Протоієрей Олег Мельничук пропонує внести зміни до Конституції

Чи відокремлена насправді Церква від Держави? Ні! Церква бере участь у житті держави, а держава – в житті Церкви. Відокремлення є суто інституційним. На практиці Церква дотична до багатьох державних заходів, а держава сприяє релігійно-культурним та церковно-соціальним проектам. Зокрема, 1000-річчя Софійського собору та 1025-річчя Хрещення Русі відзначали на державному рівні, Президент приймає присягу на Євангелії, в православних богослужіннях участь беруть офіційні особи, релігійні конфесії підписують угоди про спільну діяльність із профільними міністерствами в соціальній та культурній сферах тощо. Будь-яка парафія може внести свою частку в «невідокремленість» – це і шефство над дитячими будинками та установами пенітенціарної служби, й опіка над знедоленими, і допомога асоціальним верствам  населення, багатодітним родинам – і це аж ніяк не повний перелік соціальних ініціатив, які в тісній співпраці із державою реалізує Церква.

Міжнародний досвід

Міжнародний досвід показує, що співпраця Церкви та її невідокремлення від держави існують, і досить успішно. Так, у Конституції Болгарії в статті 13 зазначено, що традиційною релігією держави є східно-православне віросповідання. У статті 9 Конституції Грузії також визнано виняткову роль Грузинської Православної Церкви в історії Грузії. У Конституції Греції в Основних положеннях Розділу 1 статті 3 чітко зазначено, що панівною релігією в Греції є релігія Східно-Православної Церкви Христової. Моделі відносин Церкви та держави присвячено окремий розділ. Стаття 105 визначає правовий статус Святої Гори Афон. В Конституції Румунії, частина 5 стаття 29, передбачено: «Релігійні культи автономні щодо держави і користуються її підтримкою, включаючи сприяння релігійної допомоги в армії, лікарнях, місцях позбавлення волі, притулках та сиротинцях».

Власний досвід

Із власного досвіду можу засвідчити, що співпраця між Церквою та Державою існує, і вона повинна поглиблюватися задля втілення соціальних проектів у національних та загальноцерковних масштабах. Результативність та ефективність проекту залежить від норм чинного законодавства. Конституційний принцип в теперішній редакції Конституції України, де Церква відокремлена від Держави, забороняє керівникам тих чи інших соціальних, культурних та освітніх закладів спільну діяльність з релігійними організаціями. І як наслідок, реалізація добрих справ в інтересах суспільства стає неможливою.

Так, у 2005 році Всеукраїнська благодійна організація «Мама і немовля», заснована та очолювана мною, запропонувала програму із захисту материнства та дитинства, по запобіганню ранньому соціальному сирітству. Створення соціальних центрів матері та дитини, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. І, як результат, держава почула ініціативу. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. N 879 центри функціонують майже в кожній області України. Це вже державна політика.

Також, працюючи над науковою роботою на тему: «Теоретико-правовий аналіз діяльності релігійних організацій у демократичній державі», я дійшов висновку, що співпраця Церкви та Держави в соціальній, культурній та гуманітарній сферах повинна удосконалюватися. Два окремих суб’єкти: і держава, і релігійна організація – мають одну мету: реалізацію соціальних проектів на користь суспільних інтересів.

Реалії сьогодення

1996 року, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом», Верховна Рада прийняла Конституцію – Основний Закон України. У частині 3 статті 35 Конституції закріплено принцип відокремленості: «Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від Церкви». Попри те, що цей принцип, за його буквальним трактуванням, означає лише інституційне відокремлення, в сучасній практиці відносин Церкви та держави, школи та Церкви (як і в суспільній свідомості) залишається звужене його трактування – як фактична заборона участі Церкви та релігійних організацій у втіленні моральних принципів у суспільстві. Вважаю, такий конституційний принцип та його розуміння пов’язані з тоталітарною політикою колишньої радянської влади щодо духовенства та релігії  у цілому.

Мої пропозиції

Переконаний,  що потрібна суттєво нова модель відносин Церкви та Держави, а саме: модель партнерської співпраці, з метою розбудови партнерських взаємовідносин релігійних організацій та державних інституцій, навчальних закладів та Церкви, забезпечення та реалізації права людини на свободу світогляду та віросповідання, зокрема в освітній галузі, консолідації українського суспільства, збереження та примноження його традиційної релігійної культури, релігійної української християнської самобутності та автентичності.

Як забезпечити впровадження нових відносин Церкви та держави? Виключно на законодавчому рівні, шляхом внесення змін до Конституції України, а саме: до частини 3 статті 35. Пропоную частину 3 статті 35 в наступній редакції: «Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Традиційною релігією в Україні є християнство. Держава співпрацює з Церквою в сфері забезпечення соціальних та культурних інтересів людини».

Така юридична конструкція унеможливлює цезарепапізм та папоцезаризм, поглинання державою Церкви, а також запобігає злиттю Церкви та Держави.  У запропонованій моделі відносин Церква та Держава - дві автономні інституції, які співпрацюють на користь суспільства.


Segodnya.ua

Теги: