Розбираємо актуальне питання на основі церковного права і практики його застосування

Деякі з Помісних Православних Церков, розглядаючи тему визнання Православної Церкви України, ставлять питання про дійсність хіротоній кліриків та єпископату колишніх Київського патріархату і УАПЦ. Йдеться про те, що хіротонії у Київському патріархаті та УАПЦ відбувалися особами, яких відлучили від церкви і які перебували під анафемою (останнє щодо КП). У 2018 р. Константинополь визнав анафему недійсною, а духовенство і єпископат відновив у канонічних правах. Це породило цілий ряд запитань: чи вважаються тоді всі священні дії, вчинені до 2018 р. дійсними, чи законні хіротонії у тих, хто був висвячений вже відлученими особами і є чи на них благодать Святого Духа.

Довідка Cerkvarium. Хіротонія – це обряд висвячення людини у священний сан. Хіротоній буває три: на диякона, на священика і на єпископа. Саме питання хіротоній є ключовим у питанні про благодатність Таїнств у колишніх УПЦ-КП і УАПЦ. Більшість Таїнств (Хрещення, Миропомазання, Сповідь, Причастя, Соборовання, Вінчання) здійснюють священики, а Свячення – тобто висвячення нових священиків – здійснює тільки єпископ. Тому питання про висвячення самих єпископів – найбільш важливе, оскільки саме від нього залежить, чи визнають вчинені ними Таїнства.


Все це дійсно комплексні богословсько-канонічні питання. Для обґрунтованої відповіді на них, представляємо вашій увазі працю митрополита Смирнського Василя «Міркування про дійсність хіротонії кліриків, висвячених єпископом відлученим і схизматиком». Цей матеріал був написаний в 1874 р., вже після початку греко-болгарської схизми (1872 г.). Через два роки була заснована комісія Священного Синоду Константинопольського патріархату, яка схвалила висновки м. Василя. Пізніше рішення комісії було затверджено Священним Синодом Константинопольського патріархату на засіданні 21 липня 1879 року.

У цьому матеріалі ми представляємо у стислому вигляді основні аргументи м. Василя. Оригінал грецькою мовою опублікований на сайті Константинопольського патріархату. Повний переклад його твору на російську мову також доступний на нашому сайті.

***

Василь розглядає питання про хіротонії, які здійснені позбавленими сану і відлученими єпископами у двох аспектах: що про це говорять канони і як це питання вирішувалося на практиці у церковній історії.

Він стверджує, що саме по собі питання про хіротонії у канонічному праві не піднімалося, а тому він буде розглядати його за аналогією з питанням про хрещення. Так само робили і святі отці. По тому, як приймали різні спільноти до православ’я, можна судити і про ступінь визнання їхніх хіротоній. Розглянувши прецеденти церковної історії, автор робить висновок «не сумніваючись, можна сказати, що у кого Церква, приймаючи хрещення як правильне, стверджує його, у тих і хіротонія допустима; а у кого хрещення відкидається Церквою, у тих і хіротонія зовсім не припустима».

Згідно з правилами св. Василя Великого є три ступеня відлучених від спілкування: єретики, схизматики і самочинні збори. Єретики – це ті, хто суттєво спотворює православне віровчення, наприклад, заперечує св. Трійцю або не вірить у божественну іпостась Ісуса Христа.

Схизматики (розкольники) – це ті, хто також спотворює віровчення, але з другорядних питань, в основному культової практики. До таких належать старообрядці, які є принциповими у деяких питаннях практики (скількома пальцями хреститися, з якого боку починати хресну ходу і т.д.), але визнають і Трійцю, і божественність Ісуса.

Самочинні збори – це ті, у кого немає відмінностей ні у богослужінні, ні у практиці, але вони не згідні з церковною владою через суто адміністративні питання. До таких можна віднести колишні Київський патріархат і УАПЦ.

Як приймають у спілкування представників цих трьох груп?


На останньому Вселенському Соборі прийняли у спілкування, в існуючому сані, відвертих єретиків-іконоборців, після того, як вони відреклися своєї єресі та піддали її анафемі. Святі отці цього Собору керувалися принципом «праведному личить бути людинолюбним».

Також був випадок з Петром Моггом, який був єретиком і кожен день піддавав анафемі IV Вселенський Собор. Висвячені ним клірики після його усунення були прийняті у своєму сані.

Після Флорентійського Собору східні патріархи засудили його діяння і його учасників та відлучили їх від церкви. Їх статус був десь між єретиками і схизматиками. Але вже в 1450 р (тобто через 7 років) Собор у Константинополі після покаяння прийняв всіх до спілкування. Однак ніяких спеціальних інструкцій про рукопокладених протягом цих 7 років, тобто вчинення відлученими від церкви, не було. Їх просто прийняли в існуючому сані, визнавши, таким чином, законність хіротоній, здійснених вилученими з церкви.

8 правило I Вселенського собору встановлює приймати схизматиків тільки через покладання на них рук і письмової обіцянки сповідувати правильну віру. Їх приймають у тому сані, в якому вони були у розколі (крім деяких винятків). Василь підкреслює, що це не хіротонії, а лише покладання рук з благословенням і читанням молитви. У постановах III Вселенського собору таке правило було застосовано навіть відносно єретиків мессаліан.

Сам же Василь Смирнський підкреслює, що членів самочинних зборів «нерідко приймають у тому ж чині» і як приклад наводить братів Зоїна і Саторніна, яких прийняли в їх сані на єпископські кафедри.

Василь подає як доказ того, що «як будь-яке інше священнодійство, так і свячення, вчинене єпископом відлученим, дійсно», приклад Мелетія з Нікополя Фиваїдського. Мелетія усунули за церковні злочини, засудили двома соборами, які він проігнорував. За ним пішло духовенство, і він учинив розкол. Потім на I Вселенському Соборі Мелетія прийняли, але тільки в єпископському сані, без влади і посади, а рукопокладених ним кліриків – кожного у його сані, з покладанням рук і читанням молитви, як у випадку з мессаліанамі.

Цей приклад особливо нагадує ситуацію з колишнім митрополитом, а нині почесним патріархом Філаретом. Його визнали в єпископському сані, але без керівної посади. Так само, як і Мелетія.

Непрямим підтвердженням Таїнств вчинених відлученими, є соборне засудження єпископа Валвісського Леонтія за те, що він хрестив дитину, вже хрещену відлученим священиком. Це пряма паралель зі скандалом у Запоріжжі, коли священик УПЦ (МП) відмовився відспівувати дитину, заявивши, що він не визнає її (дитини – прим. ред.) Хрещення, яке було здійснене у Київському патріархаті. Священика із Запоріжжя повинні були судити на церковному соборі, але в УПЦ (МП) ставлення до канонічного права і його рецепції досить дивне – вони кажуть, що тільки вони канонічні, але самі канони виконувати відмовляються.

Далі митр. Василь аналізує саму суть Таїнства священства ‒ «усуненням не забирається або знищується благодатний дар священства, власний творець якого – сам Дух Святий, але зупиняється і утримується його дія».

Деякі фахівці з канонічного права розрізняють відлучення і усунення. Перше – це заборона служити на певний час, а друге – назавжди. Але при цьому, саме священство і благодать залишається за особою, вони від неї не забираються: «Підданий забороні, і той, що на противагу до свого осуду священнодіє, привертає на себе велику покуту, але принесені дари освячуються сходженням освячуючого Святого Духа».

Автор також наводить цитату з катехізису священика Димитрія Вернардакі, затвердженого Синодами Константинопольської та Елладської церков: «Як хрещення одне і не повторюється, так і священство одне, і раз передане залишається незгладимим від того, кому передано; також, як і рукоположення або висвячення, раз здійснене, не повторюється, якщо тільки скоєно правильно, хоча і від іновірних».

Василь робить висновок, що «клірики, висвячені усуненим влади єпископом, які ще належать до Церкви, повинні прийматися у спілкування, згідно з визначенням 8 правила I Вселенського собору, тобто кожен у своєму священному сані і одязі».

***

Таким чином, претензії представників окремих Помісних Православних Церков щодо законності хіротоній не мають під собою підстав. Це питання було вже вирішене митрополитом Смирнським Василем, його пошуки лягли в основу звіту Синодальної комісії Вселенського патріархату і затверджені Синодом.

Ймовірно, саме ці дослідження м. Василя, у комплекті з документами про розгляд апеляцій (Ἔκκλητον) преосвященних Філарета (Денисенка) і Макарія (Малетича), і будуть спрямовані на адресу Помісних Православних Церков.

Сerkvarium.org

Теги: