Що ви знаєте про принциповість князів церкви? Якщо нічого, вам cюди: ви дізнаєтесь як часто панотці можуть змінювати думку на протилежну, якщо ситуація цьому сприяє. Як канони раптово перестають бути значущими, якщо цього вимагає кон’юнктура…

У сучасному світі пост-правди, постмодерного релятивізму та могутньої пропаганди звичайному юзерові складно не загубитися. Інформаційні хвилі підтримуються вітром ідеологій та стає незрозуміло чи ти споживаєш інформацію чи інформація тебе. У такій ситуації цілком логічно (сама біологія штовхає) шукати острівець правди, який дозволить та допоможе відрізнити пшеницю від кукілю (Мт. 13:24-30).

Церкві у нас довіряють більше ніж будь-якій іншій інституції. Проте замість нести світові благовістя та бути стовпом та підвалиною правди (пор. рос. «столп и утверждение истины») (1 Тим. 3:15) церква, за влучною характеристикою о. Кирила (Говоруна), вдається до культурних війн. А на війні як на війні, і в цьому матеріалі ми розглянемо як церковні речники змінювали свої «принципові» позиції залежно від ситуації чи контексту.  

Надконфліктність

Тезу, що церква піднімається над конфліктом між Росією та Україною ми чули стільки разів, що від неї вже нудить. Можна довго сперечатися про роль Кримського духовенства під час анексії, про агентів Кремля в рясах в Україні тощо. Але це більше для естетів релігієзнавчої професії. Я лише наведу два фото на яких патріарх Кирило вручає церковні нагороди людям, які однозначно зайняли своє місце в конфлікті. Це грамота втікачеві-регіоналу екс-міністрові доходів і зборів України Олександру Клименку, якого називають «гаманцем Януковича».

 

Але більше я люблю ось це. Патріарх Кирил нагороджує орденом Сергія Радонезького II ступеня (ймовірно, III ступенем він вже нагороджений) відомого ***** Дмитра Кисельова. Формулювання нагороди – «…зважаючи на ревні труди на благо Церкви та Вітчизни…». Дивні у Церкви уявлення про власні блага, якщо за їх досягнення вона нагороджує професійного пропагандиста. Це як раз вписується в політику «над конфліктності» церкви.   

Влада

У Російській православній церкві споконвічно живе міцний антикатолицький рух. За часів Середньовіччя це було буденною справою і католики так само ненавиділи православних і критикували їх. Проте в XXI ст. це трохи дивно, особливо з людьми яким в очі розповідаєш про братство…

Проте я зараз не про необхідність примирення і решту пацифіських закликів. Основна претензія православних до католиків – авторитаризм та одноособова влада римського Понтифіка. Цьому протиставляється «правильна» православна соборність. Тобто колегіальність в управлінні, що убезпечує від зловживання владою. Ця соборність присутня (принаймні має бути) на всіх рівнях церковної ієрархії – від помісної церкви до парафіяльної громади. Так ось, постійно тавруючи католиків єретиками, зокрема і за це, православні Московського патріархату самі не помітили, як стали крипто-католиками. Ця фотографія зроблена на Кубі у 2016 р., коли зустрілись очільники РПЦ та РКЦ. Патріарх ні з ким не радився, а просто поставив всіх перед фактом свого латиноамериканського вояжу. І нікого не здивувало, що він представлятиме усю повноту Російської церкви, що для такого рішення потрібно було його обговорити завчасно. Він повів себе як типовий Папа Римський, яких так люблять засуджувати в РПЦ. І щось я не чув, щоби хтось з єпископату докоряв Кирилу.  

Таїнства

Лейба «канонічність» — це визначальний атрибут РПЦ. Без нього нікуди. Ним вірянам доводять, що тільки вони правильні, тільки в них обряди дійсні. Решта конкурентів — «безблагодатні розкольники/єретики». Молитися з ними не можна, їхні Таїнства треба перероблювати. Однак, якщо з’являється політична доцільність, панотці без коливань чи докорів сумління легко порушують “богозаповітне передання церкви”.

Розглянемо приклад із запорізьким скандалом, коли не відспівали немовля, хрещене в Київському патріархаті. Формально відмовились, бо вважають це хрещення недійсним, а саму людину нехрещеною, а нехрещених не відспівують. Проте, за церковними правилами УПЦ-КП це не єресь, а самочинне зібрання, а тому формально хрещення в ньому визнається дійсним і підстав у відмові відспівувати не було. Цікаво, що формально для Московської патріархії католики є єретиками (через різницю у віровченні), проте вони їхні Таїнства визнають, оскільки підтримка Ватикану по певних питаннях для Москви потрібна. Так, наприклад, у 1946 р. греко-католиків «прийняли» в їхніх церковних санах, і ніхто не заморочувався, що вони не хрещені в РПЦ. Ось така вона канонічна принциповість.  

Обрядовість

Особливо я люблю коли православні критикують західну обрядовість. Ну, бо для ортодоксів найголовнішим є обряд, а не догматична частина. Головне — це «правильно» хреститися – трьома пальцями, а відрізняти монофізитів від міафізитів – то для «нєкурящіх». І не дай Бог комусь сказати, що стовп російського православ’я Сергій Радонезький хрестився двома пальцями. Звинуватять у розпалюванні ворожнечі чи, ще гірше, – в образі почуттів вірян. А ось митрополит Іларіон Алфєєв (друга людина в РПЦ на хвилинку) не соромиться і хреститься двома пальцями

 

9 подвійних стандартів РПЦ

…або міряє «кардинальську сутану»….

9 подвійних стандартів РПЦ

…чого не зробиш для діалогу з католиками чи старообрядцями.

Насправді, це, напевно, фобії традиціоналістів, адже це не сутана, більше схоже на мантію почесного доктора філософії якогось універу. В  ̶д̶а̶р̶а̶г̶о̶г̶о̶ ̶Л̶є̶о̶н̶і̶д̶а̶ ̶І̶л̶ь̶і̶ч̶а̶  Іларіона таких ступенів дуже багато. 

Всяка влада від  ̶Б̶о̶г̶а̶  Путіна

Дивні погляди має Московський патріархат і в галузі державно-церковних стосунків. Те, що принципово добре для Росії, для СНД вважається неприпустимим. Наприклад втручання держави у справи церкви, навіть коли вони направлені на благу ціль – примирення церков. У Росії це добре, в Україні — гріх, грубе порушення законодавства, дискримінація найбільшої релігійної конфесії, гоніння на Православ’я тощо. Коли Путін об’єднав РПЦ та РПЦЗ йому співали дифірамби. Коли Ющенко намагався зблизити УПЦ (МП) та УПЦ-КП, його оголосили ворогом №1 у Московському патріархаті і Кремль задіяв цілу дипломатичну спецоперацію щоби вирішити церковне питання. І ніхто в РПЦ не кричав про гоніння.

Інший приклад: коли теперішня українська влада намагається прийняти нові церковні закони та надати місцевим громадам більше прав, ніж того хочуть єпископи – це гоніння на церкву та втручання у релігійне життя. А коли попередня влада усувала від керівництва очільника церкви, щоби поставити лояльного – то це нормально.

Звернення депутатів до Вселенського патріарха – це втручання у церковні справи, а вояж Новінського до того ж самого патріарха – богоугодна справа. П – принциповість. 

Канони

«Наше канонічне право саме канонічне в світі» – приблизно так можна охарактеризувати претензії на лейбу канонічність з боку тих, хто самі канони постійно порушує.

Повідомляють, що в Православній енциклопедії (офіційна наукова збірка РПЦ) викладена доволі дивна характеристика Львівського (Псевдо)Собору 1946 року.

Довідка. Це зібрання вважається в римо- та греко-католиками псевдо собором, оскільки на ньому не було присутніми жоден єпископ, а одружене духовенство методом залякувань насильно перевели до православ’я. У Московському патріархаті цю подію називають собором і вважають «поверненням уніатів в лоно Матері-Церкви».


У матеріалі не зазначається, що собор зібрали без архиєреїв, який повинен складати церковні собори. Повідомляється, що Ватикан не визнав це, оскільки на соборі не було єпископату. Проте в іншій ситуації, коли відбувся Всеукраїнській церковний собор, який започаткував першу формацію УАПЦ, в Москві його не визнали саме через відсутність на ньому єпископату. Таким чином, коли РПЦ вигідно то собор може проходити без єпископів, а коли вона ризикує втратити свій вплив – то тільки єпископат є повнотою влади, а все решта – порушення священних правил церковної традиції. П = послідовність. 

Майно

Нині в Україні точиться дискусія навколо церковно-майнових питань. Чи має право громада сама розпоряджатись своїм майном? Чи відповідають законодавству статути в яких майном парафії розпоряджається єпархія, як інша юрособа? Ці суперечки між державою та єпископатом вилились у позов УПЦ (МП) проти Мінкульту і широке обговорення законопроекту № 4128. Річ у тім, що держава хоче надати громадам право самим вирішувати свою долю. Керівництво церкви (ой як несподівано) проти цього. В Московському патріархаті і в місцевій його філії заявляють, що майно повинно належати безпосередньо самій церкві, а право громад – це так, «чужа нам демократизація», «нав’язування протестантського мислення» тощо. Правда такі «розумники» не вдаються в деталі того, що церква в плані конфесії немає статусу юридичної особи.

Як зазначають експерти, в 1990-ті рр., після виходу греко-католиків з підпілля, вони почали повертати собі храми, які в них забрала РПЦ. Так ось остання заявила, що храми не повинні належати церкві, а тільки громаді, і якщо остання обере уніатство, то віддамо споруду, якщо ні – то ні. І це все на фоні заяв про «розгромлення уніатами трьох православних єпархій в Галичині». Хоча сама ж Московська патріархія руками радянської влади і знищила греко-католицькі єпархії. Коли ж прийшов час відновити справедливість та повернути законному власникові майно заговорили про розгром. «Тримай злодія» – кричав злодій. 

Різдвяне Лукавство

Принциповістю наприкінці минулого року відзначився запорізький митрополит Лука (Коваленко). Після встановлення Верховною Радою 25 грудня вихідним днем, Лука розродився грізним посланням в якому назвав цей акт «антинародним, антиправославним політичним проектом». А через пару днів без докорів сумління служив святкову службу на православній парафії в Угорщині. Цікаво, що ця громада послуговується новоюліанським календарем, а відтак святкувала Різдво – о Господи – 25 грудня. Після того, як фейсбучна громадськість тицьнула митрополичий брудний носик у його ж гнівне послання, на сайті єпархії з’явилось виправдання – митрополит святкував день пам’яті святителя Спиридона. Маленька деталь – він був у богослужбовому одязі білого кольору, яке вдівають на Різдво, а на день Спиридона вдівають жовте. «Ніколи ще Штірліц не був так близько до провалу» (с). 

Нетрадиційне лобі


Лідером нашого хіт-параду є ставлення єпископату РПЦ до одностатевих шлюбів. Це якраз той випадок, коли бджоли проти меду. Детально можна про це прочитати в жж Кураєва, де він викриває «блакитне лобі» в РПЦ ще з 2013 року. Сам факт того, що деякі преосвященні можуть мати гомосексуальну орієнтацію нікого давно не дивує. Дивує послідовність деяких «блакитних підрясників» з якою вони критикують Європу за бездуховність, гей-шлюби, руйнування традиційної сім’ї etc.

Але апогеєм принциповості єпископату Московського патріархату з якою вони критикують гей-шлюби, стала наявність в їхньому штаті (певний час) архиєрея, який офіційно перебував у одностатевому шлюбі зі своїм помічником. Це, як повідомляє той самий Кураєв, був єпископ Канський Варнава. Ну дійсно, духовна країна скрєп далеко, а по законам Франції можна цілком легально зареєструвати гомосексуальний шлюб. Ось такі вони – послідовні борці проти Гейропи.

***


Ну і звичайно традиційне – цей перелік далеко не повний, тож чекаємо на ваші коментарі. Надсилайте лінки та інформацію про принципові і послідовні вчинки представників різних релігій, адже show must go on!

На жаль, ця стаття навряд буде останньою на сію тему.

Rellab.org.ua

Теги: