Мова йде саме про так звану «Спілку православних журналістів», яка останнім часом взялась активно заповнювати інформаційний простір матеріалами аж надто сумнівними щодо правдивості, об’єктивності та порядності. Більше того – браві писарчуки поливають брудом дії православних християн Київського Патріархату, возвеличуючи Московський.

Назва вибрана далеко не випадково – «СПЖ»: читачі звикли з повагою ставитись до творчих спілок. Розміщені на однойменному сайті перекручені інформації підхоплюють інші джерела, не дуже заглиблюючись у суть справи, а здебільшого шукаючи сенсацію, «смажений» факт. Проте нічого спільного із творчими об’єднаннями ці борзописці не мають. «Спілка православних журналістів» – лише назва прибуткової організації, товариства з обмеженою відповідальністю, основним видом діяльності якого є «надання інформаційних послуг». До речі, ТзОВ «СПЖ» зареєстровано і сплачує податки в Подільському районі Києва, хоча офіційне коріння має донецьке…

Власником та засновником товариства є Віктор Вишневецький, доларовий мільйонер, який до творчості причетний рівно настільки, як і його «спілка» до творчого об’єднання. Хто ж він насправді такий?

Віктор Вишневецький – український бізнесмен. Засновник вугільної компанії «Coal Energy». Народився в Макіївці Донецької області в сім’ї потомствених гірників.

У 2001 р. В. Вишневецький купив закриті шахти «Рівненська-Комсомольська», «Давидовська-Західна № 3» і «Давидовська-Західна № 4». Пізніше вони були об’єднані в шахту ім. Преподобного Сергія Радонезького. У 2004 р. купив ще одну шахту, що отримала назву «Свято-Миколаївська». Надалі В. Вишневецький придбав ще вісім шахт. На сьогодні його компанія – третя за об’ємом видобутку вугілля приватна компанія в Україні.

У 2012 р. журнал «Форбс» включив В. Вишневецького до рейтингу «100 найбагатших людей України», оцінивши його статки в $253 млн (39 місце). У «Золотій сотні» «Корреспондента» В. Вишневецький зайняв 58 місце зі статком $144 млн. У 2013 р. «Фокус» оцінив фінанси та майно В. Вишневецького в $170 500 000 (81 місце рейтингу «200 найбагатших людей України»).

На початку листопада 2015 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» у рамках кримінального провадження за звинуваченням у фінансуванні тероризму. Разом із фірмами Рината Ахметова до числа підозрюваних увійшли товариства з обмеженою відповідальністю «Донвуглетехінвест» (Донецьк), засновник компанії – «Coal Energy», власник – Віктор Вишневецький, ТОВ Ексіменерго «ПЕК» (Маріуполь), – засновник – той самий Віктор Вишневецький. Ці компанії проходять у справі фінансування тероризму на Донбасі, бо саме там набувають незмірних багатств такі, як власник підприємницького товариства «Спілка православних журналістів».

Тобто пан Віктор, імовірно, вкладає гроші у кровопролиття і разом з тим бажає виглядати «білим і пухнастим» у православному світі. Відразу стає зрозумілим, що інформаційна війна на поприщі православ’я є лише захистом власних бізнесових інтересів. Хапаються за все, що може впливати на свідомість як громадян, так і прихожан.

Найняті за добрі гроші писаки якісно виконують покладені на них обов’язки, використовуючи набуту в Росії журналістську школу, вміло б’ючи на емоції та почуття споживача. Твори про безчинства «розкольників» із Київського Патріархату подають у викривленому світлі, беручи в лапки церковний сан служителів Української Церкви. Ці лихо-не-журналісти нічого кращого не змогли придумати, як заручитись давньою вигадкою про «неканонічність» Київського Патріархату, забувши чи витерши із куцої пам’яті історичну об’єктивність. Адже першу й основну канонічність Київська митрополія отримала у 988 році із хрещенням Київської Русі, коли про таке поселення як Москва не було навіть писемної згадки. 1299 року митрополит Київський Максим переніс свою резиденцію у Володимир-на-Клязьмі; лише в кінці 1325-го місцеперебуванням київських митрополитів стала Москва.

Статус автокефалії де-факто РПЦ має з 1448 року, коли собор у Москві поставив на Руську митрополію (з центром у Москві) рязанського єпископа Йону без попередніх узгоджень з Константинополем. З 1448 по 1589-й Московська Церква (без Київської митрополії) управлялася фактично незалежними митрополитами. Починаючи з царювання Івана III, в Московії (так тоді називалась Росія) з’явилася концепція, згідно з якою, внаслідок політичного падіння Візантії, єдиним оплотом вселенського православ’я ставала Москва.

Щоб зрозуміти, за що бореться РПЦ, а отже й УПЦ (МП), потрібно нагадати про число православних храмів: у всій Росії їх налічується трохи більше 11 тисяч, а в Україні – 10,5 тисячі… І не забудьте якісно порівняти прихожан: у Росії ходять у храм здебільшого на Великдень і Різдво, та ще на хмільні поминки, українці ж, хоч і не всі, – кожен сьомий, Господній день. Тепер зрозуміло, за який вплив бореться інформаційний ресурс ТзОВ «СПЖ» і які цілі ставить перед собою. Журналісти за щедру плату обливають брудом Київський Патріархат, беручи в лапки наші церковні терміни.

Цікаво, що псевдоправославні борзописці жодного разу у власних публікаціях не назвали свою канонічність «московською», – вперто твердять, що вони УПЦ без додатку МП. Нібито і нема руки Білокам’яної, яка веде їх на явний гріх перед прихожанами-читачами, які споживають їхній інформаційний напівфабрикат. Хоча на офіційному сайті Московської Патріархії усі без винятку єпархії УПЦ зазначено російськими.

Особливо активізувалась діяльність цієї фірми в період численного прозріння українських парафіян щодо переходу із МП в КП. Писарчуки «СПЖ» притьмом кинулися рятувати ситуацію. Більше того – фінансовані Москвою бурсаки Київської лаври, запаковані в автобуси, роз’їжджають просторами України і «рятують» московські храми від захоплення «бандерівцями».

Щедрим інформаційним ужинком для перекручень фактів є події останнього часу на Волині – цілком демократичні та цивілізовані форми переходу парафіян із храмів Московського в Київський Патріархат у селах Угринів, Печи­хвости, Грибовиця, Залухів та інших подаються як суто політичні дії, організовані зацікавленими особами. До уваги не беруться збори підписів прихожан за добровільний перехід до іншої юрисдикції і те, чим вони викликані. Адже більше сотні сімей на Волині отримали зі Сходу тіла своїх синів, батьків, чоловіків – учасників АТО, які воювали, захищаючи Україну від посягань Москви, а тут, у тилу процвітає московська філія, що іменує себе УПЦ. Яких іще аргументів потрібно, аби прозріти? Хіба що нагадати зайвий раз: кулі та вибухівку для нових смертей наших земляків, мабуть, таки фінансує власник «православних журналістів».

Автори «СПЖ» не бажають «світитися» публічно і псувати журналістську репутацію. Майже всі матеріали пишуться російською мовою, незважаючи, що більшість із них стосуються перипетій церковного життя західного регіону. Статті підписуються колективно: «редакція СПЖ» – сподіваються уникнути кари за пасквілі, розчинившись у юрбі? Чи не єдиний автор використовує псевдонім – Ярослав Нивкін. Такого реального журналіста в інтернетних колах нема, і тим паче біографічної довідки та видань, у яких він публікується. Пан Ярослав усе ж таки соромиться за свою нікчемну творчість?

Панове «спілчани»! Ваша фальшива «спілка» з, імовірно, кривавими грошима підтримувачів тероризму не має нічого спільного із законами Божими. Тільки спільність із Всевишнім і служіння справжнім духовним цінностям можуть гарантувати праведність ваших дій. І боретесь ви не за правду і справедливість православного світу, а за вугілля й астрономічні гроші свого хазяїна Вишневецького, який хапається за соломинку, аби не втратити «приватизоване» свого часу народне добро Донбасу.

Рravoslaviavolyni.org.ua

Теги: