Про віру, довіру, терпіння і надію говорили у програмі #Життя без лінії розмежування на UA:Українське радіо.

Останній випуск програми 2018 року було присвячено темі свободи віросповідання. Чи зможуть наші співвітчизники на окупованих територіях, у Криму прийти в храми Української помісної церкви? І чи взагалі вони там будуть?

Автор і ведуча Олена Шарпанська та ректор Відкритого православного університету прот. Георгій Коваленко в радіоефірі міркують разом над цими питаннями.

 

Про те, як бути звичайним прочанам, до кого їм дослухатися, як їм допомогти у боротьбі за уми і серця, яка розгортатиметься все більше і більше, говорить прот. Георгій Коваленко.


Ця боротьба, навіть інформаційна війна, триває вже багато років. З 11 жовтня можна вважати, що всі священики, віряни, єпископи, а також усі парафії на території України спочатку стали парафіями і священиками Константинопольського патріархату, бо було прийнято відповідне рішення. А після Об’єднавчого Собору це вже клірики і парафії Православної Церкви України. На жаль, частина православних українців не оцінила цієї можливості бути єдиними у Христі і бути в одній церковній структурі. Вони залишаються вірними Московському патріархату. Якщо на території великої України це вибір громад, який, зокрема, поважає влада, яка, згідно міжнародного права, забезпечує дотримання Конституції і права громад належати до будь-якої юрисдикції, то інша ситуація, на жаль, на окупованих територіях, у Криму. Ми бачимо, що все приводиться у відповідність до російських норм і законів, де є улюблена обрана церковна структура — Московський патріархат, а всі інші в той чи інший спосіб зазнають утисків. Це не тільки православні і греко-католики, це і протестанти, і ті самі свідки Ієгові, які в Росії заборонені.

Тому думаю, людям, які залишаються у світовому просторі, у просторі світового православ’я, цивілізованого світу, а не «руського миру», зараз непросто.

Сповідувати віру і єднатися з однодумцями можливо за будь-яких обставин. Бути вільним внутрішньо, бути людиною з власними переконаннями можна за будь-яких обставин. Тому це, скоріше, питання власного вибору і питання сповідування.

***

Для мене важливо, щоб ПЦУ була якісно іншою, щоб вона позбавилася тих нашарувань — імперських, політичних, радянських, тоталітарних, плевели нещирості, коли люди в кулуарах говорять одне, а з амвону — інше.

***

Для нас, українців, побудова нової церкви —це не тільки суперечка з Москвою чи з Росією, це намагання вибудувати якісно іншу спільноту, яка була б дійсно церквою народу України, яка була б своєю для людей різних національностей, для людей з різних регіонів, різних культурних особливостей. Це розмаїття, яке є в Україні і яке не придушується, не знищується, воно так само є і у релігійній спільноті.

Ми живемо в плюральному світі і Україна немонолітна в релігійному контексті. Ми маємо Православну церкву України, у нас залишається велика спільното Московського патріархату, у нас є греко-католицька церква, католицька церква, мусульманська спільнота. І це теж важливе питання — як ми будемо вибудовувати внутрішню комунікацію між собою, як ми будемо показувати інший приклад вимірів єдності, коли кожен залишається собою, але при цьому відчуває себе частиною загальної спільноти, народу України, спільноти віруючих людей, християн. Думаю, це набагато важливіше, ніж цифри і статистика.

Важливо, щоб тіло і душа нашого православ’я наповнювалися євангельською істиною, справжньою любов’ю і справжніми християнськими чеснотами.

Слухайте повний запис програми Життя без лінії розмежування.

_______

Життя без лінії розмежування – відверта розмова з тими та про тих, хто опинився на тимчасово непідконтрольній території.

Оrthodoxy.org.ua

Теги: