Друга частина статті Володимира Мельника про нюанси переходу з Московської Патріархії під юрисдикцію інших Помісних Церков, відпускні грамоти та подвійні стандарти Російської Православної Церкви. Перша частина тут.

Бо яким судом судите, таким судитимуть і вас,
і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам.

(Мф. 7:2)


6.Вказівка самої РПЦ на нікчемність будь-яких заборон, накладених з політичних причин


В історії РПЦ було безліч прикладів, коли раніше накладені на архієреїв і кліриків заборони з боку священноначалля – незалежно від того як одноголосно вони не приймалися – пізніше самою ж РПЦ визнавалися нікчемними та порожніми. Раніше ми згадували колишнього митрополита Київського і Галицького Антонія (Храповицького), який разом з 18 архієреями відійшов від РПЦ, створивши власну юрисдикцію – РПЦЗ, митрополита Євлогія (Георгієвського), який перейшов з РПЦ до Константинопольського Патріархату. Згодом вони були оголошені сповідниками, що зберегли чистоту віри. Можна згадати ще більш драматичні приклади. У квітні 1763 р. українець за походженням митрополит Ростовський і Ярославський Арсеній (Мацеєвич) постановою Священного Синоду РПЦ одноголосно і з безліччю посилань на «священні канони» він був позбавлений архієрейства, всіх ступенів священства і навіть чернецтва. Більш того, над ним був проведений рідкісний і дивний «чин розстриження». Надалі митрополит іменувався «лицеміром, пронирливим і властолюбним шаленим брехуном» або просто «Андрієм Брехуном». 28 червня 1918 року Всеросійським Помісним Собором святитель був повністю реабілітований, як «позбавленого святительського сану за політичними мотивами». А в серпні 2000 р. Ювілейний Архієрейський Собор РПЦ канонізував Арсенія, як священномученика.

Через півстоліття після митрополита Арсенія, у лютому 1813 р. інший українець, архієпископ Могильовський Варлаам (Шишацький), постановою Священного Синоду РПЦ – знову-таки одноголосно і з посиланнями на «священні канони» – був позбавлений сану і всіх ступенів священства. Над ним теж був проведений «чин розстриження». У 1935 році, Священний Синод РПЦ повністю реабілітував архієпископа Варлаама: «Рішення колишнього Святійшого Урядового Синоду від 20 квітня 1813 року про позбавлення Архієпископа МогильовськогоВарлаама (Шишацького) сану і священства, як винесене за політичними мотивами і під тиском політичної обстановки, повністю скасувати, визнавши, що Преосвященний Архієпископ Варлаам помер в архієрейському сані і тому виголошувати за нього заупокійне поминання, як за архієпископа». Це рішення оцінюється як вказівка священноначалля РПЦ своїм клірикам і мирянам, що їм слід ставитися до постанов РПЦ, в основі яких лежать не догматичні, а політичні причини як до канонічно нікчемних і порожніх. 

Ці приклади нагадують про марність будь-яких політичних заборон, якими б гучними і гарними словами вони не прикривалися, як би одноголосно ні приймалися, якими б канонами ні виправдовувалися, якими б церемоніями ні обставлялися! Правда завжди переможе.

7.Вказівка самої РПЦ на нікчемність заборон для тих, хто прагне єдності


У самій РПЦ є цікавий епізод з недавньої історії, який вказує клірикам як їм слід ставитися до заборон, накладених через зміну юрисдикції. Всі такі погрози РПЦ вважає «необґрунтованими і недійсними». Нагадаю суть цієї історії. У 2003 році РПЦ спробувала захопити Західноєвропейський екзархат російських парафій Константинопольського Патріархату («Рю Дарю»). Незабаром після смерті глави Екзархату, митрополита Сергія (Коновалова), патріарх Алексій II (Рідігер) направляє 1 квітня 2003 року послання з пропозицією створення в Західній Європі єдиного митрополичого округу, «що об'єднує всіх вірних російської православної традиції в країнах Західної Європи», звісно ж, в лоні Московського Патріархату. Це послання було адресоване «архієреям, що духовно опікуються православними віруючими російського походження в Західній Європі, і всім православним парафіям російської традиції, розташованим на території Західної Європи». Всі архієреї, клірики та віруючі разом з парафіями і монастирями були закликані залишити свої юрисдикції і увійти в цей митрополичий округ Московського Патріархату, звісно, заради благої мети «відновлення церковної єдності російської діаспори».

Однак, всупереч очікуванням керівництва РПЦ, архієреї, клірики та віруючі чомусь не прагнули полишити свої юрисдикції та увійти до РПЦ. І ось, глава ВЗЦЗ РПЦ митрополит Кирило (Гундяєв) в своїй доповіді на Синоді РПЦ в грудні 2004 року пропонує творче рішення. Раптом з'ясовується, що «до Москву стали надходити усні та письмові звернення кліриків і мирян, які висловлювали жаль і стурбованість у зв'язку з позицією керівництва Екзархату, яка, на їхню думку, не тільки не сприяє зближенню з Російською Православною Церквою, а й проявляється в недоброзичливому відношенні до тих, хто такого зближення бажає». Синод приймає рішення діяти всупереч тому, що думає керівництво Екзархату або Константинопольський Патріарх. І приймає цікаве рішення (Журнал № 92):

По-перше, вважати всю цю паству, незалежно від юрисдикції, своєю: «Засвідчити, що Російська Православна Церква не відмовиться від своєї пастви, яка перебуває за межами Батьківщини, і від тієї відповідальності, яку Господь поклав на Московський Патріархат в справі духовного окормлення цією частиною народу Божого».

По-друге, вважати необґрунтованою критику священноначалля інших юрисдикцій щодо тих кліриків, які бажають покинути свою юрисдикцію і перейти до РПЦ: «Висловити занепокоєння у зв'язку з тим необґрунтованим осудом та погрозами, які, згідно з повідомленнями, що надходять, звучать з боку керівництва "Архієпископії православних російських церков у Західній Європі" на адресу тих кліриків и мирян, які бажали б повернення до більш тісних відносин з Матір’ю-Російською Православною Церквою». (Так, назва Архієпископії чомусь бралася в лапки).

По-третє, авансом визнати всі заборони, накладені на охочих покинути свою юрисдикцію своїм священноначаллям недійсними: «Визнати необґрунтованими і недійсними канонічні заборони, що накладаються на кліриків лише за відкрите сповідування ними бажання» перейти в РПЦ.

РПЦ фактично виправдовує кліриків, які бажають доброї мети, бажаючих єдності, і вважає будь-яких заборони, накладені на таких необґрунтованими та канонічно недійсними. Архієреї РПЦ не протестували і проти цього принципу, не докоряли і не засуджували це рішення, а значить, солідаризуються з ним також.

8 . Дозвіл знімати заборони «заднім числом»


27 березня 2007 року, коли РПЦ і РПЦЗ ще не мали спілкування, Священний Синод РПЦ виніс цікаву постанову, що дозволяє єпископам єпархій, в які раніше незаконно перейшли клірики, фактично знімати заборони і «заднім числом» відновлювати кліриків в канонічному служінні:

«беручи до уваги звернення, що надходять від архієреїв РПЦЗ про канонічне врегулювання становища тих кліриків, які раніше, в період відсутності церковного спілкування, перейшли з різних єпархій Московського Патріархату до юрисдикції Російської Зарубіжної Церкви без належним чином оформлених відпускних грамот, рекомендувати єпархіальним Преосвященним в разі, після відновлення церковної єдності вислати їх особисті справи разом з відпускними грамотами на адресу відповідних архієреїв Російської Зарубіжної Церкви при отриманні від них запитів» (Журнал №6).

9 . Нікому давати відпускні грамоти


Зрештою, прямим наслідком одностороннього розриву РПЦ спілкування з Константинопольською Церквою є скасування необхідності отримання відпускних грамот кліриками РПЦ для переходу в Константинопольську Церкву в принципі. Голова ВЗЦЗ РПЦ, митр. Іларіон (Алфєєв) вважає, що Константинопольська Церква «виключила себе з канонічного поля Православної Церкви». Хоча згідно з озвученими ним критеріям виходить, що РПЦ виключила себе з канонічного поля Православної Церкви набагато раніше, ще в 2007 році.

Член Священного Синоду РПЦ митр. Запорізький і Мелітопольській Лука (Коваленко) йде ще далі, вважаючи що відтепер Константинопольська Церква відпала від Христа: «Константинопольський Патріархат себе фактично саморозпустив. Відмова від дотримання канонів Матері-Церкви є свідоцтвом відпадання від Христа. Для мене Константинопольського Патріархату не існує. В історії він був, для мене з 11 жовтня цього патріархату немає. [...] Я такого [Константинопольського] патріархату з 11 жовтня не знаю, і все, що там буде видаватися і вирішуватися, це вже є папірець двірнички тітки Маші, а не членів православної церкви. Вони відпали, їх немає вже в Церкві». При цьому митр. Лука забуває, що це саме РПЦ відпала від Матері-Церкви, і аж ніяк не навпаки. Голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ архієпископ Ніжинський і Прилуцький Климент (Вечеря) і зовсім закликав анафематствувати Патріарха Варфоломія. Які вже тут відпускні грамоти… Не просять же відпускні грамоти у інших церков, з якими немає євхаристичного спілкування, наприклад в тих же католиків. До того ж, чим агресивніше риторика на адресу Константинополя, тим більше причини НЕ питати відпускні грамоти взагалі. Як би там не було, але якщо немає спілкування між Церквами, і навіть будь-які контакти з Константинопольською Церквою наразі неможливі, то просто нікому просити про ці відпускних грамотах і нікому їх пересилати.

10. Висновок


Про більший подарунок Константинопольська Церква і клірики УПЦ (МП) навряд чи могли навіть мріяти. Гадаю, що маленький Давид спровокував «найбільшого в світі» Голіафа, спіймавши його у пастку власної гордині. Напевно в РПЦ багато хто розумів все це раціонально, але не змогли впоратися з власною гординею. Що ж, знову здійснилося відоме: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5:5).

Таким чином, у кліриків РПЦ відтепер з'явилася повна свобода вибору церковної юрисдикції. Кожен може вирішити, бажає він залишитися в юрисдикції РПЦ чи перейти в юрисдикцію Константинополя або ж Української Помісної Церкви. В останньому випадку необхідно подати прохання архієрею, що має єдність з Константинопольською Церквою про прийом під його омофор, а своєму колишньому правлячому єпископові вручити (особисто або поштою) повідомлення про, те, що даний клірик виходить з-під його омофора з обґрунтуванням причин, і приєднується до православної ієрархії, яка зберігає повноту спілкування з Вселенською Православною Церквою.

Нехай кожен – незалежно від того, чи побажає він бути в юрисдикції РПЦ чи перейти в юрисдикцію Константинопольської Церкви – скористається свободою мудро, без ворожнечі і агресії, без нагнітання. «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам. Хай не тривожиться серце ваше і не лякається!», – каже Господь (Ів. 14:27). Нехай пам'ять про цей мир буде з усіма кліриками і віруючими незалежно від їх поглядів і вподобань. Людські відносини, порядність і повагу ніхто не відміняв, навіть для кліриків і єпископів. Завжди краще розстатися з миром, без спалювання мостів і підривання простору навколо себе. Залишитися в мирі, особливо з тими, з ким доведеться жити і служити єдиному Богові в одному місті чи навіть на одній вулиці. Історія одного разу все розставить на свої місця. Нехай всі рішення єпископів і кліриків відбуваються згідно настанови апостола Павла: «Нікому не відповідайте злом за зло. Дбайте про те, щоб робити добро на очах у всіх людей. Якщо можливо з вашого боку, живіть у мирі з усіма людьми. Не будьте мстивими. Не піддавайтеся злу, але перемагайте зло добром» (Рим. 12:17-21)

Сerkvarium.org

Теги: