Із благословення військового єпископа — митрополита Августина та митрополита Волинського і Луцького Ніфонта, її представники — голова інформаційно–просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук, голова єпархіального відділу взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями протоієрей Олександр Мазурак, член Національної спілки художників України, художник-іконописець Ярослав Жупанюк та помічник о. Олександра Михайло Головатий — 5 березня вирушили в АР Крим. У Севастополі вони побували у військовій частині А 0793, яка оточена й заблокована російськими солдатами.
Наступного дня на корветі «Луцьк» Волинські священнослужителі відправили молебень, окропили екіпаж та приміщення святою водою. На запрошення військових волиняни побували ще на двох кораблях Військово–морських сил України — «Хмельницький» та «Донбас», де також звершили молебень та поспілкувалися з особовим складом. А для командирів військових кораблів «Тернопіль», «Славутич», «Придніпров’я» та «Прилуки» передали святині з Єрусалима — святу воду, свічки, хрестики. Священики висловили підтримку екіпажам і закликали бути вірними присязі та народу України.
Зустрівшись у неділю, ми попросили їх розповісти про подробиці перебування у Криму, до якого нині прикута увага всього світу, й відповісти на кілька запитань
«СВЯТЫЕ ОТЦЫ, ТОЛЬКО НЕ ПРОВОЦИРУЙТЕ!»
— Зовсім недавно наша газета розповідала про багатодітну родину протоієрея Валентина Марчука, де виховується семеро дітей, а тепер ось — кримські враження. Трохи несподівано…
Протоієрей Валентин Марчук:
— Насправді — закономірно. На одній із недавніх прес–конференцій мене запитали, чи став би я капеланом у разі військових дій? Я давав присягу перед Богом і престолом і не можу брати до рук зброї. Але бути духівником там, де цього найгостріше потребують, — відчуваю духовну потребу. Тому коли зателефонували і сказали, що така необхідність є, не сумнівався. Тим паче, що у 2004 році я особисто освячував корвет «Луцьк». І відтоді вже 10 років священики Волинської єпархії УПЦ духовно опікують особовий склад корабля, двічі на рік зустрічаються із колективом на корветі, моляться з ними і спілкуються. Тому я прийняв рішення миттєво.
Найважче було сказати про це матушці й відпроситися у неї, бо знав, як буде хвилюватися. Але вона витерла сльози і сказала: «Ми обоє любимо Бога і Церкву й обоє любимо Україну… Якщо потрібно — їдь…».
— Чи відчули ви реальну загрозу, небезпеку?
— Коли переїжджали через перешийок, там стояв пост із козаків. Вони нас пропустили. А на другому блок–посту — танки, бетеери, люди, озброєні автоматами. Але і там ставлення до нас було нормальне. Запитали, хто ми, зазирнули у багажник. У Севастополь ми прибули ввечері. Нас попередили, що вночі краще нікуди не їхати, щоб ніхто не спровокував і не підставив. А вранці ми прийшли до військової частини для звершення молебню. Стали перед воротами. Нас оточили чоловік 20 із тих, кого засоби масової інформації назвали делікатно «зеленими чоловічками». Озброєні автоматами, кулеметами, гвинтівками із оптичними прицілами. Така ось «самооборона»…
Звісно, що ми відчули при цьому дуже великий духовний дискомфорт. Десь на підсвідомості навіть промайнула думка, що у мене нема білого облачення, а саме у такому за церковною традицією хоронять священиків, і не сказав матушці, де похоронити. За ті кілька годин, що ми там простояли, багато чого довелося передумати. А пропустили нас із проханням:
— Святые отцы, только не провоцируйте!
Того дня на корвет «Луцьк» ми не потрапили, бо туди поїхали представники командування із Києва. А командир корабля сказав, що не хоче, щоб наш візит був коротким, бо моряки мають потребу в спілкуванні, тому ми прибули туди в четвер зранку.
«МОЛИМОСЬ, ЩОБ КОНФЛІКТ ВИРІШИЛИ ДИПЛОМАТИ, А НЕ СОЛДАТИ»
— Колись у складі журналістської делегації мені пощастило побувати на корветі «Луцьк», тоді на ньому служило багато волинян. Чи й тепер там служать наші земляки і який загалом настрій у моряків?
— Вони стривожені й вочевидь втомлені. Адже, окрім того, що кораблі заблоковані, навіть під час молебню над головами кружляли чужі гелікоптери. А вночі вони ще й мають справу з невідомими водолазами. Зрозуміло, що психологічно це дуже важко. Але покладають надію на Господа і вірять, що цей конфлікт із Росією розв’яжеться мирно, дипломатичним шляхом, політиками, а не військовими. Адже російський флот з’явився у Криму не тепер, він був там усі ці роки, і люди жили поруч, а значить — спілкувалися, дехто породичався, покумився…
Щодо земляків, то вони і зараз там служать. Особливо мені було приємно зустріти хлопчину із села Ржищів Горохівського району. Свого часу я там три місяці служив на парафії, то тепер зустрілися як рідні. Він навіть допомагав нам при звершенні Богослужіння. А коли повернулися до Луцька, то зі Ржищева телефонували, запитували, чи не бачилися? Чому ж не бачилися, на кораблі розминутися трудно.
Після всього побаченого й пережитого пригадуються мені як ніколи актуальні рядки Тараса Шевченка із циклу «В казематі»:
Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Протоієрей Олександр Мазурак:
— Того дня відбулася особлива зустріч і щира молитва, сповнена віри та надії на мирне врегулювання складної ситуації в Криму. Парадокс полягає в тому, що напруга дуже сильно відчувається тільки біля військових частин, а місто живе своїм розміреним життям і все виглядає не так страшно, як інколи з екрана телевізора. Хоча розуміємо, що криється за тим спокоєм.
Наша присутність там — то свідчення спільного переживання багатьох віруючих волинян, лучан та всіх українців. Командир корвета «Луцьк» капітан ІІІ рангу Сергій Макеєв подякував нам за те, що приїхали і підбадьорили вояків. Сергій Володимирович висловив надію, що в скорому часі зустрінеться зі священиками вже в Луцьку.
Коли командири з інших кораблів дізналися про наш приїзд, то запрошували по телефону і до них, щоб звершити молебень і поспілкуватися з особовим складом. Оскільки кораблі стоять близько, то нам довелося перебиратися з одного на інший просто через борт. Так ми побували на «Хмельницькому» і «Донбасі».
Дехто нас відмовляв від цієї поїздки, але так втішно було побачити в очах солдатів радість від нашого спілкування. Вони там потребують нашої спільної молитовної підтримки, щоб витримати той нечуваний моральний тиск, який на них чиниться. Доки політики тепер уже в усьому світі шукають виходу, ми мусимо молитися, щоб не було кровопролиття двох братніх народів і щоб Україна залишилася незалежною державою.
Додому ми поверталися через Київ і там, на Майдані, також помолилися за тих, хто віддав за Україну своє життя.
Нагадаємо, в ніч з понеділка на вівторок, 4 березня 2014 року, голова Інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук та голова Відділу по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннямии протоієрей Олександр Мазурак відправились у АР Крим, де повинні зустрітись із екіпажем корвету “Луцьк”.
«Ми хочемо поспілкуватися з екіпажом, підтримати їх, щоб вони не порушили присяги, щоб були вірні українському народу, нашій країні»,-коментував отець Валентин.
До слова, Волинська єпархія духовно опікувала особовий склад корвету протягом 10 років.
Теги:
dutchak1 написал: