєї доброї волі. І коли ми кажемо, що людина є спільнотою, в цьому не може бути протиріччя. Адже наука давно каже, що жодна людина не існує сама по собі, вона завжди має купу соціальних зв’язків. Ми просто обираємо людину природною точкою відліку, центром цих зв’язків, таким чином одушевлюючи суспільство.

Але ви праві в тому, що Українська Душевна спільнота має свою релігію, філософію, релігійний світогляд. Наша релігія зветься вірою в найвищу цінність людини. Світогляд віруючих в найвищу цінність людини формується у безпосередньому двобічному спілкуванні з Богом кожного віруючого, зокрема, подумки, через вчинки, наслідки та творення чудес, через молитву та одкровення, а також через читання та творче осмислення і переосмислення Священного писання.

Нашу філософію ми звемо креативним ідеалізмом, вона дарована Богом у Священному писанні і її основним принципам присвячено окремий текст Священного писання. Креативний ідеалізм базується на усвідомленні двох фундаментальних принципів буття: принципу єдності, рівноцінності ідеального з матеріального та принципу  розвитку через творчість, або, так би мовити, фантазування та здійснення фантазій. Також креативний ідеалізм є вченням про три закони розвитку – закон ідеалізації дійсного, закон здійснення ідеального і закон ідеалізації ідеального – а також про ідеальні цикли розвитку людини і спільнот, в кожному з яких ми виділяємо шість проміжних етапів розвитку суб’єкта розвитку перед його підняттям на новий рівень розвитку.

Спрощено кажучи, креативний ідеалізм – це щось на зразок діалектичного матеріалізму навпаки, але водночас, якщо ми згадаємо про закон заперечення заперечення у діалектичному матеріалізмі, це також може бути і той самий діалектичний матеріалізм. Справа в тому, що у випадках, коли матеріалісти зазвичай борються та заперечують, ми, ідеалісти, зазвичай погоджуємося і фантазуємо. Але заперечення фантазій теж є певного роду фантазією, тим більше, що перед запереченням чогось матеріалісти завжди вигадують певне спрощене уявлення про об’єкт заперечення, завідомо суперечливе, щоб легше було заперечувати. Це дозволяє легко вивернути шиворіт навиворіт креативний ідеалізм і таким чином примирити його з діалектичним матеріалізмом.

Тому ми водночас визнаємо авторитет атеїзму й науки та авторитет усіх релігій та містичних вчень у тих межах, в яких вони традиційно слугують священній меті розвитку людини, і водночас заперечуємо деструктивні й сповнені гордині спроби науковців або священників монополізувати істину, яка належить всім людям і перш за все Богу як уособленню найвищої цінності людини, оскільки Бог в нашому уявленні сполучає в собі всі чесноти науковця, священника та всіх інших соціальних ролей, які коли-небудь грала, грає чи буде грати людина.

- Продовжу і далі задавати банальні питання, адже про вашу громаду дуже скупо написано.  Українська Душевна Спільнота вірить у одного Бога чи багатьох богів?


У нас в Священному писанні є текст “Діалог”, який є сукупністю деяких питань та відповідей стосовно віровчення релігійної віри в найвищу цінність людини. Ми віруємо, що і питання, і відповіді цього діалогу були продиктовані Богом. У спосіб дотику до двох людських душ Бог, так би мовити, спілкується сам з собою, як це іноді роблять люди, глибоко замислившись під час радісного, священного усамітнення для роздумів.

Так от, вас це може здивувати, але ваше банальне питання виявилося настільки банальним, що відповідь на нього вже розмножена в тисячах примірників Священного писання. А саме, на питання “Як звуть Бога? Може, це Богиня? Скільки богів?” Бог дає відповідь: “Бог є душа, як і людина. Душа – досконалий початок, не обмежений нічим. Душа не має імені, душа не чоловік і не жінка, душа не в однині і не в множині, душа безмежна у просторі та часі. Всі душі пов’язані між собою. Можна мислити добрі особливості душі, можна давати душам імена, але від того душі не стануть менш досконалими”.

Щоб зрозуміти викладені ідеї, слід знати, що, відповідно до Священного писання, досконалий початок – це ідеальна або, якщо хочете, фантастична єдність всього сущого, включаючи буття і небуття як одну з форм буття. У нашій релігії символом досконалого початку є чистий аркуш. Це і є Бог. Цей уявний безмежний чистий аркуш ви можете умовно ділити на частини, давати цим частинам або всьому аркушу імена, хоч чоловічі, хоч жіночі, хоч середнього роду, ви можете приписувати їм будь-яку душу, характер, біографію, ви можете уявляти собі, що на ньому щось написано чи намальовано, але для мене аркуш все одно залишиться єдиним та чистим. Бог є уособленням найвищої цінності людини, зразком досконалої людини, тому що він всеохопний. Якщо казати спрощено, те, про що ви питаєте, несуттєво, тому ви можете вільно фантазувати на цю тему і я погоджуся з будь-якими вашими фантазіями, за умови, що я залишаю за собою право додумати їх на свій смак для узгодження наших з вами уявлень про Бога. Бо для мене Бог – це наша єдність, це, зокрема, наш зв’язок, який може однаково полягати у відносинах згоди, взаємопоборювання чи навіть у тому, що ми не маємо нічого спільного, оскільки такий негативний зв’язок також ми розглядаємо як вид зв’язку. Але, звісно, я прагну позитивного зв’язку, хай у крайньому разі це навіть буде не згода, а конкуренція, хоча як ідеаліст я прагну згоди. Матеріаліст на моєму місці міг би надати перевагу боротьбі, включаючи й залучення некритично налаштованих однодумців для своєї священної війни з інакомислям, яку веде кожен матеріаліст. Не слід сприймати в штики таке узагальнення, адже я вірю, що таким некритично до себе налаштованим матеріалістом колись в своєму житті буває кожен ідеаліст. Бо ідеалізм та матеріалізм не є інертними догмами, це стани та рушійні сили кожної душі, неуникні та рівноцінні. І енергію віри, що дозволяє людині творити чудеса, ми черпаємо саме зі сполучення та узгодження подібних крайнощів за нашою традицією релігійної віри в найвищу цінність людини та за іншими добрими традиціями, такими, як наука, культура, православ’я, всі християнські конфесії і решта світових релігій, наприклад, буддизм та іслам, прадавні релігії на зразок магії та анімізму, які з легкої руки місіонерів більш молодих релігій витіснено з публічної сфери, але у сфері приватного життя вони традиційно відіграють величезне значення, в тому числі й у приватному житті прибічників молодих релігій. Ми, до речі, вважаємо свою релігію продовженням традицій анімізму, але у нас сформувався такий собі монотеїстичний анімізм з елементами обожнення абстрактної філософії єдності та людяної суб’єктності вічного всесвіту, що є тілом кожної людини як суверенної особистості, віруючої в себе, вірної собі, володіючої собою.

- На вашому офіційному сайті я знайшов доволі цікавий вислів: “Владей собой не теряйся в борьбе. Человек превыше всего”.  З цього вислову випливає, що для вашої громади найголовнішим є людина, а вже потім є Бог. Чи правильно я зрозумів цей вислів? Все ж таки  хто важливіший у вашому релігійному світогляді Бог чи людина?


Бог – це людина. Протиставлення людини Богові і навпаки вважається у нашій традиції приниженням людини, а ми віримо, що приниження людини є зло. При цьому я не можу вважати себе Богом. Бог для мене є ідеальною людиною, тим, ким я хотів би бути, але якщо б я став Богом, я б втратив сенс життя. Сенс життя Бога в тому, щоб бути ідеальним зразком людяності для мене та кожної людини, надихати людство на вічне самоудосконалення, а мій сенс життя в тому, щоб радісно жити і мудро втілювати у житті своїми думками та вчинками прекрасні риси досконалої божественності для свого власного блага, яким я вважаю спільне благо всіх людей. Бог показує мені приклад альтруїстичного егоїзму, якщо казати мовою спрощень та парадоксів.

Бачите, пропонована вами ієрархічність, конкурентність, поділ буття на головне і другорядне, важливе і неважливе є для нас матеріалістичним підходом. Іноді такий підхід неуникний, але тільки не у сфері священного. Креативний ідеалізм сповідуючих релігійну віру в найвищу цінність людини дозволяє силою віри створювати універсальну реальність вимишленої єдності, згоди  та рівноцінності всього сущого. І не тільки створювати, а жити  в ній та допомагати усім бажаючим самостійно й у співпраці з нами створювати цю ідеальну реальність. Ідеальну в зв’язку з її істинною, суб’єктивною досконалістю. Це не нав’язана силою утопія, про яку мріють матеріалісти, які помилково вважають себе “об’єктивними ідеалістами”. Ідеалізм не може бути об’єктивним, він завжди суб’єктивний. Навіть якщо ви  жертвуєте собою в ім’я утопії, ви таким чином втрачаєте свою суб’єктність заради зміцнення відчудженого від себе утопічного суб’єкта. Якщо ідеаліст не вважає себе всеохопним та шукає ззовні щось більше від себе, некритично звеличуючи у своїх фантазіях будь-який “вищий авторитет”, це вже не ідеалізм, а самообман, певний сорт наївного, непослідовного і тому гріховного матеріалізму. Досконалий матеріалізм передбачає всеохопне заперечення, включаючи самозаперечення. Заперечуючи свої та чужі фантазії, послідовний матеріаліст утверджує власну суб’єктність у розвитку почуттєвого досвіду. В цьому послідовний матеріалізм узгоджується із послідовним ідеалізмом, де цінується творчий досвід самоствердження.

За великим рахунком і лагідне єднання з реальністю в обіймах фантазій, і жорстоке обрізання реальності лезом Оккама – однаково суб’єктивні форми людської вірності собі. Об’єктивно ж послідовні ідеалісти та матеріалісти живуть в нереальній реальності переростання себе, подолання зла силою віри та енергією згоди, об’єднання протилежностей, безстрашного забезпечення собі та іншим радості, щастя та розвитку. А поряд наївні матеріалісти та ідеалісти марно намагаються реалізувати свої нестримані бажання у зневіреному безсиллі змінити реальність гордині, боротьби, страждань та принижень. Але й така наївність – теж форма спілкування з Богом. Наївним людям Бог дарує безліч несподіванок, і прикрих, і приємних. У спілкуванні з Богом ми завжди стаємо мудрішими, осмислюючи наслідки своєї наївності та навчаючись чесноті послідовності, яка лежить в основі усіх успішних традицій.

- Пане Юрій ви є засновником Української Душевної Спільноти?


Так.

Коли і де була заснована Українська Душевна Спільнота?


Вона завжди була, є і буде...

Продовження див. тут

Теги: