Експерти — дослідники та публічні діячі українського протестантизму.

Людмила Филипович – професор, завідувач відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної Академії наук України.

Порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Протестантське середовище сколихнуло святкування 500-ліття Реформації. Не всі, але переважна кількість церков, брала участь у підготовці та відзначенні ювілею, що стало дещо несподіваним для самих протестантів. Досі вони сприймали себе маргінальним християнським рухом в Україні, можливо, навіть якоюсь сектою, а в процесі святкування, і після нього, відчули, що протестанти – це сила, яка має європейські історичні коріння, яка вміє самоорганізовуватися, перетворюючись із маси в ударну силу.

Протестантів стало помітно в українському суспільстві. Вони усвідомили себе Церквою, тобто досягли піку релігійної інституалізації. Протестанти перестали боятися суспільства, влади, інших віруючих. Вони самонадихнулися і вийшли за огорожу своїх храмів, із залів молитовних будинків у соціальний простір України. Вони стали помітними у владі, формулюючи свої цілі, добиваючись успіху в бізнесі, освіті, культурі.

Переважна більшість протестантів хочуть бути активною силою в Україні, заявляючи про свої громадянські права і усвідомлюючи свої громадянські обов’язки.

Порівняйте масштаб їхньої діяльності за цей час.

2017 рік став роком виходу протестантів у широкі горизонтальні зв’язки, 2018 – початок поглиблення їх присутності.

Порівняйте завдання, які вони ставлять перед собою.

Від завдання вижити у несприятливих умовах переслідувань, нерівності, підозрілості перейшли до завдання жити, повноцінно, вільно, спокійно, впевнено, сприймаючи зовнішній світ не як ворожий і чужий, а як свій, який потрібно змінювати на краще.

Чи є у них опозиція та чи змінила вона свій характер і стратегію за цей час?

Незважаючи на події, які відбувалися на Майдані, на активну присутність протестантів у соціальному полі (зокрема, волонтерство), на загалом позитивне ставлення вищої влади до лідерів протестантських церков, на притомне ставлення журналістів до протестантів, які змінили своє відношення, а отже і висвітлення протестантської тематики у засобах масової інформації з негативного на нейтральне або прихильне, на зусилля експертів в адекватному висвітленні процесів у протестантському середовищі, все ще не вдалося подолати опозицію з боку місцевих органів влади, а особливо з боку православних як релігійної більшості в країні. Католики і греко-католики не горять любов’ю до протестантів, але не демонструють неприйняття їх. Іудеї та мусульмани виявляють байдуже ставлення. Тобто толерантність до протестантів залежить від православних, які і досі сприймають їх конкурентами на духовному полі України.

Але найбільша біда протестантів, як і всіх українців, внутрішня опозиція. Не так зовнішні сили – інші церкви та релігії, як свої ж одновірники, тільки трохи інших конфесій, заважають порозумінню між протестантами.

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках?

Змінена законодавча база діяльності релігійних організацій, зокрема щодо перереєстрації релігійних організацій, в освіті, капеланство, волонтерська діяльність, сирітство, сімейні цінності.

Протестанти активні у соціальній сфері: допомога бідним, робота з дітьми у таборах, людьми похилого віку, підготовка лідерів (Малин-Фест), вивчення Біблії у засобах масової інформації представлене цікавими спікерами і проповідниками, зацікавлені мати свої власні засоби масової інформації, які конкурують із світськими, послідовно виступають проти спільноти ЛГБТ.

Відкриті на спілкування із світським сегментом українського суспільства, хоча більшість мислять стереотипами ототожнення світськості і атеїзму. Не цураються світської освіти, активно освоюють освітній простір світських навчальних закладів, здобувають вищу освіту і стають кандидатами і докторами філософії, теології, економіки, права. Це свідчить про зростання освітнього рівня протестантів, що з часом змінить демографічно-соціальний портрет сучасного протестанта. Він стає більш сучасним, добре освіченим, пристосованим до нових економічних і соціальних умов, позбувається ізольованості від суспільства, все більше сприймає Україну не тільки, як свою тимчасового перебування земну територію, а як батьківщину. Відкриті на національні цінності, послідовно захищають демократію і свободу. Вдячні, насправді вдячні, Богові за зміни, які відбулися в Україні, не гундосять, а працюють над покращенням свого, і загалом країни, життя. Хоча є і такі, які втратили надію на економічні зміни, а тому виїжджають з України, через дітей, яким хочуть створити кращі умови.

Бажано покращити внутрішньо християнське і внутрішньо протестантське спілкування, міжконфесійну солідарність, хоча вона достатньо присутня у сучасному суспільстві. Наприклад, святкування 500-ліття Реформації відбулося фактично у протестантському, а не християнському чи українському контексті. Протестанти для протестантів організували святкування. Досить мало протестантів у державних структурах, в освітніх закладах, які можна використовувати для поширення цінностей протестантизму у щоденному житті, мало вітчизняних протестантських богословських праць на класичні і сучасні теми. Майже немає кіно, яке б засобами документалістики (чудовий проект Реформація -500) і художньо пропагувало позитивні цінності протестантської Європи. У свідомості киянина, наприклад, існує православний Київ, але зовсім відсутній Київ протестантський, хоча є цікаві об’єкти, пам’ятки архітектури. Тільки, об’єднавши зусилля, відмовившись від вузько церковного інтересу, можна наростити потенцію протестантизму в Україні.

***

Олег Подкопаєв – пастор церкви «Дім Хліба — західний» (Кривий Ріг), депутат центрально-міської районної ради, засновник ГО «Кривий Ріг за сім’ю».

2017 та 2018 рік українського протестантизму: порівняйте активність протестантських церков України за ці два роки.

Безумовно, на мою думку, активність протестантів у суспільстві значно зросла. І це відбулося за рахунок того, що, я для себе називаю внутрішньою легалізацією. Що я маю на увазі під терміном внутрішня легалізація? Багато церков, майже вперше ідентифікували себе як частину суспільства і тобто те що відбулося минулого року це трохи сколихнуло багато церков і вони зрозуміли що вони можуть щось вдіяти і робити це достатньо відкрито. Бо думки про сектантство протестантських церков в більшій мірі впливало на самі церкві а ніж на інших людей і це поступово вело до того що церкви тікали з різних сфер суспільного життя закриваючись у собі, а рік реформації що це не так . Це каталізатор і тому продовжуючи цю діяльність безумовно нам не треба зупинятись і тільки церква може позитивно впливати на розвиток суспільства і це треба робити надалі.

І ось якщо порівняти цілі, які ставили перед собою протестанти, – вони їх досягли?

Я не знаю всіх цілей які ставили протестантські церкви, але я вважаю що, перше і, мабуть, головне що церква має бути голосом Бога і мінімум озвучуючи християнські цінності робити це не боячись, не соромлячись і я вважаю, що з цим завданням церква безумовно справилась. Досягла цієї цілі.

А яка є опозиція у церков? Це ЛГБТ-спільноти, як ми розуміємо, можливо ще якась є опозиція? Вони змінили свій підхід до церкви? Чи все ж таки вони так само як говорили так і говорять. Чи трохи змінили свої форми для сперечання з церквою, на Вашу думку?

Коли я думав як відповідати на це питання, перше що спливло на думку це ЛГБТ-спільноти які, як на мою думку, почали більш агресивно наступати на церкву і маніпулюючи церквою. В Одесі, у гей-параді, на скільки я пам’ятаю, приймав участь хлопець чи дівчина, чи ким він себе вважає, перевдягнений нібито в Ісуса Христа, який ніс плакат з віршем про любов, а в Києві декілька осіб йшли в параді, тримаючи плакати з написом «Содом в каждый дом». Це ЛГБТ-спільноти і певною мірою, мабуть, не такі явні, але організації які направлені на захист ЛГБТ перебільшуючи розуміння толерантності, фемінізму. Я вважаю, що це головна позиція у суспільстві.

Які є (якщо є) результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2017-2018 роках.

Я більш впевнено можу казати, про те в чому я був задіяний і це також то в чому церква підняла голос і це захист сімейних цінностей в країні також бо наприклад в більшій мірі за участю церковних людей більше ніж 50 місцевих рад проголосували про звернення до державної влади про недопустимість розвитку цей ЛГБТ-пропаганди, там про наступи сімейні цінності, зміни в конституції. І я кажу, що майже за більшістю цих рішень стояли віруючі люди, протестанти, які підіймали громадськість, об’єднували депутатів. Я вважаю це важливою ціллю. Бо тільки церква більш загострила це питання, підняла голос і більшість людей навіть не розуміла що є така проблема. і коли віруючи люди, переважно протестанти, про це почали казати суспільство почало залучатися в цей процес і це був такий важливий маркер. То я вважаю що це заслуга віруючих протестантів,які не бояться слизькі теми озвучувати і це дуже важливо. Бо у нас дуже багато тем не вирішуються тому що ну як то не зручно це казати, можливо це поранить когось або хтось образиться, я вважаю. Перед інтерв’ю я розмірковував і в мене думку сплив Давид перед боєм з Голіафом. Бо читаючи ту атмосферу яка там панувала я розумію в чому Давид перебував, бо атмосфера навіть його народу, його суспільства була ворожа. Всі були розчаровані, ніхто там ні в чого не вірив і в такій атмосфері дуже важко діяти і тому я вважаю, що церква повинна бути як Давид , бо дуже схожі часи.

До протестантів звертаються, тоді коли потрібна політична підтримка політиків. Як тільки вибори пройшли, про протестантів забули. Виходить, що протестантів інколи навіть використовують у своїх політичних іграх. То як зробити, щоб на таких заходах протестантів не використовували.

Я вважаю що ті приклади, які ти навів не дуже схожі одне на одного. Бо участь мера на служінні в одній з протестантських церков міста та поява плакатів у ході яка не позиціонувалась як церковне служіння, а громадська акція це трохи інші речі. На моя думку, я як пастор і як депутат однієї політичної сили колись вирішив для себе це питання. Політикам цікаві протестантські церкви, бо там є організованість підпорядкованість і вони бачать в цьому гарний електорат, і можна домовитись з лідером і він організує певну кількість голосів. В православній церкві це важко організувати де немає певної громади. Тому політики час від часу заграють з протестантами. Відповідальність тут на пасторі, бо він повинен розуміти, що церква не повинна ставати майданчиком для політичної агітації, бо церква, як і молитовний будинок, служіння – це час для Бога, тому відповідальність пастора завжди тримати це на увазі і не змішувати. Я для себе це впевнено вирішив і отримав одкровення від Бога, що церква це наречена Господня, і це не електорат, не структура, а Божа наречена. Я завжди ці поняття розділяю, хоча я розумію, що в мене є всі інструменти, щоб якось агітувати. Тому коли пастори починають загравати з політикою приходячи агітувати на служінні – це неправильно. На мою думку церква повинна впливати на політиків, а не політики на церкву. Бо коли політики впливають на церкву ми знижуємо статус церкви і перетворюємо її в одну з організацій яка просто наповнена людьми. Це відповідь на один з перших прикладів.

Чи застрахована вся церква від таких помилок? Ні, не застрахована. Чи повинно нас це зупиняти, щоби церква впливала на сферу політики або не відправляла своїх вірян у ці сфери? Ні, це нас не повинно зупиняти, а навпаки щоби ці люди йшли нести в ці структури світ Божий. Бачимо, що після фестивалю сім’ї де безліч церков були співорганізаторами деякі з депутатів почали проводити подібні заходи, то це якраз і є вплив. Бо ця тема дуже актуальна і вони це розуміють і церква неповинна приватизувати деякі питання і це добре, коли питання починає розвиватись самостійно і приводить до різних форм. Якщо протестанти почали говорити про сім’ю, і до цього приєднались протестанти – це добре.

***

Володимир Ярош, пастор Адвентистської церкви, керівник відділу суботньої школи, особистого служіння та адвентистської місії в Східно-Дніпровській територіальній конференції; Ольга Ярош, магістр релігієзнавства, старший викладач кафедри філософії (релігієзнавства) Українського гуманітарного інституту, аспірантка кафедри історії Житомирського державного університету імені Івана Франка...

Продовження див. тут


Теги: