Журналісти depo.ua побували в українському кадетському ліцеї, де радянські замполіти виховують дітей за ідеалами імперських часів

Підйом на світанку, застилання постелі (подушка "парусом"), прибирання, шикування, зарядка, навчання, стрільби, їжа та душ за розкладом, дві години вільного часу на день. Це не строкова служба і не армія. Це кадетський ліцей.

Християнська етика, сукні з фартушком, хореографія, малювання, рукоділля, навчання окремо від хлопців та уроки милосердя. Це не пансіон шляхетних дівиць. Це класи панянок.

У київському ліцеї-інтернаті № 23 "Кадетський корпус" на Нивках - єдина в Україні школа для кадетів і панянок з п'ятиденним пансіоном, військовим вихованням та роздільним навчанням.

Збагачує таке навчання життя сучасної дитини, чи обкрадає, дізнавалися кореспонденти depo.ua.

Перед великою сірою будівлею з вивіскою школи - високий сірий паркан із зірочками. До нього не добралася декомунізація, як до інтер'єрів школи, щедро прикрашеної іконами, не дістався комунізм. Коли починається перерва і коридорами, під "Расплескалась синева, расплескалась. Расплескалась по глазам, по беретам" що лунає з динаміків, бігає малеча в формі, схожій на сучасну форму російських казаків,здається, що й Україна до цього величезного навчального закладу не дійшла.

Але "синеву" раптом змінює якась американська попса. А потім залунають "Чорнобривці". Це в кадетів називається весела перерва.

ВІД ТРАДИЦІЙНОЇ ШКОЛИ ДО ШКОЛИ З ТРАДИЦІЯМИ

В 2007 році новопризначена директриса ліцею, а тоді ще інтернату, фанатка "Дней Турбиных" Наталя Головіхіна побачила, що її вихованців зневажають через те, що вони "інтернатівські".

"Коли я прийшла сюди, це був інтернат для дітей з соціально незахищених верств населення, - розповідає вона. - Ми розуміли, що рано чи пізно цей заклад реорганізують, і невідомо що буде далі, а тут 200 дітей, 2 спальних корпуси, 6 гектарів землі, зелена зона. Така інфраструктура! Треба було зробити так, щоб діти не соромилися своєї школи".

За словами пані Наталі, реформуватися з інтернату в кадетський ліцей педколектив вирішив разом із дітьми. Зрозуміли, що в Україні нема учбового закладу на кшталт суворовського, тільки щоб навчання було з першого класу.

"Треба порядок. Те, що ми стали вільні, і в нас багато свободи і демократії - це добре, але якщо не буде порядку, то й демократії не буде. І ми як однодумці вирішили, що підемо в кадети, -розповідає директор. В неї в кабінеті - стіни "під мармур", кілька ікон, кришталевий черевичок, кадетський кашкет і бюст панянки з "бабеттою". - Я черпала натхнення з Володимирського київського кадетського корпусу. І ще я обожнюю "Дні Турбіних" (перечитувала їх вже не знаю скільки разів), їхній стиль життя, вихованість, знання…"

"Кадетство чим від козацтва відрізняється?", - питаємо.

"Козацькі традиції в нас також є. Але коли ми починали, це же не було настільки розповсюдженим. Зараз в нас - джура, історія війська козацького. Зрештою, козацька культура дуже гарна, але Володимирський кадетський корпус - це також наші традиції", - пояснює Головіхіна.

Дев'ять років тому в інтернаті вперше розвели частину хлопців і дівчат по різним класам, і відкрили перший кадетський клас. Урочисто, в присутності священиків вручили погони. Не всі вітали цю ідею, тож частина інтернату на кілька років залишилася такою як раніше.

На другий рік бажаючих піти в кадети було вже більше, і погони дітям вручали вже в Києво-Печерській лаврі, що роблять по нинішній день, із задоволенням розповідає пані директор, і "знявши з язика" питання про те, чому саме в релігійній установі Московського патріархату, додає: просилися тоді в Софію Київську, але не пустили.

"Це ми зараз вже кажемо "Московський патріархат, Український патріархат"… Лавра є лавра, вона у всі часи була лаврою, і залишиться. Вона в Києві скільки років? Це свята земля! І я не вважаю що маю зараз переметнутися, і це не моя думка, а батьків. Ми знову ходили в Софію Київську, але нам знову - зась. В Лавру нас запросили…", - трохи квапливо промовляє вона. І ніби виправдовується: "Школа має бути і не в політиці, і не в релігії. Ми вивчаємо історію таку як нам міністерство дає. І діти у нас різні: і мусульмани і католики. Вони не ідуть в храм як в храм, вони дізнаються про культуру"

Кожен листопад на день Дмитра Солунського нові кадети отримують погони. В присутності українського прапору і під гімн України. А перед тим дівчатка 30 вересня, на День Віри, Надії і Любові проходять в храмі посвяту у панянки.

Наразі в школі навчається 700 дітей: 20 кадетських класів з першого по одинадцятий і сім панянських з першого по сьомий. В кадетів було вже три випуски і більшість хлопців успішно вступили до військових закладів.

ФОРМА ТА ЇЇ ЗМІСТ

Зсередини цю школу від інших відрізняє не хороший ремонт (школа державна, безкоштовна, але майже всі батьки регулярно роблять благодійні пожертви) і навіть не велика кількість гарненьких молодих вчительок. Дитячі форма і поводження.

Третій кадетський клас підскакує десятками маленьких пружинок в кителі.

"БажАємо здорОв'я пАні зАвуч (ми ходимо із завучем) І шанОвні гОсті. Наш девіз "БУдем БАтьківщИну зАхищАти І за нЕї всІ стоЯти. ЗАхистИмо ми чЕстю УкраЇну та слАву принесЕм в своЮ родИну", - грянуло. В кожного класу є свій девіз.

"Сідайте"
Мале з першої парти командує "Вільно".
В кожному класі є лідер, який дивиться за порядком.
"А хто такий захисник України, шановне кадетство?"
"Захисник України, це той, хто захищає Україну від ворогів"
"Захисник України - це кадет"
"Хлопці, а хто такий кадет?"
"Кадет - це людина, яка завжди готова захищати Батьківщину"
"Кадет має завжди захищати свою Батьківщину і добре вдягатися".
Викладачі переглядаються між собою. Це, здається, щось нове.
"А хто скаже, хто такі панянки? Що вони мають робити?"
В класі заминка. Хлопці тягнуть руку, але нічого толком не можуть сказати. Вчителька викликає відмінника. Постава в дитини як в Тальберга з тих "Турбіних".
"Панянка - це дівчинка, яка добре навчається і слухає вихователя!"
"До побачення шановне панство", - ми виходимо. І знов близько тридцяти пружинок:
"ДО побАчення шанОвні гОсті"

Четвертий клас панянок вважає, що панянка має бути "сильною та красивою", "елегантна, ввічлива, розумна".

"А справжній захисник України - це хто, дівчата?"
"Це воїн і патріот України. І кадет"
"А хто такий кадет?
"Це справжній захисник, який зараз вчиться в нашій школі, потім виросте і буде захищати свою рідну Україну".
"Чим вам подобається займатися дівчата? "Звучать відповіді: вишиванням, малюванням, плести з бісеру.
"А хотіли б як хлопці стріляти, бігати?"
"Так!"
"А пам'ятаєте, ми ходили минулого року, вам сподобалося?", - завуч
"Так!"
"А хлопці з вами вишивають?"
"Ні!"
"А ви б хотіли, щоб вони до вас вишивати прийшли?"
"Так!"
Фемінізм. Емансипація. Рівність.

Питаємо в завуча, чи сучасних дівчат тут ставлять за мету виховати, чи, в першу чергу, берегинь полум'я в домашньому вогнищі. Відповідає, що "в першу чергу таки на родину".

"Але сучасною вона має бути, має досягати свої цілі, а не просто сидіти вдома та виховувати дітей. Загалом, так, знаєте, комплексно"…

Лунає дзвінок і шляхетне панство перетворюється на звичайних дітей. Більш того – вони танцюють. В ліцеї запровадили чудову традицію танцювати на перервах і малеча, разом із молодими вчителями, починає стрибати, крутитися, біситися. Ніхто не ловить тебе за шкібарку і не вимагає не бігати. Атмосфера загального щастя.

Старшокласники, звісно, такими речами вже не займаються. Найстарші панянки, 7 клас, гуляють одна з одною під ручку. Вже пускають бісики з під вій. Перерва, крім їдальні та урочистих заходів - єдиний час, коли дівчата і хлопці можуть побути разом.

Директорка ліцею на питання, яка користь від окремого навчання запевняє: так дівчата і хлопці зможуть краще виразити себе. Хлопці, наприклад, менше соромляться на фізкультурі. Панянок виховують на образах відомих українок, кадетів - на вчинках героїв. Шкільна програма однакова, а додаткові дисципліни - різні. Дівчат навчають рукоділлю, малюванню. Хлопців - військовій справі.

"Я не знаю, чи вона імперська чи ні, але вона всім сподобалася і обрали, - каже пані директор, коли ми питаємо про форму. - Кадетську зробили на кшталт тої, що була в київських кадетів, панянську - дивилися, яка була в інституті шляхетних панянок, кіно переглядали. Шиємо на замовлення в ательє, за кошти батьків. Вони погоджуються, бо за ціною це те ж саме, що звичайний одяг в школу купувати. Може, форма і не є необхідністю для сучасного школяра, але в нашому уявленні - вона дисциплінує, об'єднує"

"Зважаючи, що в нас діти з дуже різних за статком сімей, форма дозволяє нікого не виділяти, - додає заступник директора Олександр Пошелюжний.

Питаємо, чому ж тоді викладачки ходять в чому хочуть. Може й їх одягнути в однакові строї.

"Може, до цього дійдемо. Лікарі ж ходять. Поліцейські ходять. Військові викладачі у нас ходять у формі. Але боюся, так від нас зовсім люди розбіжаться", - сміється пані Наталя.

НАВЧАННЯ СУВОРОГО РЕЖИМУ "Тільки я тут трошки перевернув усе" - попереджає завкафедри військово-патріотичного виховання підполковник Коваль і веде нас у дитячі кімнати. Чи казарми. Чи дортуари, якщо вже про кадетів згадувати.

В ліцеї 5 днів на тиждень живуть тільки хлопчики, з 6 по 11 клас. На всіх інших поки що місця не вистачає.

На стіні в загальній кімнаті відпочинку - фото з Київського Володимирського кадетського корпусу , він пропрацював з 1852 по 1919 рік на Повітрофлотському проспекті 6. Зараз в цій будівлі розташувалося Міноборони. В корпусі навчалися діти з дворянських сімей, в тому числі голова уряду УНР Остапенко, всесвітньо відомий філософ Бердяєв і останній головнокомандувач Збройних сил імперії, який відмовився підкоритися більшовикам і почати громадянську війну Микола Духонін. Під час більшовистської навали кадети чинили опір червоній армії, а згодом навчальний заклад евакуювали в Королівство Сербів.

Казарми кадетів схожі на кімнати в дитячому таборі. Все дуже скромно: біля кожного ліжка - тумба та стілець (на ліжку тут як в армії, можна тільки спати, а впродовж дня, якщо потрапив у кімнату -сиди на стільці). Матраци на багатьох ліжках скручені, а під ними - фантики від цукерок. Це порушення порядку.

Питаємо в Коваля, як карають винних. Виявляється, все майже як в армії - наряд поза чергою. Хлопці самі прибирають свої кімнати, миють коридор, душеві та туалети, тож за провини будуть мити їх позачергово. Михайло Анатолійович Коваль - радянський замполіт, закінчив Донецьке політичне училище. Наразі - військовий пенсіонер ЗСУ, а колись служив на Забайкаллі, в Броварах, викладав у військових вишах.

"Все з погодження батьків. Ну і чого б їм бути проти,коли дитина привчається до порядку, це ж дає результати", - запевняє він.

В кадетський корпус потрапляють діти з різних верств населення. Багато дітей військових, в тому числі - бійців АТО. Є сироти, є хлопці з дуже бідних сімей. Є й "мажори". Тобто колишні "мажори"…

ВИХОВУВАТИ ЗАВАЖАЮТЬ БАТЬКИ

"Часто буває так, що заможні родини розуміють, що втрачають своїх дітей і приводять їх до нас", - продовжує Коваль.

"А вам не здається, що це якась батьківська неспроможність: запустили дитину, розбалували, зіпсували їй психіку, а коли вона стала некерованою, запроторили в інтернат на перевиховання?", - питаємо. На допомогу своєму "замполіту" приходить пані директор і м'яко пояснює, що батьки бувають надто заклопотані роботою, треба їх не засуджувати, а зрозуміти і допомогти. Виховувати дитину разом, бо "якщо в родині є порядок, то і дитина в порядку".

Але зізнається, що батьки іноді заважають вихованню. Згадує, як батько назвав при дитині вчителів дурнями і кадета було вже дуже важко переконати, що тато помиляється.

"Буває, що дитина з дуже бідної родини, але і старанна, і слухняна – золота! А буває, воно прийшло розпальцоване і тобі розказує. І батько такий самий, - трохи з образою говорить пані Наталя. - З батьками проблем більше, ніж з дітьми. Дитину перевиховати можна, вона як пластилін. Вона добра сама по собі. А батьки… Приходить і стоїть з цигаркою… Я не проти. Я сама грішна. Але давай трошки скромніше, дорогий. Це школа. Це храм. Зніми шапку і тоді зайди до нас! Нема, нема зараз авторитету вчителя. Раніше такого не було…".

"А ви здатні перевиховати дитину?", - питаємо.

"А для чого ми тут сидимо? Сказала дитина погане слово, треба її зупинити, сказати що так не можна казати. Передати вчителю, щоб він також сказав. І постійно "тюкати по тім'ячку" поки не засвоїться. Всі, увесь колектив включно із нічним вихователем, - розповідає директорка. - Дитина вдома прийшла зі школи, поїла, сіла під комп'ютер і грається. А в нас дитина після занять і гуртків ще п'ять кругів зробить тут з піснею (це ж треба щоб спати лягти кудись енергію виплеснути), комірець собі підшиє, послухає інформацію від офіцера вихователя, ляже спати а вранці він буде в наряді. Різні умови. Але ніхто не примушує, ми обрали свій шлях і до нас ідуть ті, кому подобається так жити".

Розпорядком дня кадета сучасних школярів можна лякати як бабайкою. В 6.30 - підйом, зарядка і прибирання, за годину - сніданок, ще за годину - шикування і початок занять. До 14-15 години діти вчаться, обід, потім заступають офіцери-вихователі для кадетів і виховательки для панянок, під їхнім наглядом діти з 15 до 17 займаються в гуртках, з 17 до 19.30 роблять уроки, потім вечеряють, мають трохи вільного часу і після вечірньої прогулянки (строєм і з піснею) поступово вкладаються спати під наглядом нічного вихователя. Абсолютно вільного часу - трохи більше години на день. І то в цей час треба встигнути прийняти душ.

Вихователі вважають, що година на день - не замало.

"Чим більше волі тим більше дурних думок - вони не знають, куди себе подіти, лізуть в Інтернет, цигарки шукають", - каже замдиректора.

Звісно, таке життя підходить далеко не всякій дитині, навіть якщо кохання до армії вона увібрала в себе з молоком матері. Коваль каже -в ліцей діти потрапляють після психологічного відбору і тільки за власним бажанням. Буває таке, що батьки примушують і дитина погоджується під їхнім тиском, але все одно в перші три місяці не вкладається в тутешні рамки і її відраховують.

"Ви не питали себе, що це їм дасть? Без сучасних ігор, Інтернету, розповсюджених нині розваг ви виховаєте білу ворону, а чим це дитині допоможе в майбутньому? " - питаємо в Коваля.

"Порядність. Усе ж таки життя в колективі тебе виховує. Я не знаю як на гражданці, але мені здається військові більше дружать. Ми от із хлопцями зустрічаємося постійно, і тут я дивлюся, в них спілкування багато, - відповідає він і видно, що вірить у те, що каже. - Я зустрів нашого вихованця нещодавно, він вчиться в КПІ. І він каже: може, знань в чомусь не вистачає, але я знаю, як себе організувати. А він же ж був у нас такий чисто цивільний, виступав завжди, навіть хотів в Карпенка-Карого вступати".

ДІТИ, З ЯКИМИ ПРОСТІШЕ ПРАЦЮВАТИ

Асоціації з армією знов з'являються, коли помічаємо чотирьох хлопців в камуфляжах, які тиняються біля їдальні, злісно проводячи час у балачках замість покращувати імідж українського кадета. Це чергові по їдальні, їх залучають, щоб носили каструлі з першими стравами, накривали на стіл.

Побачивши "тщпплковніка" всі четверо енергійно пересуваються у бік їдальні, а за ними і ми. Коваль, уважно подивившись на всіх і на кожного, розповідає, як два роки тому тут зробили ремонт, але не вистачило на столи. Тоді батькам перед 1 вересня запропонували замість квітів вчителям скинутися хто скільки може.

Столи купили. Взагалі, дуже красиво вийшло.

По їдальні чергують кадети 9 класу. Черговий доповідає, що на обід картопля із тефтелею, капустяний салат і суп, "який не знаю. Точно знаю, що тефтеля". Тут 5-разове харчування, меню як в усіх школах.

Скоро їдальня наповнюється першими класами. Дівчата ідуть, тримаючись за руки, хлопці – просто рядком.

Кадетська форма - це усе ж таки - красиво, особливо на старших. Зовсім маленьким, видно, це все не дуже зручно: хто в кросівках прийшов, в кого аксельбант висить на вусі. Вже десь з 4 класу, стараннями офіцерів-вихователів малеча набуває військового лоску.

"Відомо ж, як в армії спілкуються. Важко було переналаштуватися на дітей?" - питаємо у Коваля, який є начальником над 14 офіцерами. Михайло Анатолійович зізнається: дуже важко.

"В чому найбільша складність?"

"Вони більш активні, більше прислухаються до себе, ніж до оточуючих. В них вже зарозумілість є, на відміну від старших поколінь. Важко. Має бути дуже індивідуальний підхід. В нас є маленькі генерали: от він ще у п'ятому класі за все береться, все виконує. Мабуть він і народився такий. А є ті, яких треба виховувати і перевиховувати…".

Діти знову на якийсь час перетворюються на звичайну малечу, яка не притримується етикету, ковтає пюре великим ложками, відкушує по пів шматка хлібини за раз і штовхає сусідів по столу. Потім встають, поправляють ремені і знову перетворюються на шляхетне панство. Обличчя в цих дітей дуже серйозні. Чомусь згадалися шкільні фото радянських років.

"У вас дуже серйозні діти", - ділимося враженнями із паном Михайлом.

"Так, це всі відмічають. Ми були з ними і в таборах, і на екскурсії і всі кажуть, що в нас чудові діти, з ними простіше працювати" - посміхається він.

За словами директорки, кадети більш організовані і з дитинства знають, що мають обов'язки, а не тільки права. 60-70% випускників ліцею вступають у військові виші.

Директорці пані Наталі спостереження про серйозність та слухняність її вихованців також приємні:

"В музеї, в театрі, в лікарні - всюди про наших дітей кажуть, що ними вражені. Діти ввічливі, виховані, в них зачіски охайні, одяг гарний. А що може бути гарніше, ніж мужній чоловік і шляхетна панянка? Але ми й про сьогодення не забуваємо. В нас бал починається з традиційних танців і костюмів, а закінчується дискотекою".

Depo.ua

Теги: