Абсурдна ситуація, коли священики працюють проти держави, в якій служать. Маємо закрити канал духовно-політичного впливу Росії на наших людей, – каже релігієзнавець Олександр Саган

Олександр САГАН, 51 рік, релігієзнавець. Народився 18 грудня 1966-го в селі Плоске Кременецького району Тернопільської області в родині вчителів. Закінчив історичний факультет Київського державного педінституту – зараз Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Навчався в аспірантурі та докторантурі Інституту філософії НАН України. Захистив докторську дисертацію ”Інституційний розвиток православ‘я: історіософський аналіз”. Викладав у Києво-Могилянській академії, професор Київської православної богословської академії. Був науковим консультантом з гуманітарних питань президента Віктора Ющенка, радником Секретаріату президента. Очолював Державний комітет у справах національностей та релігій. Від 2010 року – провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди. Одружений, виховує трьох доньок. Захоплюється айкідо, має чорний пояс

Маємо Українську православну церкву Мос­ковського патріархату, що підпорядковується Російській православній, і Київський патріар­хат з Українською автокефальною церквою, які досі не визнані Константинополем. Президент Петро Порошенко й Верховна Рада звернулися до Вселенського патріархату з проханням створити в Україні помісну, тобто незалежну церкву. Для чого це потрібно?


– Це потужний чинник українізації. Московський патріархат 300 років русифікує країну. За царських часів священики отримували серйозні доплати за це. Мова, яку вони називають церковнослов'янською, змінена ближче до російської (з 1686 року українську православну церкву було підпорядковано московській. У ХVIII ст. вона перейшла на церковну мову російського зразка. 1720 року Петро I видав указ, щоб усі церковні книги українського духовенства виправляли на російську мову. – Країна). Московський патріархат – провідник "русского мира" й російської ментальності в Україні.

Святкуємо іноді те, що пов'язано з нашими поразками. Наприклад, день Казанської ікони Божої Матері (відзначається 21 липня і 4 листопада, – Країна). Свято має два приводи. Перший – взяття Казані 1552 року. Тоді військо Московії знищило її населення, лишилося всього 10 відсотків людей, які прийняли християнство. Другий привід – поразка Польщі в битві за Москву 1612 року. Значна частина польського війська була з українців. Російська православна церква святкує побиття наших військ. І ми – разом із нею.

Також вшановуємо князя Андрія Боголюбського, який 1169-го спалив Київ. У молитвах дякуємо йому. Таких абсурдних речей багато. Навіть Українська православна церква Київського патріархату й Українська автокефальна продовжують ці московські традиції. Лише цього року створили комісію, яка повинна розібратися з тим, що і як вшановуємо.

Петро Могила (митрополит Київський, Галицький і всієї Русі 1632–1647 років, екзарх Константинопольського патріарха. – Країна) писав, що нам треба примирити Русь із Руссю – православних та греко-католиків. Нині проблема помирити православних між собою. І це може зробити помісна церква. Соціологія показує, що в нас зникають московськоправославні й київськоправославні. З'являються просто православні. Вони з Московського патріархату вийшли, а до Київського не дійшли. Одна з причин – невизнаність останнього.

Віряни не можуть бути поза церквою. Тому часто стають адептами новітніх харизматичних культів, які є бізнес-проектами. Наприклад, церква "Відродження" Володимира Мунтяна.

Помісна церква зніме внутрішньоконфесійне протистояння. Посилить українське православ'я, дозволить йому вийти на світовий рівень.


Як це зміцнить державність?


– У 1990-х радник американського президента Збігнєв Бжезінський сказав: "Якщо 20 відсотків релігійних організацій у державі контролюються ззовні, політична незалежність не може бути повною". 2014-й довів, що це – правда. За 20 років нам виростили покоління, яке взяло в руки автомати проти своєї держави. Значною мірою це відбувалось і через церкву. Люди з іконами зупиняли наші колони БТРів і танків на Донбасі. Священики бігали з автоматами й громили виборчі дільниці.

Помісна церква завершить творення політичної незалежності. 1991-го почали. Наш перший президент був комуністом і не розумів важливості релігійного чинника. Кравчук не підтримав потуг українських сил, які виступали за незалежність церкви. Тоді навіть Московський патріархат в Україні (Київського ще не було. – Країна) сказав, що хоче помісної церкви. За місяць до референдуму про незалежність митрополит Філарет зібрав у Печерській лаврі помісний Собор Української православної церкви. На порядку денному було одне питання – церковна автокефалія. Майже всі учасники собору підписали це звернення. І пішли з цим проханням чомусь до Московської патріархії. Але Москва нам не Церква-мати.

Ще до її заснування ми були під юрисдикцією Константинополя, від нього приймали віру. Українці хрестили Москву. Тому звертатися до неї з проханням про автокефалію нелогічно. До речі, Москва досі не дала відповіді на прохання 1991 року. Потім вона включила репресивну машину. На єпископів жорстко тиснули. Майже всі відмовилися від підписів у зверненні, крім митрополита Філарета і ще двох єпископів. 1992-го відбулося становлення Київського патріархату. Далі – роки міжцерковних протистоянь. Важко було знайти спільний знаменник для звернення до Вселенського патріархату.

Які шанси отримати автокефалію зараз?


– Надзвичайно великі. Рішення може бути на початку червня.

Вселенський патріарх Варфоломій мав ідею життя: провести Всеправославний Собор, якого не було майже 12 століть. Тому він намагався не сваритися з Москвою. Однозначно розрив відносин із нею – надання українській церкві автокефалії.

Позаторік Вселенський патріарх провів Всеправославний Собор і для цього зробив багато поступок Москві. Зняв питання української помісної церкви зі свого порядку денного. Зробив усе, щоб той Собор став торжеством православ'я і єдності. Але росіяни вирішували свої проблеми, шантажуючи Константинополь. А в останній момент просто не приїхали. І ще три церкви підмовили. Це було ударом по авторитету Вселенського патріарха. Після такої образи у нього розв'язані руки. Від визнання помісної церкви в Україні тепер його не стримує нічого. Це стратегічно вигідно Вселенському патріархату, бо послаблює Російську православну церкву. Вона більше не зможе говорити, що Україна – її канонічна територія. Московський патріархат з усіма околицями має близько 30 тисяч громад. 12 із них – в Україні, власне в РФ – приблизно 16 тисяч. Не менше половини з УПЦ МП із часом перейдуть до Української помісної церкви. Росія не зможе контролювати українське релігійне життя.

Москва боїться також ланцюгової реакції. Можуть відпасти молдовські й білоруські православні.

Чи переживала Російська православна церква подібне?


– У лютому 1996 року Москва фактично ввійшла в конфлікт із Константинополем. Звинуватила його в роз'єднанні православ'я, бо той поновив Естонську апостольську православну церкву. Її раніше знищила радянська влада. Москва фактично заради кількох десятків громад пішла на розкол світового православ'я. Спільними зусиллями вдалося залагодити конфлікт. Росіяни побачили, що їх підтримують небагато церков, і пішли на угоду. Визнали можливість існування двох юрисдикцій на одній території. Така ж модель, після проголошення автокефалії, вимальовується й у нас. Адже це не ліквідовує УПЦ МП. В Україні живуть кілька мільйонів етнічних росіян. Вони звик­ли ходити в свою церкву. Нехай. Але вона має бути чітко позначена як російська й відповідно називатися. Наприклад, Митрополія Московського патріархату в Україні.

Росія може зупинити процес створення Української помісної церкви?


– Може перервати євхаристійне єднання. Оголосити, що не спілкуватиметься з Константинополем. Може налаштовувати проти Вселенського патріарха церкви, що під її впливом. Перш за все – Болгарську й Сербську. Змушуватиме їх не визнавати української автокефалії. Можуть казати, мовляв, помісність утискає права вірян Московського патріархату в Україні.

Але Константинополь продумано підійшов до ситуації. Визнають автокефалію не конкретної української церкви. Усі єпископи Автокефальної церкви й Київського патріархату, декілька з Московського звернулися до Константинополя. Собору цих єпископів і нададуть томос (указ Патріарха про офіційне проголошення автокефалії. – Країна). Інші єпископи долучатимуться до них. Це унеможливить демарш, як 2005-го та 2015 року. Тоді Українська автокефальна православна церква йшла на співпрацю з УПЦ КП, але в останній момент виходила з перемовин – і все розвалювалось. Константинополь не міг дати автокефалію одній з україноцентричних церков.

Рішення має ухвалити особисто Вселенський патріарх Варфоломій чи синод з усіх православних церков, у тому числі й російської?


– Москва намагалася провести цю норму під час Всеправославного Собору 2016 року. Напрацювали навіть відповідний документ. Прописали, що нова православна автокефалія повинна бути погоджена з усіма чинними. Але Москва переграла саму себе. Не приїхала на Собор – і питання зняли з порядку денного.

Чотирьом давнім патріархатам – Константинопольському, Александрійському, Антіохійському та Єрусалимському – автокефалію давали Вселенські Собори. Інші 10 отримували томос від Константинопольського патріархату. Варфоломій виносить питання на обговорення свого синоду – а це 12 митрополитів лише Константинопольського патріархату. Там потрібна більшість. Сім голосів "за" – і питання вирішено. Навіть ті, хто проти, підпишуть томос. Потім його мають привезти в Україну. Буде Собор тих єпископів, які підписали звернення. Оберуть предстоятеля. Так автоматично знімуть російську анафему з Патріарха Філарета.

Чи приєднається до помісної церкви й греко-католицька?


– Не приєднається. Це навіть не обговорюється. Була свого часу ініціатива кардинала Любомира Гузара (1933–2017 роки; патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви. – Країна). Він казав, що церкви Володимирового хрещення повинні об'єднатись. Але йшлося швидше про спільну позицію з важливих питань.

Греко-католики – православні за обрядами. Але за віровченням усе більше схиляються до католицизму.

Наскільки масштабний може бути вихід парафій із Московського патріархату?


– Це залежить від законодавства. За останні чотири роки до Київського патріархату перейшли всього близько ста громад. Чому так мало?

Проблема, що в нас задеклароване право громади переходити в іншу юрисдикцію, але немає механізму. Людей дезорієнтували на місцях. Вони неправильно діяли. Реєстрували нову громаду Київського патріархату і втрачали права на церковне майно. Навіть якщо до неї перейшли 99 відсотків парафіян. Правильний підхід – на зборах вносити зміни до свого статуту і перереєстровувати громаду. Тоді майно лишається з ними.

Але ще з часів Кучми влада в усіх областях тісно інтегрована з Московським патріархатом. Дурять людей. Не пояснюють їм усі ризики переходу.

Новий механізм зміни юрисдикції виписаний в законопроекті №4128. Його два роки гальмує Вадим Новинський (депутат Верховної Ради від "Опозиційного блоку". – Країна). Торік, коли законопроект винесли на голосування, він звіз кілька сотень людей під парламент. Створили психологічний тиск на депутатів – і законопроект навіть не розглянули.

В УПЦ МП приблизно 12 тисяч громад, в УПЦ КП – близько п'яти тисяч. Проте 29 відсотків українців відносять себе до останнього, а до МП – 13 відсотків, за даними соціологічної групи "Рейтинг". Чому така невідповідність?


– Навіть предстоятель Московського патріархату Онуфрій визнав, що 700–800 їхніх громад – паперові. 10 осіб можуть принести свої паспортні дані й зареєструвати громаду. А тоді претендують на будь-яке майно, що раптом спливе. Роблять так, щоб туди не зайшли Київський патріархат чи Автокефальна церква.

Як бути з Києво-Печерською та Почаївською лаврами, які належать Московському патріархатові?


– Це наша біда. Кожна лавра – національна святиня. Боюся, їх можуть оголосити ставропігійними. Тобто будуть підпорядковані напряму Московському патріарху. Тоді не зможемо перевести їх у помісну церкву. Як тільки Москва зрозуміє, що її проголошення невідворотне, може почати рух у цьому напрямку. Тут багато залежатиме від нашої влади.

Як українці ставляться до ідеї створення помісної церкви?


– 51 відсоток людей в Україні знали, що таке помісна церква, та підтримували її, коли я працював консультантом президента Ющенка. У Московському патріархаті лише 20 відсотків вірян виступали категорично проти. Більшість були "за".

У часи Януковича різко змінилося інформаційне поле. 2013-го лише 20 відсотків громадян були за помісну церкву. Зараз цю ідею підтримують 40–45 процентів.

Чи може в якихось областях виникнути напруженість?


– Хіба що її спеціально провокуватимуть. Не думаю, що самі віряни підніматимуть бунт. Для православного те, що його сусід теж буде канонічно визнаний і спасенний, – тільки благо.

Із 2010 року кількість українців, які відносять себе до Київського патріархату, збільшилася майже вдвічі, а тих, хто до Московського, – на стільки ж зменшилася. Яка динаміка буде, якщо українська церква отримає статус помісної?


– До 1998-го УПЦ МП постійно наголошувала, що належить до Московського патріархату. Потім риторика змінилася. Приїжджала група російських соціологів. Провела дослідження в п'яти регіонах. Коли питали про Московський патріархат, підтримка падала майже вдвічі. Казали просто про Українську православну церкву – зростала. Відтоді намагаються позиціонувати себе так.

Після початку війни УПЦ МП сильно втрачає позиції. Але відхід міг бути інтенсивніший. Причиною є відсутність чіткого механізму. Не зрозуміло, коли саме громада змінює юрисдикцію? Коли перейшов 51 відсоток вірян? Чи 75 процентів? У законопроекті №4128 введена норма простої більшості.

Чи правда, що приєднання Київської митрополії до Московського патріархату у XVII столітті було офіційно тимчасове?


– Традиційна версія: Константинопольський патріарх Діонісій продався за "200 золотих і три сорока соболів". Але, якщо прочитати документ, виявляється, що там не йдеться про передачу нашої митрополії Москві. Вона надавалася в управління. Не назавжди.

У томосі для Польщі 1924 року про це вперше було голосно сказано. До речі, його тоді надали не для поляків, бо вони – католики. А для православних українців та білорусів, які 1919 року потрапили у склад Польщі. У ньому зазначалося, що Київська митрополія відділена від Константинопольського патріархату не за приписами канонічних правил. Тобто вкрадена. Москва не любить, коли про це згадують.

Зараз відновлюється історична справедливість. Константинопольський патріархат повертає свій протекторат над православними України й надає їм автокефалію.

Рішення створити єдину українську помісну церкву справді віддалить Україну від РФ?


– Закриємо канал духовно-політичного впливу на наших людей. Закінчиться абсурдна ситуація, коли священики працюють проти держави, в якій служать.

У соціальній доктрині УПЦ МП написано, що православний християнин повинен любити свою вітчизну. Його патріотизм має бути дієвий і проявлятись у захисті її території від ворога. А предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій каже, що зараз іде не їхня війна. Напевно, тому, що вітчизна у них інша. Московська патріархія підписала договори про спів­працю з усіма силовими структурами РФ. І от уявіть ситуацію, що представники цього патріархату потрапляють у нашу армію як капелани. Але природним чином склалося так, що зараз у нас із близько 300 православних капеланів є тільки шість із УПЦ МП. Визнання української православної церкви як помісної – подія рівня проголошення незалежності України. Тоді ми не попіклувалися про духовну безпеку. Тепер маємо виправити це.

Gazeta.ua

Теги: