Вісім будівель у стилі українського модерну, який не визнають росіяни


Іван Биков, 38 років, архітектор, краєзнавець, пам’яткоохоронець. Народився 1 вересня 1979-го в Києві. Батько – інженер, мати – викладач. Закінчив Київський університет будівництва й архітектури. 2007-го заснував ”Майстерню архітектора Івана Бикова”. Проектує житлові будинки та адміністративні споруди. Займається реставрацією й відновленням історичних будівель і храмів. Позаторік на волонтерських засадах долучився до проекту ”Школи Лохвицького земства”. Його мета: врятувати від руйнування навчальні комплекси на території колишнього Лохвицького повіту Полтавської губернії. Архітектор Опанас Сластіон спроектував їх у стилі українського архітектурного модерну. За два роки до Державного реєстру нерухомих пам’яток внесли 34 об’єкти. Захоплюється науково-краєзнавчими мандрівками. ”Якщо за місяць не знайду одну-дві занедбані церкви чи школи, відчуваю невдоволення”. Слухає рок-н-рол. Улюблені письменники – Станіслав Лем та Оксана Забужко. Із дружиною Альоною виховують двох доньок

1. Полтавське губернське земство


1903 року будівлю спроектував Василь Кричевський, який реалізував ідею про створення українського архітектурного стилю. В його основі – традиції народної хатньої та церковної архітектури, елементи українського бароко й західноєвропейського модерну.

У плані споруда Ш-подібна. Має велику актову залу. Головний фасад завершується двома шатровими баштами. Стіни оздоблені цегляним декором, майолікою і кахлями з Опішні (осередок гончарства на Полтавщині. – Країна). Форма деяких вікон трапецієподібна – запозичена з хатньої і церковної архітектури українців.

На фасадах – 14 гербів тодішніх повітів Полтавської губернії. Інтер'єр розписали Василь Кричевський, Сергій Васильківський і Микола Самокиш. Художники використовували народні орнаменти, зокрема "дерево життя".

Коли російський імператор Микола ІІ побачив будівлю, записав у щоденнику: "Стиль дома исполнен как бы для прославления малоросов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства".

Будинок добре зберігся. Там діє Полтавський крає­знавчий музей.

2. Насосна станція в Білій Церкві на Київщині


90 років тому архітектор Микола Даниловський перетворив інженерну споруду на витвір мистецтва. Вона має великі й малі трапецієподібні вікна, башту з двома заломами. Оздоблення – з дерева, цегли й бетону.

Комплекс розташований поруч із дендропарком "Олександрія". Будівля занедбана, руйнується. Вандали розтрощили груби, повиривали дроти, винесли обладнання. Територія поросла чагарниками та деревами. На реставрацію об'єкта потрібно кілька мільйонів гривень.

3. Міське училище імені Сергія Грушевського на Куренівці в Києві

Це – найдовершеніша будівля українського архітектурного модерну в столиці. Зведена в 1910–1911 роках за проектом Василя Кричевського та Едуарда Брадтмана. 100 тисяч рублів для будівництва надав педагог Сергій Грушевський (батько історика й голови Центральної Ради УНР Михайла Грушевського. – Країна). Ще близько 30 тисяч рублів виділила Київська міська дума.

Сергій Грушевський вимагав, щоб в училищі всі предмети викладали українською мовою. Його умову виконали 1917 року.

Вхід в училище – шестигранний, як у дерев'яній церкві. Будівля оздоблена вмурованими кахлями з рослинним орнаментом, що нагадує елементи з українських рушників. Деякі вже заштукатурені. Більшовики руйнували переважно сакральні споруди. Гімназії та школи використовували, іноді знищуючи декор і башти.

Зараз в училищі міститься Академія муніципального управління.

4. Водолікарня в Миргороді на Полтавщині


Комплекс будівель архітектори Василь Зуєв та Опанас Сластіон проектували як тимчасовий. Центральний корпус вінчала монументальна гостроверха вежа. Важкий купол почав просідати, ламати дерев'яне перекриття й балки. 1975-го комплекс вирішили знести.

Дослідник українського модерну Віктор Чепелик згадував, як писав листи з проханням захистити споруду. Отримав відповідь: "Потрібно знести цю рухлядь для розвитку курорту". Водолікарню зруйнували в нього на очах. Він плакав.

На цьому місці зараз квітники.

5. Школа імені Івана Котляревського в Полтаві


Збудована в 1903–1905 роках за проектом Євгена Сердюка. Це перший випадок, коли школу назвали на честь діяча української культури.

1941-го в будівлю влучила німецька бомба, кажуть місцеві жителі. Її розібрали, бо була сильно зруйнована.

6. Школи Лохвицького земства на Полтавщині

"Це – шевченківські хати", – казали селяни, коли приходили в ці навчальні заклади. Архітектор Опанас Сластіон настільки вміло застосував традиційні елементи, що народ одразу їх упізнавав. 1910 року він виграв конкурс від Лохвицького повітового земства на кращі проекти навчальних закладів для сіл. Створив близько 60 шкіл. 52 з них збереглися до нашого часу. Деякі будівлі мали квартири для вчителів, бібліотеку з окремим виходом.

Сластіон спроектував високі вежі над входами. Так хотів протиставити школу як храм знань – церквам. Останні на той час були єдиними вертикальними об'єктами. Цим манили до себе людей.

Будівлі мають шестигранні вікна, шатрові башти над входами, розсувні перегородки в інтер'єрі. У кількох – багате оздоблення з народними орнаментами.

Зараз до 10 об'єктів функціонують як сільські школи, гуртки, дитсадки чи музеї. Решта – зачинені. Торік на стіну школи в селі Христанівка активісти встановили охоронну дошку. Телеведуча Ольга Герасим'юк зібрала на подію все село. Через два дні вандали вночі вибили частину шибок, зруйнували підлоги та груби.

7. Кооперативний банк "Дністер" у Львові

У Львові український архітектурний модерн вирізняється меншим впливом народної архітектури й більшим – загальноєвропейської сецесії (стиль у мистецтві, вважається початком модерну. – Країна).

Будинок на розі вулиць Руської та Підвальної створила група львівських зодчих на чолі з Іваном Левинським. Має башту, стіни – ніби розписані кахлі.

У будівлі були приміщення для банку, громадських товариств та української спортивної спілки "Сокіл". Інколи в залі відбувалися вистави театру "Руська Бесіда".

Сьогодні це – міська поліклініка.

8. Станції Кубансько-Чорноморської залізниці

Будувалися на Кубані в 1911–1916 роках за проектами українського архітектора Сергія Тимошенка. До сьогодні збереглися чотири: у Краснодарі, Медведівці, Тимошівці та Ахтарях. Ця територія з XVIII ст. була заселена українцями.

Росіяни не визнають, що станції є зразками українського модерну. Називають їх еклектичними. Однак будівлі мають усі ознаки стилю – башти над входами, шестигранні вікна, орнаменти на фасадах. Від сучасних перебудов і ремонту вони поступово втрачають стильові риси.

Gazeta.ua

Теги: