Згідно з досягнутими у червні цього року домовленостям, сьогодні, 14 вересня, 2015 року у святій Софії Київській мав відбутися об‘єднавчий собор Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Без сумніву, це мав бути знаковий і важливий крок у розвитку Українського православ‘я. Ієрархи Церков могли, нарешті, виконати давню обіцянку щодо об‘єднання, яка була дана у Константинополі повноважними делегаціями УПЦ КП та УАПЦ ще п‘ятнадцять років тому. Проте, завжди знаходилися суб‘єктивні та об‘єктивні причини, щоб не виконувати це зобов‘язання.

На жаль, не став винятком у пошуку причин, а не засобів до реалізації, і 2015 рік. Ми отримали чергове свідчення того, що «православна руїна» в Україні ще не закінчилася. Передусім ця руїна існує в головах деяких кліриків УАПЦ, які так і не змогли переступити через особисті амбіції/вигоди (симпатії/антипатії) заради суспільного блага.

Ми також отримали чергове підтвердження факту, що Московська патріархія ніколи не залишить без уваги православ‘я в Україні. Всі процеси уважно відслідковуються і блокуються найменші спроби консолідації Українського православ‘я.

Дехто киває на Константинопольську Церкву – мовляв, чого не об‘єднує? Тут напрошується аналогія із українським урядом, який чи не на всіх перехрестях волає про необхідність запровадження додаткових санкцій проти агресора Росії, а сам і через рік після початку війни продовжує тихцем приторговувати із цим агресором. Йдеться про те, що ніхто за нас нашу роботу робити не буде. Константинополь, на мій погляд, зробив достатньо. Навіть на сам переговорний процес були делеговані два повноважні представники Вселенської патріархії, які засвідчили як досягнуті у червні домовленості, так і відмову від цих домовленостей вже у липні. І наразі не суть важливо, з яких причин УАПЦ відмовилася від напрацювань своєї ж делегації і зірвала процес. Україна вчергове доказала світові, що високі слова/підписи наших достойників, навіть від релігійних інституцій, можуть нічого не вартувати. То до чого тут Вселенська патріархія?

Хто винен?

Це питання хочеться задати передусім вірянам УАПЦ, які погодилися знехтувати своїм правом соборноправності та без обговорення/дискусій віддали доленосне питання об‘єднання на відкуп кільком своїм єпископам.

Це питання слід задати і українській владі, яка відсторонено спостерігала за прогнозованими процесами московського втручання в об‘єднавчий процес і руйнуванням досягнутих домовленостей.

Що далі?

А далі – прощання з ілюзіями, що хтось прийде і зробить нам Помісну Церкву (принесе мир на Донбас, поверне Крим, відродить економіку – перелік можна продовжувати).

Далі – прямі питання до українських високопосадовців щодо розуміння ними значення православної помісності в умовах гібридної війни, яка триває вже другий рік. Адже за своєю духовною орієнтацією та функціональністю УПЦ – невід’ємний складник Московського патріархату, а, отже, відкритий канал пропаганди «русского міра», який вже давно перестав бути лише ідеологічним конструктом.

Нинішні гібридні війни починаються не тоді, коли люди беруть у руки автомат. Війна – це коли громадянина переконали, що він живе у «фейковій країні», а його мова – «штучний витвір антимосковських спецслужб». І ще багато чого цікавого можна вичитати у промосковських церковних ЗМІ.

Але чиновникам це не цікаво (не зрозуміло?). А можливо – суголосно їх переконанням. Бо надто багато в регіонах залишилося т.зв. «адвокатів» Московської патріархії, які всіляко перешкоджають будь-яким спробам пересічних православних віруючих вирватися із їх замкненого чиновницько-юридичного спекулятивного кола. Кожен перехід у Київський патріархат – це проходження пекельних кіл. Але, незважаючи на це, у 2015 р. уже втричі більше бажаючих, аніж у попередньому. Тобто в об‘єднавчий процес, попри нехіть своїх очільників, залучається і УПЦ МП.

А загалом я вважаю, що кожна поразка, з якої зроблені належні висновки – це крок до перемоги. Будемо вважати, що всі учасники переговорного процесу такі висновки зробили. А тому об‘єднавчий собор Українського православ‘я обов‘язково відбудеться. Бо ми заслужили свою православну Помісність – залишилося лише це усвідомити усім нашим вірянам та клірикам.

Вlogs.ukrinform.com

Теги: