Російська православна церква стверджує, що має сотні сторінок давніх документів, які доводять, що у XVII столітті Константинополь передав територію нинішньої України в юрисдикцію Москви назавжди.

Історичні документи почав публікувати російський центр " Православна енциклопедія ". Вони нібито мають пролити світло на те, як насправді відбувався перехід до Москви і, за словами російських церковників, довести, що Україна - це канонічна територія РПЦ.

Що розповідають давні документи з російських архівів та як вони інтерпретують історію України?

Версія Москви

Збірники документів, присвячених історії українських земель XIV-XVIII століть і зокрема історії церкви, російські науковці публікували і раніше.

Ще у ХІХ столітті з'явилися такі збірки документів, як "Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею" (1846—1853), "Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе" (1859—1914), "Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией" (1872—1927).

У цих архівних документах у яскравих фарбах ілюструвалося, як Київська митрополія переходила до Москви.

Гасло Російської імперії "Самодержавие, православие, народность" диктувало схему, як описувати події в історії української церкви. Коротко ця схема виглядала так:

  • існування єдиної і монолітної Київської митрополії було перерване татаро-монгольською навалою у 1240 році;
  • 1299 року митрополичий престол переносять до Володимира на Клязьмі, а в 1325 році - до Москви;
  • після прийняття Київським митрополитом Флорентійської унії з Римом у 1439 році Київ відпадає від істинної віри, відтепер вона зберігається тільки у Москві;
  • 1458 рік - остаточний поділ руської митрополії на Північну (з центром у Москві) та Південну (з центром у Новогрудку поблизу Вільнюса) частини. Православ'я у Південній Русі зазнає постійних утисків і гонінь з боку католицької церкви і правителів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої - держав, до яких входять українські землі;
  • апогею ці гоніння набувають у 1596 році, коли Київський митрополит разом із частиною єпископату знову приймають Унію з Римом. З цього часу віряни православної церкви зазнають невимовних переслідувань і твердо та остаточно пов'язують своє визволення із "єдиновірним царством" - Москвою, куди надсилаються чисельні посольства і звідки приходить матеріальна та духовна підтримка українській церкві.
  • після Переяславської угоди Богдана Хмельницького 1654 року українські ієрархи та віряни радісно переходять під владу Москви, а Київська митрополія у 1686 році нарешті возз'єднується з центром істинного православ'я та з благословення Константинополя переходить під владу Московського патріарха. "Повнота Православ'я" на українських землях відновлюється.

Довіра до текстів та істориків

З часом більш прискіпливі історики почали помічати вибірковість у публікаціях цих архівних джерел з історії церкви, а неопубліковані матеріали взагалі давали альтернативну картину розвитку подій.

Більше того - документи у цих збірниках публікувалися із чисельними викривленнями змісту.
Image copyright unian Кремль

Наведу приклад із власної наукової практики. Нещодавно в архіві Тюбінгенського університету в Німеччині віднайшли оригінал грамоти про призначення митрополита Іоасафа Кроковського 1708 року, яка зникла з окупованого Києва під час Другої Світової війни.

Цей документ ще у 1825 році публікував московський ставленик Київський митрополит Євгеній Болховітінов, якого вважають авторитетом в галузі церковної історії.

Проте під час звіряння оригіналу з опублікованою у XIX столітті копією, історики помітили різницю - Болховітінов пропустив важливий фрагмент тексту грамоти, в якому новопризначений київський митрополит обіцяє не звертатися за порадою до Константинопольських патріархів.
Image copyright unian лавра

Отже в Москві ще на початку XVIII столітті доволі сильними були побоювання про повернення Київської митрополії під владу Константинополя.

Тож уривок про неповернення до Константинополя Болховітінов міг пропустити свідомо - на початку XIX століття він не хотів зачіпати дражливу тему перепідпорядкування Київської митрополії Москві.


"Не знайшлося документів"

До російської дослідницької групи, яка готує матеріали для "Православної енциклопедії", входять кваліфіковані і добре знані історики.

Однак деякі заголовки вже опублікованих документів "Документы по положению православных Киевской митрополии на территории Речи Посполитой и обращения в Россию", "Документы по истории воссоединения Киевской митрополии с Русской Православной Церковью в 1678-1686 гг" - змушують пригадати вже згадувану схему ХІХ століття.

Є підстави вважати, що ці документи публікуються вибірково. Наприклад, детально проілюстровано обрання митрополитом промосковськи орієнтованого князя Гедеона Святополк-Четвертинського.

Водночас в архівах "не знайшлося" документів про вибори на митрополичий трон в обхід Москви Діонісія Балабана або ж прагнення українського духівництва бачити своїм очільником Інокентія Гізеля та категоричне неприйняття московського ставленика Максима Филимоновича.

На мою думку, російські історики обійшли стороною питання стосунків з Константинополем, який відіграв ключову роль у процесі перепідпорядкування Київської митрополії.

Можливості російських архівосховищ - без перебільшення велетенські. Навіть якщо опрацювати тільки фонд Малоросійського приказу, це могло б додати безліч подробиць до історії 1686 року, який вважається офіційною датою переходу Київської митрополії від Константинополя до Москви.

Однак для цього потрібно публікувати усі без винятку документи, а не відбирати їх за принципом ілюстрації вже давно сформульованої тези.

Багато документів про перехід українських земель під юрисдикцію Москви зберігаються в архівосховищах Константинопольського патріархату, у Ватикані, Польщі і України. Сенсаційна з точки зору будь-якої сторони дискусії знахідка може трапитися будь-коли.

Однак вибіркова публікація документів "Православною енциклопедією" і неможливість для істориків опрацювати увесь масив матеріалів по цій темі ставлять під питання декларовану мету РПЦ - відтворити історію "возз'єднання" української церкви із Московським патріархатом.

 Наталія Сінкевич
історик

Вbc.com

Теги: