Нещодавно у головному офісі братства відбулася зустріч директорів і адміністраторів біблійних інститутів «ВЕЕ-Україна». З цієї нагоди ми поспілкувалися з головою Асоціації біблійних інститутів Олександром Васильовичем Романюком.

Як зароджувалося навчання ВЕЕ в Україні?

Програма ВЕЕ (біблійного навчання поширеним методом) розпочала свою роботу в Україні у 1989 р., коли до нас приїхала місіонерська сім’я – Авраам Байбл, родом із Канади, зі своєю дружиною Діаною із США. Більшого поширення навчання набуло у 1990-1991 роках у Рівному, Житомирі, Луцьку, Києві, Львові, Чернівцях та Вінниці. Авраам об’їжджав ці міста, проводячи навчання, запрошував охочих на конференції і зібрав братів, які виявили бажання пройти навчання.

Щомісяця брати приїжджали на три дні до Києва на конференції. Згодом Авраам став поширювати програму на сході та на півдні країни. Відтак служителі Віктор Кротик, Ярослав Прокопець, Ярослав Назаркевич, Веніамін Рубаха долучилися до служіння, розпочавши працю у зазначених регіонах. Серед перших служителів України, які повністю пройшли програму ВЕЕ, тобто 16 курсів, В’ячеслав Нестерук, Ярослав Назаркевич, Павло Трошин, Михайло Іллюк та інші.

Свого часу біблійні інститути активно відправляли місіонерів до Росії. Близько 60-ти людей в рік, які своїм служінням охоплювали великі території – Сахалін, Іркутськ, Хабаровський край, Бурятія та інші. Завданням місіонерів було підготовити місцевих служителів за цією програмою. Зараз усі ці місіонери повернулися, оскільки на місцях знайшли тих людей, які могли б вести нових людей за принципом Тимофія 2:2 «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити».

Яка специфіка програми ВЕЕ?

Ми займаємося суто церковним навчанням, готуємо служителів на базі церков. Викладач приїжджає до церкви, де формує групу з 5-10 осіб. Навчання проходить у вільний від роботи час, зазвичай увечері у приміщенні церкви. Заняття триває близько двох-трьох годин.

Для нас важливі три напрями: знати, бути, робити. Знати − це отримати певні знання, які пропонує той чи інший курс. Бути – це те, що стосується праці над якоюсь конкретною рисою характеру. Робити – кожен курс передбачає практичні завдання. Наприклад, підготовити проповідь на задану тему або ж упродовж тижня поговорити з трьома людьми, які не знають Христа, і донести їм Євангеліє.

Навчання проходить за принципом «80 на 20». Це означає, що вісімдесят відсотків мають обговорювати тему студенти, і лише 20 – викладач. Це навчання існує не заради самого навчання, – ми обов’язково пропонуємо нашим студентам якусь практичну працю. Наприклад, ваша група має провести дитячий денний табір, взяти участь у богослужінні, в організації нової церкви, у групах з невіруючими. Кожний, хто навчається, має шукати реалізації себе в служінні.

Яким сьогодні є розвиток біблійних інститутів?

В Україні розвинута мережа біблійних інститутів з різною кількістю, але загалом це близько 5 тис. студентів. Також є суто сестринська програма навчання. Вона розвинута по всій Україні і має теж біля 5 тис. студентів. Найбільша кількість студентів сьогодні у Рівненському біблійному інституті. Це понад 1500 студентів, які навчаються на різних курсах. Також добре розвинуто навчання у Черкаській, Чернівецькій та Вінницькій областях та в деякі інших. Був період, коли студентів налічувалося понад 6 тис. Зараз у кожній області по-різному склалася ситуація, бо кожен біблійний інститут має свою специфіку. Це залежить від кількості членів церкви, від того хто цим займається, від активностей у церкві. Є області, в яких ми починали навчання за цією програмою, та за певних причин воно припинило свою дію. Іноді відповідальна людина переходила до іншого служіння і не підготувала собі заміну. Також й інші певні причини впливають на припинення навчання ВЕЕ в регіонах.

Колись на лекції Авраам Байбл сказав: «Все росте чи руйнується в залежності від лідерства». Раніше ми охоплювали всі області, окрім Запорозької, бо там є потужними біблійна семінарія і коледж. Тому вони свої потреби у навчанні задовольняли через ці заклади, а в інших областях більшою чи меншою мірою навчання за нашою програмою розвивалось.

Ще в 90-х роках була створена Асоціація, яку очолював В’ячеслав Нестерук. Асоціація була необхідною, аби мати спільні стандарти, вимоги і програму. Наприклад, щоби стандарти в Рівному і в Дніпропетровську були однакові. Інститут за чисельністю студентів може бути більшим або меншим, але стандарти мають бути однакові. Тричі на рік ми маємо робочі зустрічі, до того ж рада Асоціації зустрічається, щоб планувати роботу на наступний рік. Навчальна література, яку ми маємо і користуємося з 90-х років, однакова у всіх, а форма може відрізняється. Зараз дуже багато методик і посібників, – питання тільки в тому, аби було бажання вчитися. Є люди, які мають це бажання, щоб пізнавати нове, а є ті, кому лінь розвиватися.

Ви очолюєте Львівське об’єднання церков ЄХБ. Як Вам вдається це поєднувати?

Так, маю відповідальність у цих двох сферах. Але я не сам працюю – є хороша команда, є брати, з якими разом виконуємо служіння. Є рада, яка збирається для прийняття рішень, нашої стратегії, обговорювання різних поточних питань. Є ті, які допомагають один одному в поліпшенні навчального процесу. Так тринадцять братів є обласними керівниками відділів освіти і директорами чи адміністраторами програми ВЕЕ.

А наскільки люди готові вчитись сьогодні?

Все менше й менше люди мають бажання читати та вивчати. Один брат нещодавно казав: «Раніше люди читали товстенну книжку і це було нормально. Пройшло якихсь десять років і це вже для людей надто багато». А молоді люди взагалі кажуть: «Нам достатньо два листочки та ще й з малюнками». Проблема зараз полягає в тому, що багато людей хочуть бути на цікавих конференціях і детальних розборах, слухати та говорити, але домашніх завдань не хочуть робити. А найбільша користь є саме від того, коли ти сам щось робиш. Можна прийти на розбір або на богослужіння, де буде хороша проповідь і досвідчений пресвітер добре все пояснить, але наскільки воно потім буде працювати у нашому житті? Я по собі бачу, коли беру якийсь матеріал і сам його опрацьовую – від того більша користь. Коли сам відповідаю на запитання: «Яка моя думка? А чому так?», коли шукаю відповіді в Біблії, тоді навчання ефективне. Будь-які хороші конференції не дають такого результату. Але тенденція сьогодні така, що небагато людей хочуть цьому присвячувати свій час, бо його треба знаходити, адже щоб добре пройти урок, треба посидіти 4-5 годин.

Що побажаєте тим, хто у роздумах, чи варто починати навчання?

Можу впевнено сказати зі свого досвіду, що навчання необхідне і потрібне кожному, тому що воно допомогає в служінні. Бо коли ти сам проходиш, вивчаєш, досліджуєш, обов’язково щоразу відкриваєш щось нове. І саме те, що необхідне для духовного життя. В мене так постійно було. Чи це питання з курсу, який стосується сім’ї, чи це питання доктрини, чи якесь інше, щоразу було щось нове, що мені було необхідне в той час. Коли сам не працюєш, часто не маєш, що передати, чим поділитися.

Звісно, моє бажання, аби максимальна кількість людей в наших церквах навчалася. Розумію, що у кожного можуть бути різні відмовки. Пригадую, коли почав у Львівській центральній церкві одну із груп, прийшов до нас чоловік похилого віку. Це був брат Слюсаренко, генерал-майор у відставці, зараз вже він у вічності. Тоді він щойно увірував. Як тільки у церкві об’явили про початок групи з вивчення Біблії, він відразу прийшов на навчання у свої майже 70 років! Незважаючи на вік, він був одним із найкращих студентів, який ніколи не запізнювався і всі завдання виконував сумлінно. Також він не залишився осторонь, коли ми почали говорити про практичне служіння, яке потрібно нести кожному студенту. Він активно долучився до допомоги одній із невеличких церков м. Винники, і почав там проповідувати. Також долучився до праці у місії «Гедеонові браття» і до останніх днів свого життя працював там. В нього була відповідальність за зв’язки між церквами  на загальноукраїнському рівні.

Ще одне спостереження. До навчальних груп приходять люди, які не знали один одного, а тут вони ближче познайомилися і здружилися. Інколи брати-студенти разом сидять і на богослужіннях в церкві. Чому? Бо разом вчаться і разом приходять на групу. Ще один практичний приклад: брат Ярослав Вартовник відповідає за цілий загін «гедеонів» у Львівській області. Але спочатку він просто сидів на церковній лаві. Саме навчання і допомога в пізнаванні Бога вилилися в те, що він почав нести це служіння. Дуже багато людей, з якими ми починали, не мали служіння, а зараз це пресвітери церков, диякони, керівники молитовних груп та інших служінь. Для кожного з них Бог через навчання дав цей старт у служінні.

Ольга Соловйова,

кореспондент ВСЦ ЄХБ

Еcbua.info

Теги: