Цими днями єпископат РКЦ (як і єпископат УГКЦ) здійснив черговий візит до «римських порогів» — Ad limina. Під час цього візиту єпископи зустрілися з Папою Франциском, звітували у ватиканських конгрегаціях, представляли стан розвитку РКЦ в Україні. З чим їхала українська делегація, який стан РКЦ, які тенденції розвитку і які проблеми переживають католики латинського обряду в Україні, — про це розмова з Главою Конференції римо-католицьких єпископів України, архиєпископом-митрополитом Львівським Мечиславом МОКШИЦЬКИМ.


— Ваша Ексцеленціє, останній візит Ad limina був у 2007 році. Які зміни з того часу ви представлятимете у Ватикані?

— Під час незалежної України це третій візит. Перший був з Папою Іваном Павлом ІІ, другий відбувся з Папою Бенедиктом, в якому я брав участь як владика-номінант. Тепер третій візит є з Папою Франциском. Це дуже важливо для Католицької Церкви в Україні, не тільки для владик, але й для усіх вірних, цілої Церкви в Україні. Ми до того готуємося, відіслали документи, які представляють нашу ситуацію в Україні.

Ми радіємо, що зустрінемося з Петром наших часів, щоби отримати від Нього благословення, почути його слово і його підтримку, а також нові вказівки, як ми можемо тут краще проголошувати Слово Боже, провадити паству до Христа. Також відвідуємо конгрегації і маємо зустрічі з кардиналами, представляємо наші справи. І від них також отримаємо вказівки нашому служінню Церкви тут, в Україні.

Ми хочемо поділитися радістю, що за час з попереднього візиту ми створили у Львові Теологічний інститут Св. Йосифа Більчевського, в якому вчаться також світські студенти. Побудували нові костели. Хочемо сказати також, що маємо більше священиків, збільшується кількість вірних,  збільшується і їх якість. Ми також створили Національний Санктуарій в Бердичеві, розбудовується нова єпархія в Харкові. Можна сказати, що Римо-Католицька Церква в Україні розширюється, розвивається. І ми хочемо поділитися цією радістю.

— Якщо ближче до цифр. Чи зараз змінюється кількість священиків, чи є зростання покликань з України? Чи є  охочі з України служити закордоном місіонерами?

— Можна сказати, що в нашій семінарії тут, у Львові, трошки зменшилася кількість покликань до священства. Натомість, зросла кількість покликань у Кам’янець-Подільській дієцезії і також в Києві. Нині в Україні працює багато священиків з Польщі. Загалом маємо 196 таких священиків. Маємо також покликання до монашого життя. Навесні хочемо почати будувати монастир сестер Бенедиктинок контемплятивний. Це для нас велика радість і ми чекаємо затвердження Святого престолу.

На жаль, до цього часу ми ще не можемо відсилати священиків-місіонерів в інші країни чи скеровувати до потреб Церкви у світі.

— Зараз соціологія говорить, що в світі центр релігійного життя змінюється з півночі на південь. Тобто раніше це була Європа, тепер це країни Азії, Африки. Чи є такі зміщення центру релігійного життя Римо-Католицької Церкви в Україні?

— Європа переживає кризу народження. Там мало покликань до священичого життя і багато священиків, наприклад, з Індії працюють сьогодні в Європі. Церква в Азії та Африці зростає, міцніє.

Відбуваються зміни також в Україні. Найактивніше працює РКЦ на Поділлі, звідки відсилає своїх священиків до Одеси, Сімферополя, Харкова та Запоріжжя.

— Щодо ідентичності Римо-Католицької Церкви. Чи сьогодні Церква відійшла від тих звинувачень, які їй закидали у 90-х роках, що вона є обмежена і її місія звужена, скажімо, до польського населення, яке живе в Україні? Чи сьогодні РКЦ є місійною, чи все ж зосереджена на тих вірних і структурах, які відновила у 90-х роках?

— Базовий фундамент Римо-Католицької Церкви в Україні — це вірні, які є і були польського походження. Колись на Західній Україні була більшість польського походження, тому було таке твердження, що Римо-Католицька Церква – це поляки. Зараз багато змінилося. У Львівській архидієцезії половина або навіть більшість вірних вже не польського походження, — є українці, росіяни, угорці, румуни. Ми також відправляємо Літургію тими мовами. Приходять люди, які були далеко від Бога. Маємо також тих, хто прийшли з Православної Церкви, які хочуть бути католиками.

Ми не є польська місія в Україні. Ми — Римо-Католицька Церква, так як в Польщі, Італії, Румунії, чи інших державах. І це стараємося підкреслити. Але традиція так говорить: йдемо до польського костелу, української греко-католицької церкви. Але думаю, що з часом ці стереотипи змінюватимуться.

— У Галичині в різних місцях є багато невеличких громад РКЦ, по кілька осіб у кожній. Вони не можуть відновлювати чи утримувати костели. Але маючи духовну потребу, вони йдуть або до православних, або до греко-католиків. Чи ці громади уже є втрачені для РКЦ?

— У нашій єпархії ми маємо 109 парафій, а обслуговуємо 307 костелів. Деякі громади є дуже маленькі. Є такі костели, громади, до 5-7 осіб. Часом до таких громад в неділю на Службу приходять інші вірні, зазвичай з греко-католицької церкви, щоб підтримати цю громаду, разом помолитися. За це ми дуже вдячні, бо нашим вірним є легше і краще молитися, коли їх є більше.

Багато є таких костелів, де нема громад вірних римо-католиків. Ми там не думаємо відновлювати структури, реєструвати парафії у цих місцевостях, де 2-4 людини. Не будемо прикладати старань, щоб відновлювати цю структуру. На жаль, для нас і фінансово не є можливо рятувати всі ці храми. Також наша держава не має зараз можливості охороняти ці здобутки, тому багато костелів йде в руїни.

— А чи є  костели, які зараз запущені, руйнуються, але ви їх хотіли б відновити, бо вони є історичною пам’яткою, релігійною, мистецькою?

— Ми стараємося відреставрувати костел в Раві-Руській. Ще мій попередник, кардинал Яворський, робив щодо цього певні старання. Це є колишній монастир отців Францисканців. Ми хотіли там зробити якийсь соціальний проект. Хочемо врятувати цю дуже гарну пам’ятку. Інших таких бажань не маємо. Є багато костелів, які треба відновити, але ми не дамо ради, ми не можемо відродити, нема вірних, нема такої потреби.

В Тартакові у нас є 5 осіб, там є дуже гарний санктуарій. Ми зробили там дах, стараємося врятувати пам’ятку. Біля Садової гори є теж такий костел, який можна врятувати, у Язловці дуже гарний костел, у Підгайцях є чудовий костел, у якому нема даху. Але  фінансово дуже важко відновити усе.

Біля Бучача є два гарних великих костели, відреставровані. Але там є лише двоє наших вірних старшого віку. Ці костели також колись будуть залишені. Деякі костели будемо закривати, бо не буде вірних. Є села, які вимирають, люди виїжджають.

— Ви нещодавно відвідували Індію. Завжди їдучи кудись, маємо змогу порівнювати. Що Церква у Україні може повчитися у католиків в Азії? Чого нам тут не вистачає?

— Ми можемо вчитися простої віри, вчитися від них довіри Богові у нашому щоденному житті. Церква там не тільки проголошує слово Боже, а дуже турбується про соціальні справи. Можна сказати, що біля кожної церкви є школа, клініки, як вони це називають. Церква турбується про соціальні справи, які там є дуже потрібні. Держава ще цього не робить, але церква будує школи, шпиталі, університети. Ми можемо більше звертати увагу і турбуватися за бідних, які потребують нашої допомоги і милосердя.

— У вересні 2007 року під час другого візиту «Ad limina» Бенедикт XVI звернув велику увагу на те, що Католицька Церква в Україні є двох обрядів і закликав до більшої єдності. Як складаються стосунки з Українською Греко-Католицькою Церквою?

— Україна є великою державою, має різні культури, а також різні конфесії, обряди. Це є багатство для нашої держави, водночас і труднощі, коли немає єдності. Ми знаємо також, що в Україні є багато Православних Церков. Під час кожної Служби ми молимося про єдність Церков. Кожного року є тиждень, коли ми молимося про єдність. Також стараємося бути правдивими християнами і ми хочемо, щоби між нашими вірними не було таких поділів. Щоб ми всі взаємно шанували свої цінності.

На Західній Україні не маємо проблем із Православними Церквами. Маємо деякі проблеми із Греко-Католицькою, які хочемо розв’язати. Це стосується лише деяких костелів, які хочемо повернути, а які держава передала в 90-х роках Греко-Католицькій Церкві.

— За останній рік-півтора багато чого змінилося, що пов’язано із подіями на Майдані. Попередня влада була так налаштована до церков, як їй було зручно. Як змінилася ситуація у стосунках з владою і суспільством за цей рік? Як живеться вірним РКЦ на окупованій території?

— Часто в складних ситуаціях, конфліктах чи коли йде війна, люди єднаються, а часом доходить до різних конфесійних чи релігійних конфліктів. Сьогоднішня ситуація в Україні спричинилася до того, що всі конфесії в Україні об’єдналися. Ми ще більше наблизилися один до одного. Єдність та солідарність є дуже важливою для тієї ситуації, яку переживає Україна. Це нас дуже тішить, що ми разом, що вірні на Майдані не ділилися на конфесії, взаємно молилися, взаємно допомагали. Також на Сході не було різниці, чи це вірні римо-католицької церкви, чи греко-католицької, чи православні, чи протестанти. Ми разом працювали, допомагали і свідчили.

Я не можу назвати конкретні дані про Церкву на Сході. Багато людей виїхало звідти, якісь костели змушені були залишити. Це не був якийсь наказ, але було небезпечно. Там, де не було більше наших вірних, Владика сказав, щоб священики залишили храми.

Ми зараз відносно задоволені ситуацією в Криму. Там будуть перереєстровувати громади. Але знаю, що наших вірних та священиків там відвідують із ФСБ, викликають на розмови. Але небезпечні ситуації до цього часу вже ніби пережили.

— В Україні ми не використовуємо потенціал соціальної доктрини Церкви і взагалі якихось напрацювань, які є в світі. Ви самі є з Польщі, працювали там довший час і знаєте як Польща в буремні переломні часи змінювалася, як змінювалися люди, як Церква намагалася впливати, десь її краще вдавалося, десь гірше. Наскільки ці процеси схожі в 90-х роках у Польщі і зараз в нас?

— Дуже важко порівнювати Польщу і Україну. Тому що Польща не пережила такої великої кризи і такого страшного комунізму, як пережила Україна. Вплив Радянського Союзу не був у Польщі такий великий. Церква завжди займалася діяльністю, мала певні обмеження, але функціонувала нормально. Більшість у Польщі є вірними римо-католиками, інших конфесій є дуже мало. Тому було легше формувати сумління, ментальність та об’єднати всіх однією ідеєю допомоги.

В Україні складніша ситуація. Багато років впливу комунізму, маємо багато конфесій, але й багато людей не знають що таке віра, релігія, можуть називатися себе номінальними православними. І з Доброю новиною, з якимось соціальними справами до них йти нелегко. На Західній Україні ми бачимо, що такі результати є. Тут Католицька Церква має більші можливості вплинути і ми бачимо, що люди мислять по-іншому і мають інші цінності. А по всій Україні ми розсіяні і через це важко впливати.

— Кожна з Церков має свою медіа-сферу, власний досвід спілкування зі ЗМІ. Як Ви оцінюєте зараз розвиток медіа-сфери, масової комунікації Римо-Католицької Церкви? Які Ви бачите першочергові напрямки для  розвитку?

— Медіа сьогодні формують ментальність. Інформація через Інтернет, через інші канали є дуже важлива. На жаль, наша єпархія ще не має великих можливостей, немає багато фахових людей для цього, але маленький поступ є. Католицький медіа-центр в Києві добре працює.

Також «Радіо Марія» доходить до багатьох людей, які звідти чують Слово Боже, відкриють серця на Божу благодать. Ми маємо надію, що воно буде поширювати свій ефір більше по Україні, у т.ч. і у Львові.

Risu.org.ua

Теги: