Відмова священника із Запоріжжя відспівувати трагічно загибле маля сколихнула всю країну й призвела до значної духовної смути. Тож для мене важливо було знати позицію секретаря Херсонської єпархії УПЦ, протоієрея  отця Максима Тарасенко… - пише на своєму сайті відомий у Херсоні бард і журналіст Володимир Марус.

– Як Ви вважаєте, чи дійсно церковні канони не дозволяють робити те, що благала його зробити мати загиблої дитини? Чи може він вчинив вірно з позиції класичних церковних канонів?

– Канонічне право Церкви формувалось на підставі Священного Письма, Апостольських Правил і церковної практики віками, та оскільки життя тече й міняється, тому можна сказати, що воно докорінно не сформовано й по сьогодні. Приміром, позиція щодо прийняття до лона Церкви «розкольників», котру 25 березня 2010 року на засіданні комісії міжсоборної присутності оголосив її головуючий, митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв): «…зовнішня форма таїнства, що було звершено в розколі, у випадку повернення людини у лоно Церкви, наповнюється благодатною силою і уже не повторюється…» Цю ж думку висловив Предстоятель Української Православної Церкви, вже спочилий митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) на наступному засідання комісії 28 вересня 2010 року у Донецьку (ось посилання: https://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/6075-predstoyatel-upc-raskolnikov-perekreshhivat-ne-nuzhno.html).

І в цьому випадку, зважаючи на те, що батьки загиблої дитини звернулися зі своїм горем саме до священика канонічної Церкви, а потім, після його відмови,  ще й до священиків іншого храму тої ж самої канонічної Церкви, можна однозначно трактувати дії батьків як повернення до лона Церкви. Й згідно вишеприведенного канонічного тезису, вважати раніше звершенне у розколі таїнство хрещення над їх загиблою дитиною вже дійсним. Таким чином я вважаю, що з позицій сучасної канонічної думки, священник мав право на звершення відспівування цієї нещасної дитини.

– Ця кричуща подія однозначно спровокувала в країні у всякому разі громадянське протистояння. Як Ви вважаєте, а чи дійсно він так вчинив, бо є служником московського патріархату?

– Звісно ні. Просто у Церкві завжди існують дві практики, перша – «акрівія», яка вимагає строго утримуватися букви закону, і протилежна ій практика «ікономія», що з боку священика допускає поблажливість для користі людини і спасіння її душі. Деякі священики (різних конфесій) дотримуються виключно «акрівії», вони перебувають у полоні своїх суворих принципів і не можуть ними поступитися, що нажаль інколи призводить до вельми трагічних наслідків. Можна знати всі канони і правила Церкви, але не знати церковної історії і таким чином не мати уявлення, як мудрі святі люди, стовпи християнства у різні часи застосовували на практиці ці канони і правила. Історія Церкви — це перш за все історія «ікономії», поблажливості виключно заради спасіння людських душ. Тому тут справа не в тому, служителем якого патріархату є той священик, що відмовився од відспівування, а в тому, що він несе людям.

Як клірик Херсонської єпархії, я можу засвідчити, що з благословення нашого Правлячого Архієрея, в нашій єпархії використовується у подібних випадках виключно практика «ікономії». Прикладом тому є трагічна подія, що сталася у вересні 2017 року в Херсоні, коли згорів старий двоповерховий будинок і у вогні загинула ціла сім’я (двоє дорослих і троє малюків). Трагедія сталася уночі, а вже зранку наступного дня з благословення нашого владики у всій єпархії почався збір коштів постраждалим. Я сам особисто із нашими священиками відспівував цю сім’ю, і нікому з нас навіть на думку не спало випитувати у родичів загиблих, в якому патріархаті були хрещені ці дітки та їх батьки.

Також всім відома загальноцерковна практика молитви за всіх загиблих у Другій Світовій Війні, за всіх репресованих та закатованих безбожною владою у часи лихоліть, за всіх невинно загиблих у наші дні, тощо… Зрозуміло, що серед них є люди і інших конфесій, і навіть інших релігій, але там, де є біда, де є біль, Церква повинна бути поруч з людиною, тому, що основний історичний шлях Церкви – це шлях «ікономії».

Чому, на Вашу думку, недопустимі конфлікти поміж конфесіями?

Ворожнеча недопустима між людьми взагалі, бо так заповідав нам Христос — жити в мирі з усіма. А особливо ж серед релігійних конфесій ворожнеча недопустима тому, що люди орієнтуються в своєму духовному світі на життя і практику Церкви. Сьогодні, нажаль, люди надміру заглиблені в політику і багато до чого ставляться з суто політичною упередженістю. І в міжрелігійних відносинах нерідко спостерігається та ж сама тенденція. Думаю, що у роздмухуванні скандалу навкруги цього трагічного з усіх точок зору випадку є також частина і політики, але ми повинні це подолати.

Яке відношення патріарха до того ганебного вчинку?

Поки що люди висловлюють лише свої власні думки з цього приводу, але мені відомо, що на Архієрейському Соборі, який проходив нещодавно (у грудні 2017 року), коли був зачитаний славнозвісний лист Голови УПЦ КП Філарета (Денисенко) до учасників собору, деякі церковні діячі висловлювали скептичний погляд на це звернення. Але патріарх наполіг на тому, що в цьому питанні всі ми повинні дотримуватися саме принципу «ікономії» і йти назустріч прагненням до примирення тих, хто відійшов свого часу від канонічної Церкви. Результатом стало рішення Собору про створення Комісії для вивчення цього питання, створення шляхів подолання церковного розколу в Україні. Для мене особисто позиція патріарха і вищого церковного керівництва не визиває ніяких сумнівів. Це знову і знову «ікономія», співчуття людському горю, дієва духовна допомога тим, хто приходить до храму, бо Христос дуже ясно сказав: «…того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть». (Євангеліе від Іоанна, 6.37)

– Дякую за згоду надати  відповіді щодо такої неоднозначної події/

Favoritekherson.co

Теги: