Сьогодні церква перебуває в епіцентрі подій. Люди шукають церковної присутності. Чи відповідає церква на суспільний запит? Про це ми запитали в Архієрея Коломийсько-Косівської єпархії Української православної церкви Київського патріархату Юліана Гатали.


Італійський філософ Джанні Ваттімо застерігав: «З релігійної точки зору, загроза християнству, яка походить від техно-наукового суспільства, полягає в тому, що у щораз більш матеріалістичному, споживацькому і вавилоноподібному світі відбувається розмивання сакральних цінностей, втрачаються тверді, суворі характеристики божественної справедливості, а з ними й саме поняття гріха, реальність зла, а, отже, необхідність спасіння». Проте в українському суспільстві кількість суспільних викликів далеко не обмежується лише проблемою матеріалістичного світу, але й цілою низкою складних суспільно-політичних процесів, у які втягнуто Україну. Важливо яким є і будуть дії священнослужителів задля врегулювання розхитаного човна суспільного спокою.

Владико Юліане, які суспільні виклики Ви на сьогодні бачите для Церкви?

– Церква – це спільнота віруючих. Церква це є народ, тому всі виклики, які стоять перед українським народом, вони стоять і перед Церквою. Споконвічно Церква має свої засади, догми, які формувалися протягом століть, але вони дещо видозмінюються, реформуються, як і саме суспільство. Можна говорити, що Церква постійно йде в ногу з суспільством.

Наскільки Церква відповідає цим суспільним викликам?

– Я переконаний, що Церква найбільше відповідає всім викликам суспільства, тому що вона зберігає мудрість віків. Людина у своєму становленні щоразу проходить випробовування, а Церква вже їх усі пройшла, тому вона завжди актуальна і відповідає на виклики.

Чи залишається місце для духовності в час глобалізації?

– В житті кожної людини є моменти, коли вона максимально наближається і максимально віддаляється від Бога. Ця амплітуда має бути невеликою. Ми всі є грішні, але у нас є можливість покаятися і стати святими, максимально наблизитися до Бога.

Я близько спілкуюся з дітьми і молоддю і не можу сказати, що через технічний прогрес вони віддаляються від Церкви. Духовність для них є незмінною складовою, тому що людина – це не лише тіло, яке зараз глобалізоване, прогресивне, але це ще і душа. Ми постійно у гонці з прогресом, з часом, з самими собою, але часом треба зупинитися і зробити аналіз пройденого етапу.

Як на Вашу думку, суспільна мораль падає чи це лише страхи?

– Якщо поглянути на історію людства, то можна відмітити, що мораль то падає, то знову піднімається. Як не парадоксально, коли людина стоїть обличчям до глобальних загроз (війна, кінець світу), людина мала б ставати на дорогу покаяння, але все відбувається навпаки.
Щоправда, Господь, аби достукатися до людей, часом насилає на них випробування. Коли ворог стоїть біля порогу, люди все ж замислюються, за що це їм дано. Зараз ми маємо російську інтервенцію і це свого роду для всіх нас знак.

Людина досить очерствіла сьогодні і вона мало що помічає навколо себе, поки це не стосується конкретно її. Галичани не до кінця усвідомлюють ту загрозу, яка висить над Україною. Ми себе тут відчуваємо у відносній безпеці, але це не так. Сьогодні наша країна стоїть перед серйозним випробуванням. Ми маємо просити прощення за наші гріхи і гріхи наших батьків, особливо зараз, у час Великого посту.

Світ щоденно все більше матеріалізується. Що про це явище говорить Церква?

– Нещодавно ми мали можливість споглядати наочний приклад. Люди, які мали мільярди, дорогі будинки, антикварні речі, просто полишили їх, тікаючи. Вони накопичували матеріальні блага, забуваючи, що нічого на той світ не забереш з собою. Я спілкувався з людьми, які побували у Межигір’ї, і не чув ніякого захвату, бо ці всі багатства є ефемерними.

Скільки ж насправді людині потрібно: квадратних метрів, одягу, прикрас? На тіло не одягнеш більше одного костюма. Християнство – це релігія помірності.

Яке священницьке служіння на сьогодні є більше на часі: теоретичне чи практичне?

– Як сказав один святий: «Врятуйся сам і коло тебе врятуються тисячі» – це більш практичний бік. Можна багато проповідувати, але не робити те, що ти проповідуєш. Священик має сам вірити у те, чого навчає людей, а також жити так, як жив Христос. Це буде найкраща проповідь – його власне життя та життя його сім’ї. Священик має бути скромним.

Потрібно пам’ятати, що священик, як і будь-яка людина, переживає спокуси, але він повинен гідно відповідати на них. Совість кожного має говорити. Ми можемо осудити вчинки людей, але не самих людей.

В останні десятиліття Церква втягнута у процес змішання релігії та публічної сфери. Як це відображається на священницькому служінню та на суспільстві?

– Церква не просто проповідує у храмах, а вона йде у ногу з часом. Щоб донести інформацію до людей, священики йдуть на контакт із засобами масової інформації, багато церковної інформації можна знайти і в мережі Інтернет. Вчення Христове можна тепер пізнати багатьма шляхами для людей, і це добре.

Зараз часто лунають лозунги «Україна – єдина!». Чи не розглядаєте Ви це як виклик для всіх церковних конфесій і потребу суспільства в єдиній помісній Церкві?

– Церква завжди була єдина. Те, що ми зараз величаємо Бога у різних обрядах чи різними мовами, – це не повинно нас роз’єднувати. Так, як кожна людина є індивідуальність, так само тепер є індивідуальні церкви, які відповідають поглядам людей. Те, що ми відрізняємося зовнішньо – це, мабуть, добре.

Церква – єдина, тому що вона має єдиного голову – Ісуса Христа, а також спільні Заповіді. Якщо Україна хоче у майбутньому укріпитися і стати насправді суверенною цілісною державою, вона повинна мати об’єднану церкву, або принаймні церкву, яка має центр в Україні, а не в Москві чи Римі.

Важливо, щоб все-таки Українська автокефальна церква, Українська православна церква Московського патріархату та наша церква об’єдналися з центром у Києві. Це буде церква українського народу. Звичайно, що буде поряд і Українська греко-католицька церква, з якою ми стоїмо на однакових патріотичних засадах.

Владико, якою буде Ваша настанова людям у час Великого посту?

– Час Посту – це час очищення і переосмислення свого життя. Ми повинні скинути з себе негативний баласт думок, гріхів, щоб могти вільно йти далі, щоб очищеними зустріти найбільше християнське свято Воскресіння Христове.

Прошу людей не втрачати віри на Боже змилування. Якою б не була наша дорога, не слід ходити манівцями. Вона нам може здатися важкою, але насправді це не так. Нам потрібно з піднятою головою впевнено йти вперед.

Бажаю, щоб люди віднайшли у своїх серцях любов, мир, спокій, гармонію з усім оточуючим, і нехай Господь благословляє нас всіх на добро.

Visty.in.ua

Теги: