Здавалося б не змінний керівник УПЦ МП Володимир (Сабодан) фактично пішов у відставку. Новий керівник, який покищо, говорячи світською мовою в.о. - митрополит Черівецький і Буковинський Онуфрій. Два десятиліття проведені в Троїце-Сергіївій Лаврі все-таки справили значний вплив на його світогляд. Він боїться глобалізації, не бажає примирення із УПЦ КП та УАПЦ. Вибирати постійного Предстоятеля за статутом має собор єпископів УПЦ.
Вже багато років як в УПЦ склалася поміркована проукраїнська більшість, лідером якої був митрополит Володимир. Він провадив курс на розбудову де-факто автокефальної УПЦ в умовах жорсткого протистояння із Москвою та українофобською опозицією. В кінці 2011 року очільники цієї опозиції митрополити Агафангел Одеський та Іларіон Донецький спробували захопити владу в УПЦ, переманивши на всій бік настоятеля Лаври митрополита Павла.
Більшість у Синоді, яка орієнтувалася під час хвороби митрополита Володимира на митрополита Онуфрія, не стала протистояти русофільській меншості. Але захопивши владу в Синоді, трійка русофілів(Агафангел Одеський, Іларіон Донецький, настоятель Лаври Павло) так і не змогла заручитися підтримкою навіть третини єпископів УПЦ, а тому не ризикнула збирати виборчий Собор.
План Володимира
Повернувшись до керування в УПЦ в травні 2012 року, митрополит Володимир розчаровується у силах свого попереднього фаворита владики Олександра (Драбинко) і у більшості членів Синоду, які в критичний момент виявилися боягузами.
Для власної опори митрополит Володимир вибирає владику Антонія (митрополит Бориспільський і Броварський), признаючи його Керуючим справами УПЦ із розширеним повноваженнями.
Зв’язка митрополита Володимира і владики Антонія виявилася вдалою, і всі спроби зазіхань на владу старіючого Володимира не мали успіхів.
Вони удвох планували зачистити єпископат УПЦ від прибічників трійки «путчистів», а потім і звільнити самих цих архієреїв у такому порядку: Павла, Іларіона, Агафангела. Звільнення прибічників трійки у провінції йшли успішно і вже готувалася комбінація із відстороненням вл. Павла.
Провокація Пшонки
Однак владика Олександр (Драбинко), вирішив вдарити у найбільш сильну фігуру опозиції – митрополита Агафангела і організував потік петицій із Одеси із вимогами його відставки. Митрополит Агафангел, митрополит Павло і генеральний прокурор Пшонка придумали сумнозвісну комбінацію із інсценуванням «викрадення монахинь».
Провівши цю операцію, путчисти не лише блокували діяльність архієпископа Олександра, але унеможливили продовження будь-яких дій по очищенню УПЦ. Де-факто Олександр був заарештований, його змусили написати заяву про виділення охорони, і під цим виглядом за ним постійно велося спостереження.
Митрополити Володимир та Антоній опинилися минулого літа у дуже складному становищі. Через справу владики Олександра їхні дії були блоковані, а головним завданням стало втримання ситуації в УПЦ стабільною, а не розвиток наступу на українофобів.
Трійка опозиціонерів почала їздити по країні із пропозиціями грошей під таким гаслом: голосуй у майбутньому за Іларіона, якщо не проходитиме – то за Павла. До честі єпископату, агітатори зустрічали в основному ввічливі відмови, але ситуація ставала загрозливою.
В умовах такої кризи митрополит Володимир вирішив передати владу митрополиту Антонію, скликавши собор єпископів УПЦ, на якому б після складання повноважень він би сам неофіційно готував би вибори. Але переживання за нещастя архієпископа Олександра (Драбинко) підірвали здоров’я митрополита Володимира.
Та митрополит Володимир здійснив лише перший крок до наступництва: 25 вересня зробив митрополита Антонія правлячим архієреєм Бориспільської єпархії. На питання митрополита Іларіона Донецького чи означає це те, що він бачить митрополита Антонія наступником Предстоятелем УПЦ він відповів ствердно.
Синод 25 вересня став початком кінця русофільської партії: після піднесення Антонія вони не посміли поставити ні питання про позбавлення сану владики Олександра, ні про створення самостійної єпархії для настоятеля Лаври Павла (статус вікарного єпископа, тобто єпископа-помічника де-факто позбавляв його шансів).
Але і передача влади не могла здійснитися, оскільки з другої декади листопада митрополит Володимир практично безперервно перебував у лікарні.
Новий шанс для партії русофілів відкрився лише під час подій у Києві. Владика Павло вислужувався перед президентом, вихваляючи його самого та «Беркут».
Митрополити Володимир і Антоній зайняли вкрай тверду позицію відстоювання нейтралітету при максимальному сприянні народу. Коли митрополит Павло самовільно оголосив про хресний хід, до якого мав приєднатися Антимайдан протистояння у верхівці УПЦ досягло піку.
Ідея полягала в тому щоб кількатисячний хресний хід спускається по Грушевського, починається бійка зі протестувальниками, а після бійки міліція «захищає православних».
Цей задум українофілами оперативно нейтралізовали, хресний хід не вийшов за лаврський квартал і відбувся як суто релігійний захід у рамках молитов УПЦ МПза мир. Та владика Павло бачив заманливі перспективи і діяв - на молебні в День соборності 22 січня порівняв Януковича із Христом.
Хвиля обурення була такою високою, що митрополит Павло вирішив від гріха подалі переховатися у семизірковому готелі «Парус» в Дубаї, де провів три тижні.
Бліц-кріг Драбинка
Після успіху революції всі митрополит Павло потрапив у лікарню. Владика Олександр позбувшись ворогів у владі вирішив, що настав час для бліц-крігу.
Звичайно, існував великий ризик. За статутом Синод УПЦ за недієздатності Предстоятеля має проходити за головування старішого за єпископськими свяченнями Постійного члена Синода, яким був митрополит Агафангел. І дійсно, на Синоді владика Агафангел спробував узурпувати владу і правити в якості придуманого ним самим статусу «Первенствующего члена Синоду».
Коли було наголошено на необхідності вибрати місцеблюстителя, тобто виконуючого обов’язки Предстоятеля, владика Агафангел заявив, що визнає ці вибори лише у тому разі, якщо виберуть його! Він, як і Януковчи довго не розумів, що відбувається.
Поволі до свідомості митрополита Агафангела донесли просту думку: народ рознесе Лавру і його самого у разі такого повороту подій. В результаті владика Агафангел погодився на вільне висунення кандидатур і таємне голосування.
І ось в цей момент план українофілів провести у місцеблюстителі митрополита Антонія зазнав поразки. Драбинко не стримав емоцій. Він, ображаючись на митрополита Антонія, злукавив і сказав що митрополитом Володимиром будуть визнані лише вибори митрополита Онуфрія.
Ситуація знову стала критичною, оскільки митрополит Володимир, хоч і дуже слабий, але у свідомості. Де-факто, особиста думка владики Олександра про те, що митрополит Антоній слабо захищав його від минулої влади змінила хід історії. Оскільки поміркованій українофільській більшості було все одно – вибирати більш консервативного Онуфрія чи більш прогресивного Антонія, то Онуфрія вибрали вільно і щиро.
Митрополит Володимир після Синоду теж поставив свій підпис, здивувавшись чому обраний не Антоній, але Онуфрій.
Збереження статус-кво
Де-факто УПЦ отримала тимчасового керівника, який скоріше за все буде відстоювати права УПЦ та її сьогоднішній статус, але не здатний розвивати УПЦ далі. Також сумнівними є можливості витримати широкомасштабні кризи і не здати інтересів УПЦ та України під тиском Москви.
Під час путчу 2011 року проти митрополита Володимира, митрополит Онуфрій, маючи більшість у синоді, не зупинив трійку русофілів. Два десятиліття проведені в Троїце-Сергіївій Лаврі все-таки справили значний вплив на світогляд митрополита Онуфрія. Він боїться глобалізації, не бажає примирення із УПЦ КП та УАПЦ, слабо орієнтується у складній сучасній ситуації як у Україні, так і в світі.
Вибирати постійного Предстоятеля за статутом має собор єпископів УПЦ. Очевидно, що на цьому соборі зіткнуться не стільки партії русофілів та українофілів, скільки це буде боротьба всередині самої українофільської більшості. Митрополит Онуфрій втілюватиме стабільність, митрополит Антоній – перспективу обережних, але критично необхідних для УПЦ змін на краще.
Який шлях виберуть архієреї? Час покаже.
Поки що УПЦ зазнає значного тиску вулиці, політикуму, УПЦ КП. Всі вони бажають оновлення УПЦ, її більшої відкритості до всього українського, її щирого пошуку єдності УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ.
Тиск не є цілеспрямованим, але сама стихійна сила змін у суспільстві як водоворот тягне за собою УПЦ. Поки що УПЦ, боячись змін та гніву Москви, переживаючи за можливий відхід частини русофілів, потерпаючи від викидів відвертої брехні, опирається тиску історії. Чи виставить у керівництва УПЦ сил та вміння зберегти стабільність та розвиток в умовах початку нової української ери – побачимо вже в найближчі дні та тижні.
Теги:
dutchak1 написал: