Відсутність в економічній системі країни протягом вісімдесяти років радянської влади істинних кооперативних організацій та законодавчого підґрунтя для їхнього створення, дискредитація кооперативної ідеї в очах широких верств населення призвели до втрати законодавцями, державними службовцями та народом України розуміння природи кооперативних організацій як форми економічного самозахисту людей. У зв’язку з цим розуміння кооперативної природи кредитних спілок набуває надзвичайно важливого значення для відродження віри людей у можливість покращення життя шляхом взаємодопомоги через кооперативи.

Ситуація, що склалась в Україні, не є унікальною. Через подібні негаразди пройшло більшість народів світу. І вихід із такої ситуації був знайдений багато років тому. Вихід цей – самодопомога населення шляхом взаємодопомоги на кооперативних засадах. Але, на жаль, більшість українських людей мало знайомі із кооперативною ідеєю економічної та соціальної самодопомоги.Проголошення Україною незалежності дозволило представникам української діаспори США та Канади організувати місію по відродженню в Україні кооперативних організацій взаємодопомоги громадян у фінансовій сфері – кредитних спілок. Однак, широко розповсюджена на цей час у більшості країн світу ідея взаємодопомоги та самозахисту населення в умовах ринку в Україні була повністю забутою широкими верствами населення та маловідомою науковцям, політикам та державним службовцям. Низький рівень кооперативних знань суспільства, дискредитація  кооперативної ідеї псевдокооперативами в період “перебудови”, недосконалість господарського законодавства України ускладнювали процес відродження істинних кооперативних організацій [1, c.8-9].

Оцінюючи належним чином внесок попередників у вивчення історії і теорії єврейського кооперативного руху, слід, одначе, зазначити, що значна частина аспектів цієї теми вивчена недостатньо.

У цих працях головна увага була звернена на організаційну, економічну та господарську сторони діяльності товариств, і лише у деяких зроблена спроба вивчити кредитну кооперацію як соціальне явище, із позицій кооперативних принципів , цінностей та ідеології.

Що ж є істиною у кооперативній теорії? Наука про кооперацію позбавлена такого однозначного критерію, яким володіє, наприклад, природознавство, – досліду, експерименту. Але все одно критерій істини для теорії кооперації полягає у практиці. Тільки практика ця не сьогоднішнього дня, не нинішнього року і, можливо, навіть не нинішнього десятиліття. Тривалі історичні періоди досвід різних країн і народів складають практичну лабораторію теорії кооперації.

Тому і по цей час діяльність кооперативів вивчалася винятково з економічної точки зору і зовсім не враховувалась друга, може найважливіша сторона кооперативної ідеології – це, насамперед, кооперативні принципи та цінності діяльності членів кооперативів.

Кооперативні принципи є основою становлення моральної свідомості кооператорів і моральним виправданням їхньої діяльності. Сучасні кооператори розрізняють тісно пов’язані між собою кооперативні моральні цінності (самодопомога, демократія, рівність, справедливість, солідарність) і кооперативні принципи (добровільне і відкрите членство, демократичний контроль, економічна участь членів, самоуправління, співробітництво між кооперативами, суспільна турбота).

Як співвідносяться перераховані цінності і принципи? Кооперативні цінності – це той першопочаток, що завжди був і буде основою кооперативного руху. Кооперативні принципи – керівні ідеї, за допомогою яких люди втілюють кооперативні цінності у життя. У філософії кооперації її найбільш стійкою складовою є кооперативні цінності, що надаються мотивам діяльності кооператорів гуманний толерантний характер. А кооперативні принципи відносно рухливі, вони не можуть бути „закам’янілими”, одвічними.

Адже історія кооперації розгортається як частина загальної історії людства. У своїх надрах кооперація поступово накопичує кількісні і якісні зміни. Без сумніву, вона благотворно впливає на оточуючу дійсність і сама відчуває на собі зворотний вплив зовнішнього світу і різноманітних перетворень, які в ньому відбуваються. Цим пояснюється необхідність періодичного переосмислення, перегляду, реконструкції та удосконалення кооперативних принципів. Їхня еволюція означає спосіб виживання і самооновлення кооперативної моделі шляхом її пристосування до умов суспільного середовища.

Релігія і поведінка людей. Замислімося над впливом юдаїзму на господарську діяльність. Він суперечливий, різноплановий. Подібно до всіх вчень юдаїзм повчає, що праця є земним призначенням людини, що тільки працею вона може здобути собі хліб насущний та власність. Проповідуючи рівність людей перед Богом, юдаїзм закликає до справедливого розподілу земних благ, до необхідності розділити надлишок, який дістався тобі, з бідними.

На жаль, під час відповіді на питання „жити за потребами народу чи влади” юдаїзм схилявся, як показують його дії, до останнього. Юдаїзм ніс у собі глибоке моральне почуття, але мало сприяв вихованню характеру, активного політичного ставлення до життя.

Повна гармонія суспільних та особистих устремлінь уявляється в реальному житті ілюзорною. Мова може йти у кращому випадку про спроби наблизити шляхом політичних дій загальні, групові і приватні інтереси. До того ж свобода економічного вибору, без якої немає прогресу, виключала економічну рівність. Але євреї співробітничали на правах „народу – гостя”, на правах колективного пристосування.

Колишній координатор кооперативного руху агентства США з міжнародного розвитку Джек Шиффер (1925-2001) вказував на спільне між релігійними і кооперативними принципами: „Починаючи з християнських соціалістів Європи та Північної Америки, а також індуського філософа Робіндраната Тагора в його „Кооперативних принципах”, від японця Тойохіто Кагави в його „Братських господарствах” і до енциклік Папи Римського чулися найрізноманітніші голоси, які кожен по-своєму проголошували, що Бог – на боці кооперації, та уточнювали релігійні принципи, на яких базується кооперація” [2, с. 62].

Християнські соціалісти проголошувати необхідність втілення в життя заповідей християнства на засадах соціалізму. Вони розглядали християнство як духовну основу соціалізму і пропонували будувати  економічне життя майбутнього суспільства на справжніх кооперативних принципах. Вони вважали, що кооперація є новою маніфестацію покути роду людського перед Богом.

Так, британський теоретик кооперації Вільям Кінг (1786-1865) писав: „Моя мрійливість виражається в упевненості, що настане день, коли моральні принципи Христа, втілені у справжній кооперації, здійсняться у практичному житті” [2, с. 221].

Через кооперацію сподівався запровадити християнську етику в суспільне життя засновник сільських кредитних кооперативів у Німеччині Ф.Р. Райфайзен (1818-1888), який розглядав євангельські заповіді, як єдину можливу основу діяльності кредитних товариств. За його словами „без моральних сил, тобто без пізнання наших обов’язків стосовно Бога і стосовно наших ближніх, як цього вчить християнство, і  без щирого прагнення виконувати ці зобов’язання зовсім неможливий розвиток кредитних товариств” [2, с. 223].

Як відзначав К.І. Храневич (співробітник Московського народного банку, автор праць про кредитну кооперацію, доктор наук, професор, у 1922 р. висланий із Радянської Росії), „… найбільш помітною фігурою у складі адміністрації товариства є ксьондз. Це явище прямо й очевидно пов’язано з енциклікою папи Лева ХІІІ, який благословив католицьке духівництво на діяльну участь у всіх видах кооперації. Само собою напрошується співставлення папської енцикліки зі знаменитим циркуляром Св. Синоду (нині, на щастя, відміненого), що не дозволяв православному духівництву брати керівну участь у закладах дрібного кредиту на тій підставі, що карфагенський помісний збір забороняє „клірикам добувати собі на прожиття зайнятими безчесними і огидними” [2, с. 224].

В. Кінг стверджував: „Де б не були засновані товариства, вони зроблять свою справу. Вони будуть розвиватися паралельно з християнським принципом і, можливо, з часом полегшать йому можливість практичного здійснення більшою мірою, ніж це мало місце досі. На початку християнства дух любові створював деякі форми кооперації, проте вони залишалися недосконалими внаслідок нестачі ділової обізнаності та трудових навичок. Тепер, коли ми зміцніли, нам потрібно лише одне – саме дух християнства, щоб забезпечити товариствам тривалу життєздатність” [2, с. 221].

Господарська етика. Що ми розуміємо тут під „господарською етикою” релігії, стане очевидним у ході подальшого викладу. Автора цікавлять не етичні теорії теологічних компендіумів, які слугують лише засобом пізнання (за деяких обставин, щоправда, важливим), а практичні імпульси до дії, що кореняться у психологічних і прагматичних релігійних зв’язках. Хоча наступний виклад і являє собою до певної міри зібрання окремих нарисів, із нього все ж таки повинно стати зрозуміло, яким складним утворенням є конкретна господарська етика та наскільки багатосторонньо вона обумовлена.

Господарська етика не є простою „функцією” форм господарської організації, так само, як вона не може сама однозначно їх створювати. Але в юдаїзмі господарська етика була релігійно детермінована. Абсолютно очевидно, що вона значною мірою володіла суто автономною закономірністю, заснованою на релігійному ставленні людини до світу. Немає сумніву, що важливим детермінантом господарської етики була релігійна обумовленість життєвої поведінки. Вона, у свою чергу, також відчувала в даних географічних, політичних, соціальних, національних умовах великий вплив економічних і політичних моментів. Спроба показати цю залежність в усіх її деталях завела б нескінченно далеко від визначеної теми. Тому у даній праці мова може йти лише про спробу виокремити спрямовуючи елементи життєвої поведінки таких соціальних верств, які справили найбільший вплив на практичну етику відповідної релігії і специфіки, тобто рис, що відрізняють її від інших релігій і разом з тим суттєвих для господарської етики. Такий вплив повинен справляти не обов’язково один прошарок. До того ж у  процесі історичного розвитку визначальні у цьому розумінні прошарки можуть змінювати один одного. І ніколи подібний вплив не являє собою виняткову прерогативу окремого прошарку. Проте для кожної даної релігії можна у більшості виділити прошарки, життєва поведінка яких була, в усякому разі за перевагами, визначальною.

Юдаїзм став після вавілонської неволі релігією „народу парія”. На чолі його в середині ХVІІІ століття виявилися інтелектуали, котрі отримали своєрідну літературно-ритуалістичну підготовку, представники пролетароїдної, раціоналістичної бюргерської інтелігенції.

Думка автора аж ніяк не зводиться до того, що своєрідність релігії є простою функцією соціального становища того прошарку, який виступає в якості  її характерного носія, немовби його „ідеологією” чи „відображення” його матеріальних і духовних інтересів. Навпаки, навряд чи можливе більше нерозуміння точки зору, що проводиться у даному дослідженні, ніж подібне тлумачення. Як не глибоко в окремих випадках економічно і політично обумовлений вплив на релігійну етику, її основні риси мають перш за все релігійні витоки. Навіть якщо вони нерідко у наступному поколінні радикально перетворюються, оскільки виявляється необхідність привести їх у відповідність до потреб общини, то приводяться вони, як правило, у відповідність перш за все з її релігійними потребами.

Лише вторинне значення, що правда дуже часто суттєве, а часом і вирішальне, можуть мати інтереси, пов’язані з іншими сферами. Хоча для кожної релігії зміна соціально визначальних прошарків зазвичай дуже важлива, разом з тим немає сумніву, що тип релігії, котрий колись склався, дуже впливає на життєву поведінку різнорідних прошарків.

Юдаїзм – це не тільки релігія, не тільки вчення про філософію, моральність, етику. Перш за все – це закон, що регламентує всі без винятку сторони життя як індивіда, так і суспільства. Окрім порядку молитви, вивчення Тори, дотримання суботи і свят, виховання дітей, майнових і трудових відносин, закон цей визначає спосіб поведінки єврея у таких сферах як харчування, гігієна, одяг, подружні стосунки та інше.

Основа закону – 613 заповідей, які Всевишній дав Мойсею на горі Сінай і які записані у П’ятикнижжі Мойсеєвому (Хумаші). Заповіді ці поділяються на дві категорії: 248 заповідей, що приписують, і 365, що забороняють. Однак у П’ятикнижжі про заповіді говориться лише у загальному вигляді, і цих знань у більшості випадків недостатньо для виконання заповідей у різних складних мінливих життєвих ситуаціях. Тому на горі Сінай Всевишній дав Мойсею не тільки Письмову Тору (Тора шебіхтав), тобто ту частину Вчення, яку було наказано записати або самому Мойсею, або пророкам наступних поколінь, але й Усну Тору (Тора шебеальпе). В Усній Торі, до якої належать Мішна, Талмуд, а також безліч коментарів і тлумачень, заповіді описані детально, з усіма вказівками, необхідними для їхнього практичного виконання.

Розглянемо поняття  «Товариство» в контексті юдаїзму, опираючись на Талмуд.

Товариство – договір, згідно з яким декілька осіб взаємно зобов’язуються брати участь своїми особистими або майновими коштами у спільному веденні справи, і спрямований на одержання прибутку.

Типи товариств. У Талмуді розглядаються три типи товариств. Перший, так званий „iskа”, являє собою більш або менш замасковану форму лихварства або оборутку, що дає, хоча і в меншій мірі, той самий економічний ефект, що і віддання грошей під відсотки. У прибутковому підприємстві, де одна особа бере участь капіталом, а інша – особистою працею, прибутки і збитки розподіляються у тих чи інших пропорціях між товаришами. Під час визначення цих пропорцій необхідно дотримуватися певних правил, щоб не порушити релігійного наказу про не стягнення надлишку (Б. Мец., 68б-70а). Другий тип товариства – це звичайний, коли всі контрагенти беруть участь як майновими, так і особистими засобами. Його Талмуд зазвичай описував виразом : „двоє, які складають в один гаманець”.

Ширше за змістом третій тип товариства – товариство спадкоємців („брати – товариші”)...

Продовження див. тут

Теги: